Корюківська трагедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меморіал жертвам Корюківської трагедії 1943 року
Меморіал жертвам Корюківської трагедії 1943 року
Виписка щодо Алдя-Папу з вироку Чернігівського процесу 25 листопада 1947 року

Корюківська різанина — масове вбивство 6700[1] мешканців селища Корюківка (нині місто в Чернігівській області України), здійснене 1-2 березня 1943 року загонами угорської військової жандармерії в ході Другої світової війни.

Масштаби трагедії — виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують білоруську Хатинь, у 41 — чеське Лідице, у 12 — французький Орадур[2].

Масове вбивство мирних мешканців було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим[1]. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О. Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки[2].

Попередні події

[ред. | ред. код]

Під час німецької присутності ліси біля села Корюківка були центром радянського партизанського руху у Чернігівській області. Дітей та дружину Феодосія Ступака — одного з командирів диверсійного підрозділу, голови місцевого колгоспу — було ув'язнено в корюківській в'язниці. 26 лютого 1943 року дружину Ф.Ступака було вбито.[2]

У ніч на 27 лютого загони партизанської групи військ офіцера НКВС СРСР Олексія Федорова напали на місцевий гарнізон, що складався в основному з угорських військових[3]. Під час операції було вбито 78 солдатів і вісім захоплено в полон[3]. Діти командира Ф. Ступака та кілька людей були визволені з в'язниці, деякі будівлі підірвані. Сам Ф. Ступак загинув.[2]

Наступного дня після атаки диверсантів виїзд із села був уже перекритий[3]. Проте принаймні одній жінці з трьома дітьми вдалося втекти з Корюківки в цей день[3].

Масове вбивство

[ред. | ред. код]

Вранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ угорської жандармерії (105-ї легкої дивізії генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа). Спочатку угорці намагалися зігнати всіх мешканців у центр села. Коли деякі мешканці, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, кати почали входити в усі будинки та розстрілювати їх мешканців. Ті, хто був зігнаний у центрі, були розстріляні у великих будівлях села — ресторані та театрі. В ресторані було вбито близько 500 осіб[3]. П'ятьом вдалося вижити[3]. Був виданий наказ убити всіх мешканців Корюківки, які втекли в сусідні населені пункти[3].

За даними судово-медичної експертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами і спалювання заживо[2].

2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей убивали з кулеметів на подвір'ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.[2]

У Корюківці було спалено майже все, збереглися тільки десять цегляних будинків та одна церква[3]. Мешканців сусідніх населених пунктів залякували, щоб вони не надавали допомогу корюківцям.[3].

Уцілілі корюківці сховалися або втекли до лісу; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку.

9 березня угорці повернулися до Корюківки та спалили їх заживо[2].

В результаті каральної акції у Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних мешканців, спалено 1290 будівель. 5612 жертв масового вбивства залишаються невпізнаними. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено.[2][4][5]

Виконавці

[ред. | ред. код]

За радянськими документами, а саме за актом Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів угорських загарбників у Корюківці (від 17 грудня 1943 р.)[6], масове вбивство було скоєне солдатами 105-ї легкої дивізії генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа і російським підрозділом шуцманшафту[2]. Кількість виконавців цього військового злочину становить 300—500 осіб.[2].

Керівництво Українського інституту національної пам'яті зробило запит щодо відомостей про безпосередніх винуватців Корюківської трагедії до архіву Федеральної служби безпеки Росії. В офіційному листі ФСБ Росії зазначається, що масові розстріли мирного населення, знищення населених пунктів Чернігівщини та інші військові злочини на території області з жовтня 1942 до вересня 1943 року здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командувача групою генерал-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана, 1895 року народження, уродженця Будапешту.[7] Загалом на Чернігівщині угорські частини взяли участь у знищенні до 60 тисяч мирних мешканців. Наказ про виконання каральної акції віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури Байєр Бруно Франц, 1888 року народження, родом із німецького міста Касселя[6].

На цей час замовчується участь у цій каральній операції 399-ї польової жандармерії, яка теж брала в ній безпосередню участь. Достеменно відомо, що ця частина під час трагедії стояла в містечку Корюківка[6][8][9].

