Шапошников Федір Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Федір Іванович Шапошников)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шапошников Федір Іванович
Народився6 жовтня 1926(1926-10-06)
Новотроїцьке, Петропавлівський район
Помер2016
Країна СРСР
 Ізраїль
Діяльністьмистецтвознавець, викладач
Alma materСанкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1959)
ЗакладМузей західного і східного мистецтва
Державний університет Молдови
Одеський державний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського
Технічний університет Молдови
Академія музики, театру і образотворчих мистецтв Республіки Молдова
Вчене званнядоцент
Науковий ступінькандидат мистецтвознавства
ВчителіМаца Іван Людвіговичd
ЧленствоСпілка радянських художників України
ПартіяКПРС
Війнанімецько-радянська війна
Військове званнячервоноармієць
У шлюбі зШапошникова Софія Саулівна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Слави III. ступеня

Федір Іванович Шапошников (6 жовтня 1926, Новотроїцьке — 2016) — український радянський мистецтвознавець і педагог, кандидат мистецтвознавства з 1965 року; член Спілки радянських художників України з 1967 року[1]. Чоловік письменниці Софії Шапошникової[1].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 6 жовтня 1926 року в селі Новотроїцькому (нині Петропавловський район Воронезької області[2], Російська Федерація). Протягом 1942—1946 років служив у Червоній армії[3]. Брав участь у німецько-радянській війні, мав військове звання червоноармійця[2]. Воював у складі частин Воронезького, Степового, 2-го Українського фронтів[4]. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня (24 вересня 1966), орденом Вітчизняної війни І ступеня (6 квітня 1985)[2], вісьмома медалями[1].

У 1951 році закінчив Краснодарське художньо-педагогічне училище; у 1959 році — Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури; у 1963 році — аспірантуру Московського державного університету. Був учнем Й. Бродського, Івана Маца. Член КПРС[5].

Упродовж 1953—1960 років працював в Одеському музеї західного та східного мистецтва, де у 1956—1960 роках виконував обов'язки заступника директора музею. Згодом викладав у Кишинівському державному університеті. З 1967 року працював в Одеському держаному педагогічному інституті імені Костянтина Ушинського, де обіймав посади доцента кафедри історії КПРС і філософії, завідувача кафедри історії і методики образотворчого мистецтва, декана художньо-графічного факультету[4]. Мешкав в Одесі в будинку на вулиці Горького, № 8, квартира № 26[6].

Протягом 1972—1975 років — доцент кафедри історії та теорії архітектури Кишинівського політехнічного інституту; у 1975—1981 роках — завідувач кафедри історії мистецтв Кишинівського державного інституту мистецтв[1].

1992 року разом з дружиною виїхав до Ізраїлю у місто Беер-Шева[1]. Помер у 2016 році[7].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Працював у галузі мистецтвознавства. Серед робіт:

  • каталог виставки Миколи Шелюта (1956);
  • книга «Михайло Божій» (Київ, 1963)[8];
  • книга «Историко-революционная живопись Молдавии» (Кишинів, 1981)[1];
статті в журналі «Искусство»
  • «Агітаційна графіка ЮгРОСТА» (1959, № 1);
  • «Оригінальність творчості» (1960, № 6);
  • «Втілюючи правду життя» (1962, № 1);
  • «Новий тип художника» (1963, № 6).

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]