Фальцет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Основні вокальні діапазони
Жіночі
Чоловічі

Фальце́т (італ. falsetto від falso(італ.) — помилковий) або фістула — верхній головний регістр чоловічого співочого голосу, бідний обертонами, тембрально простіший від основного грудного голосу виконавця. Нагадує писк. Звучить м'яко, несильно й різко, іноді має глухе звучання.


Історичні аспекти[ред.ред. код]

За Середньовіччя у католиків хлопчиків-співаків хорів іноді спеціально кастрували задля зберігання здатності співу фальцетом, оскільки, фізіологічну схильність до подібного вокалу виявляють саме позбавленні «чоловічих ознак» співаки. Через ці, та інші, фактори фальцет як правило сприймається як асоціація кастрації.

Сучасне використання[ред.ред. код]

Фальцет часто використається як прийом в естрадній і рок-музиці, а також для виконання оперних партій, теситурно написаних для кастратів (в сучасному варіанті, контртенорів і чоловічих альтів). Спів фальцетом властивий також в музичному фольклорі деяких народів (наприклад йодль у тирольців). У металі характерний для глему, традиційного хеві, спіду та частково паверу, і майже не використовується поза межами цих жанрів.

Віртуозне володіння фальцетом для сучасності є рідкістю, серед відомих співаків, що володіють цією технікою — Ерік Курманґалієв, Вітас, Ян Гіллан (рок-гурт Deep Purple), Йоун Тоур Бірґіссон (гурт Sigur Rós), Метью Белламі (рок-гурт Muse), Джонатан Хігс (гурт Everything Everything), а також Філіпп Жарускі. Із віком виконавця техніка фальцету стає дедалі важчою через вікові зміни в будові голосового апарата.