Причина замовчування — в тому, що 399-та польова жандармерія складалася переважно з росіян. У них була уніформа, яка нагадувала одяг донських козаків. Про це згадується, зокрема, в мемуарах М. М. Попудренка, сучасника тих подій, одного з організаторів радянського партизанського руху на території України, командира Чернігівського обласного партизанського загону[уточнити].

Бездіяльність партизан

[ред. | ред. код]

Чернігівські історики С. Павленко і С. Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від загибелі, однак зумисне не зробили цього.

Відповідно до офіційних даних, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У О. Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тисяч бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки, у сусідніх селах. За підрахунками істориків, кількість карателів, відряджених на «акцію відплати», становила приблизно 300—500 осіб[10][уточнити].

«Не було команди. Ми тільки спостерігали», — зізнався по війні один із партизанів загону Федорова.

Численні накази вищого військового керівництва орієнтували партизан на скоєння диверсій і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалося б на необхідність захищати мирне населення. Можна лише здогадуватися, що, провокуючи гітлерівців на масові розправи, диверсанти насправді виконували директиву Москви: «Піднімати український народ на боротьбу проти окупантів».[2]

На думку чернігівського історика Сергія Бутка: «Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Всі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. Населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932—1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший».

Гітлер, зі свого боку, вважав, що партизанська війна дає змогу виявляти «небажані елементи», які слід знищити. Відповідно до планів рейхсфюрера СС Гіммлера, кількість слов'янського населення мала зменшитися до 30 мільйонів.[2]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де загинуло 149 мешканців (за сучасними німецькими даними — 152). Знищення ж близько 7000 українців у Корюківці на Чернігівщині з деяких ідеологічних причин фактично приховувалося.[2]

Журналіст Юрій Поташній висунув гіпотезу, що радянські ідеологи підняли на щит Хатинь, щоби бодай якось замаскувати свій страшний злочин під селом Катинь на Смоленщині зі співзвучною назвою. Навесні 1940 року в СРСР стратили близько 22 тисяч польських військовополонених, кілька тисяч із них було вбито у катинських лісах. Нині ці події відомі як Катинський розстріл.[2]

Згодом, вже Герой Радянського Союзу, генерал-майор НКВС, Олексій Федоров, напише у передмові до повісті Б. Наріжного «Горобинова заграва»[11] таке:

Глибоко переконаний, що подібні розповіді особливо потрібні нашій молоді. Нашим синам і онукам… Вони повинні знати, якою ціною вибороли попередні покоління право вільно жити на нашій землі. Знати і берегти ті завоювання.[12]

Олексій Федоров мав на увазі ту операцію партизан із визволення дітей Ф. Ступака. Але жодного слова про трагедію з 7 тисячами смертей — ніби її й не було. В мемуарах командира знаходимо лише таку згадку про тогочасні події:

«Найцікавішим і найвдалішим був наліт на корюківський гарнізон».[2]

Ще один партизанський ватажок у своєму щоденнику відмічає, що в ніч на 27 лютого партизани успішно розгромили німецько-угорський гарнізон, але жодним словом не згадує масове вбивство цивільного населення Корюківки. (Дані щоденника були цензуровані радянською владою, тож інформація є не достовірною)[10].

Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6700 мирних мешканців села Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні.[13] Однак ця подія — величезна рідкість у працях про війну.[13] Згадок про це не знайти в підручниках.[13]

У 1977 році, за часів СРСР, у місті Корюківка було встановлено меморіальний пам'ятник із граніту з офіційною назвою «на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Отже, трагедію Корюківки продовжували замовчувати. Автором меморіалу є відомий український скульптор Інна Коломієць. Перед пам'ятником влаштували «вічний вогонь».

Нині, у незалежній Україні, у місті Корюківка пам'ять про загиблих під час трагедії 1943 року вшановують перед цим же пам'ятником. На ньому зображені постраждалі мирні мешканці: жінки, діти, старі люди. У Корюківці встановилася традиція покладання квітів до меморіалу молодятами.

Про зведення Музейно-меморіального комплексу всеукраїнського значення в Корюківці вперше серйозно заговорили у 2011 році. Реалізація масштабного проекту в урочищі Гай вартістю понад 40 мільйонів гривень стартувала у 2012—2013 рр. На початковій стадії за виділені два мільйони тут урочисто перепоховали 266 жертв трагедії, на братських могилах поставили три хрести, силами меценатів звели капличку — і на цьому роботи «заморозили».[14]

2 березня 2013 виповнилося 70 років з дати трагедії. Указом Президента України № 925/2011 було передбачено заходи для вшанування пам'яті жертв цього військового злочину.

У 2013 Василь Устименко видав історичне науково-документальне дослідження «У кожного своя правда. Істина одна: Корюківка: Довічний біль» у київському видавництві «Україна» обсягом 440 сторінок і тиражем 500 примірників. В основу видання покладені архівні матеріали і розповіді очевидців подій Корюківської трагедії березня 1943 року. Це історичне дослідження спрямоване на правдиві відповіді на запитання: чому сталася трагедія і чи можливо було упередити таку кількість закатованих.[15] Назву книги автору підказав український поет, голова Українського фонду культури, Борис Олійник.[16][17] Побачене й почуте автором у шестирічному віці про трагедію Корюківки у перші березневі дні 1943 року закарбувалося у його пам'яті на все життя.[18] Книгу видано за кошти автора[16], а також за підтримки В. А. Майка.

У 2018 році на державному рівні в Україні відзначається 75 років з часу Корюківської трагедії (01-02.03.1943, день пам'яті — 01.03.2018).[19]

Зусиллями науковців УІНП, Чернігівської ОДА, Корюківської районної держадміністрації, доброчинних людей побачили світ науково-документальне видання «Корюківка, 1943: злочин проти людяності» (Чернігів, 2010 р.); «Мартиролог встановлених прізвищ жертв Корюківської трагедії 1943 року» (Чернігів, 2011);  Довідник збірник "Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р.  Чернігів, 2012; «Спалені села України (1941—1944 рр.). Анотований покажчик» (К., 2012, у виданні йдеться про близько 670 знищених селищ, подано довідки про  544 з них); «Спалені села Чернігівщини. Збірник документів і матеріалів» (Чернігів, 2012); «Війна. Окупація. Пам'ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 27 вересня 2012 р.» (К., 2012).[20]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Український інститут національної пам’яті ІСТОРИЧНА ДОВІДКА (українською) . Кубань-Україна. Архів оригіналу за 29 вересня 2015. Процитовано 21 вересня 2012.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Поташній Ю. Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.] // «Історична правда», 2 березня 2011
  3. ↑ а б в г д е ж и к Великая Отечественная: когда захороним последнего солдата? (російською) . Российская Федерация сегодня. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 21 вересня 2012.
  4. ↑ Указ Президента України № 925/2011 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії». Архів оригіналу за 24 вересня 2011. Процитовано 10 лютого 2013.
  5. ↑ 1377 спалених заживо. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 10 лютого 2013.
  6. ↑ а б в Дмитро Вєдєнєєв. Корюківка. Імена нацистських катів стають відомі [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Історична правда. 01.03.2013
  7. ↑ Корюківка: Злочин без покаяння. www.ukrinform.ua (укр.). 13 жовтня 2021. Процитовано 16 березня 2024.
  8. ↑ Корюківська трагедія: Чому московська пропаганда замовчує правду. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 3 березня 2019.
  9. ↑ Корюківська трагедія: масове вбивство з партизанами в «глядацькій залі». Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 3 березня 2019.
  10. ↑ а б Корюківська трагедія 1943 року: як радянські партизани допомогли нацистам винищити ціле українське місто. 5 канал (укр.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  11. ↑ розповідь — документ про трагедію Корюківки
  12. ↑ Наріжний Б. Горобинова заграва. — К., 1979. — С. 4.
  13. ↑ а б в Солдатенко В. Проблеми політики національної пам'яті і завдання її наукового забезпечення[недоступне посилання з липня 2019] // Вісник Національної академії наук України Загальнонауковий та громадсько-політичний журнал[недоступне посилання з червня 2019] — 2011 — № 12[недоступне посилання з липня 2019]
  14. ↑ Заліська, Юлія (21 лютого 2018). Спалена історія української нації: до 75-х роковин Корюківської трагедії (Відео). ЧЕline | (ru-RU) . Процитовано 16 березня 2024.
  15. ↑ Тамара Маркелова. Коли горіла Корюківка…. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 13 січня 2016.
  16. ↑ а б Хто напише справжню історію нашого міста та району?. 20 березня 2013. Архів оригіналу за 25 березня 2015. Процитовано 13 січня 2016.
  17. ↑ Вперше за 70 років на державному рівні вшанували жертви Корюківської трагедії 1943 року. Офіційний вебсайт Українського інституту національної пам'яті. 4 березня 2013. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 13 січня 2016.
  18. ↑ Корюківка: довічний біль. Національна спілка краєзнавців України. 4 березня 2013. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 13 січня 2016.
  19. ↑ Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
  20. ↑ Корюківка. Імена нацистських катів стають відомі. Історична правда. Процитовано 16 березня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
 Як радянська історія замовчувала Корюківську різанину на YouTube

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Зусиллями науковців Інституту історії України НАН України, Українського інституту національної пам'яті (УІНП), Чернігівської ОДА, Корюківської РДА, доброчинних людей видано такі дослідження про Корюківську трагедію:

  1. У кожного своя правда. Істина одна. Корюківка: довічний біль / Василь Євдокимович Устименко. — Київ: Україна, 2013 . — 440 с. : ілюстрації. — Бібліографія: ссторінки 432—435 (56 назв). — ISBN 978-966-524-414-1 .
  2. «Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941—1943» (Київ, 2005), де по днях зафіксовано всі злочини нацистів на території колишньої УРСР;
  3. науково-документальне видання «Корюківка, 1943: злочин проти людяності» (Чернігів, 2010 р.), накладом 500 примірників;
  4. «Мартиролог встановлених прізвищ жертв Корюківської трагедії 1943 року» (Чернігів, 2011);
  5. Довідник-збірник «Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р.» (Чернігів, 2012);
  6. «Спалені села України (1941—1944 рр.). Анотований покажчик» (Київ, 2012). У виданні йдеться про близько 670 знищених селищ, подано довідки про 544 з них;
  7. «Спалені села Чернігівщини. Збірник документів і матеріалів» (Чернігів, 2012);
  8. «Війна. Окупація. Пам'ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 27 вересня 2012 р.» (К., 2012).

Науково-публіцистичні дослідження

  1. Акт Корюковской районной комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков о массовом уничтожении мирного населения города Корюковка. 2 сентября 1944 г. [Текст] // Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941—1945 гг.): сб. док. и материалов. — К., 1978. — С. 98-99.
  2. Акт о зверствах фашистских захватчиков в Корюковке Черниговской области. 21 сент. 1943 г. [Текст] // Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941—1945: док. и материалы в 3-х т. — К., 1985. — Т. 2. — С. 301—303.
  3. Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р. [Текст] / Чернігівська обласна державна адміністрація, Український інститут національної пам'яті. Упоряд.: С. В. Бутко, Р. І. Пилявець. — Чернігів: Десна Поліграф, 2012. — 144 с.
  4. Альбом партизанської слави українського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр. [Текст]: до 70-ї річниці Перемоги радян. народу у Великій Вітчизнян. війні: кн.-пам'ятник / Коміс. у справах колиш. партизанів Великої Вітчизнян. війни при Верхов. Раді України, Всеукр. спілка учасників війни ; [авт.-уклад. кол.: Л. В. Василюк, О. Г. Соколенко (авт.-уклад.), О. В. Рябоконь]. — К.: Всесвіт, 2012. — 1429 с.
  5. Артозеев Г. С. Партизанская быль Текст] / Г. С. Артозеев. — Литературная запись И. Бразуль. — М.: Военное издательство министерства обороны ССР, 1956. — 267 с.
  6. Быков Ф. И. Из детства — в бой: Воспоминания [Текст] / Ф. И. Быков / Литературная запись В. А. Маняка. — К.: Молодь, 1987. — 168 с.
  7. Веденеев Д.  Кровь и пепел Корюковки // Зеркало недели. — 2011. — 26 февраля.
  8. Водоп'ян І. З племені нескорених [Текст] /Іван Водоп'ян //Комс. гарт (Чернігів). — 1979. — 27 січ.
  9. Водоп'ян І. І. Граніт: мемуари [Текст] / І. І. Водоп'ян. — К.: Політвидав України, 1982. — 175 с.
  10. В тилу ворога. Документи і матеріали про участь партизанів Чернігівщини в боротьбі проти фашистських загарбників [Текст] / Упор.: С. М. Мельник, М. К. Бойко. — Чернігів.: Деснянська правда, 1994. — 150 с.
  11. Герої партизанської боротьби на Україні [Текст]: (зб. нарисів). Кн.1. — К.: Держполітвидав, 1948. — 312 с.
  12. Гогун А. В. Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941—1944 [Текст] / А. В. Гогун. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2012. — 527 с.
  13. Зінченко О. М. Чотири документи про Корюківську трагедію / Українська правда. — 4 бер. 2011. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28873/ [Архівовано 18 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. — Заголовок з екрану. — 12.10.14.
  14. Из доклада областной государственной комиссии по установлению и рас-следованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков на территории области с сентября 1941 по сентябрь 1943 года. 16 марта 1945 г. [Текст] // Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941—1945 гг.): сб. док. и материалов. — К., 1978. — С. 102—106.
  15. Книга скорботи України. Чернігівська область [Текст]: [Іст.-мемор. вид. / Редкол.: І. О. Герасимов (голова) та ін.]. — Чернігів.: Деснянська правда, 2003.- .[Т.] 2 : Ічнянський район. Козелецький район. Коропський район. Корюківський район. Куликівський район / [Редкол.: В. П. Фаль (голова) та ін.]. — 2004. — 447 с.
  16. Корюківка, 1943: злочин проти людяності. Зб. документів і матеріалів [Текст] / Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Корюківський історичний музей; Упоряд.: С. В. Бутко, Т. В. Макаренко. — Чернігів.: Видавець Лозовий В. М., 2010. — 88 с.
  17. Корюківська трагедія: наймасовіший злочин гітлерівців. Березень 1943 р.: бібліогр. покажч. [Текст] /Скл. Т. В. Сіренко, Л. В. Студьонова; авт. вступ. ст. С. В. Бутко; ред. І. Я. Каганова, відп. за вип. І. М. Аліференко. — Чернігів.: ОУНБ ім. В. Г. Короленка, 2013. — 27 с.
  18. Микитенко М. Кров Корюківки [Текст] /М.Микитенко //Деснян. правда (Чернігів). — 1944. — 26 бер. Поташний Ю. Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко / Українська правда. — 2 бер. 2011. — [Електронний ресурс] — Режим доступу до статті: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/2/28636/ [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.]. — Заголовок з екрану. — 2.01.14.
  19. Наріжний Б. М. Горобинова заграва: Розповідь-документ про героїзм і трагедію Корюківки [Текст] / Б. М. Наріжний. — 2-ге вид. доопр і доп. — К.: Молодь, 1988. — 176 с.
  20. Павленко С. Чорний понеділок Корюківки [Текст] /Сергій Павленко //Чернігівщина incognita. — Чернігів, 2004. — С. 111—121.
  21. Партизанська і підпільна боротьба в Україні (1941—1944 рр.) [Текст]: історія, люди, пам'ять / [В. О. Коньков, В. М. Сатурін, В. Ф. Римар та ін.]; Коміс. у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. при Верхов. Раді України, Укр. ін-т нац. пам'яті. — К.: Парламентське вид-во, 2011. — 495 с.
  22. Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений 1941—1944 [Текст] / Колл. составителей: О. В. Бажан, С. И. Власенко, А. В. Кентий, Л. В. Легасова, В. С. Лозицкий. — М.: ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010. — 670 с.
  23. Пилявець Р. І. Корюківська трагедія 1943 року: національно-наднаціональний вимір[Текст] / Р.МІ. Пилявець // Національна та історична пам'ять: Зб. наук. праць. — Вип. 6. — К.: "НВЦ «Пріоритети», 2013. — 293 с.
  24. Попудренко М. М. Щоденник [Текст] / М. М. Попудренко. — К.: Державне видавництво політичної літератури, 1949. — 154 с.
  25. Салтан О. М. «Сделано мало, будет сделано больше». Корюківська трагедія, мовою вхідних шифротелеграм, отриманих Українським штабом партизанського руху з 9 лютого по 27 березня 1943 р. [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 1-3 (115—117). — С. 61-74. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/73646/07-Saltan.pdf?sequence=1 [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.]
  26. Салтан О. М. «Имею возможность вести большие операции». Корюківська партизанська каральна акція 27 лютого 1943 року мовою архівних документів [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 5 (119).- С. 123—147. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/74017/12-Saltan.pdf?sequence=1 [Архівовано 4 листопада 2018 у Wayback Machine.]
  27. Салтан Н. М. Корюківська трагедія 1943 року: запитання, що потребують відповідей [Текст] / Н. М. Салтан / Збірник наукових праць Сіверщина в історії України / Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК — 2015. — № 8. — С. 316—319. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/127622/71-Saltan.pdf?sequence=1 [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.]
  28. Салтан О. М. Аналіз факту партизанської фальсифікації причин Корюківської трагедії 1943 року [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2015. — № 5 (125). — С. 39-51. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/89077/07-Saltan.pdf?sequence=1 [Архівовано 1 листопада 2018 у Wayback Machine.]
  29. Салтан А. Н. Корюковка — забытая трагедия Великой Отечественной войны // Псковский военно-исторический вестник. — Псков.: Российское военно-историческое общество, 2015. — С. 168—173. https://m.cyberleninka.ru/article/v/koryukovka-zabytaya-tragediya-velikoy-otechestvennoy-voyny[недоступне посилання з липня 2019]
  30. Салтан О. М. Корюківська трагедія 1943 р.: шлях від фальсифікації до усвідомленої комеморації / О. М. Салтан // Матеріали міжнародної наукової конференції «Митрополит Андрей Шептицький та єврейські громади в часи Другої світової війни». Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі. — К.: Дух і літера, 2016. — С. 273—282. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0012922 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]
  31. Скрипка М. Операція в містечку [Текст]: [спогади колишньої партизанки] / Марія Скрипка //Маяк. — 2003. — 8 лют. — С.6.
  32. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны, 1941—1945. Документы и материалы [Текст]. В 3-х т. — Т.2. — К.: Наукова думка, 1985. — 511 с.
  33. «…Создавать невыносимые условия для врага и всех его пособников…» Красные партизаны Украины 1941—1944: малоизученные страницы истории. Документы и материалы [Текст] / Авт.-сост. Гогун А., Кентий А. — К.: Украинский издательский союз, 2006. — 403 с.
  34. Строкач Т. А. Наш позывной — Свобода [Текст] / Т. А. Строкач / Лит. запись П. Автомонова. — К.: Советский писатель, 1966. — 494 с.
  35. Тихоновський Л. Як це було… [Текст] /Л.Тихоновський //Маяк. — 1989. — 20 чер. — С.4.
  36. Тихоновський А. М. Тридцять років тому [Текст] /А.Тихоновський // Маяк. — 1973. — 20 вер.
  37. Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941—1945): Наук.-довід. вид. [Текст] / Авт.-упоряд.: О. В. Бажан, А. В. Кентій, В. С. Лозицький та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2001. — 319 с.
  38. Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941—1944): Анотований покажчик [Текст] / За ред. В. Ф. Солдатенка; автори-упорядники: Бутко С. В., Герасименко Л. С., Киридон А. М. та ін. — К.: ДП НВЦ Пріоритети, 2012. — 362 с.
  39. Устименко В. Є. У кожного своя правда. Істина одна: Корюківка: довічний біль / В. Є. Устименко. —  К.: Україна, 2013.– 438 с. 
  40. Федоров О. Ф. Підпільний обком діє [Текст] / Літ. Запис Є. Босняцького; пер. з рос. А. Шияна / О. Ф. Федоров. — К.: Політвидав України, 1981. — 831 с.
  41. Шеремет М. С. В лісах України [Текст] / М. С. Шеремет. — К.: Укрдержвидав, 1944. — 93 с.
  42. Шеремет М. С. В партизанських загонах [Текст] / М. С. Шеремет. — К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. — 163 с.
  43. Шеремет М. С. Ми відходили останніми [Текст] / М. С. Шеремет. — К.: Радянський письменник, 1964. — 179 с.
  44. Ясенчук О. Корюківська трагедія: запитань багато [Текст] /Олександр Ясенчук // Сіверщина. — 2010. — 18 бер. — С.12.
  45. Ясенчук О. Корюківська трагедія: запитань багато [Текст] /Олександр Ясенчук // Сіверщина incognita. — Чернігів, 2011. — Вип. І. — С. 140—143.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Корюківська_трагедія&oldid=43773397