Франц Моріц фон Лассі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франц Моріц фон Лассі
нім. Michael von Kienmayer
рос. Борис Петрович Ласси
Count Franz Moritz von Lacy (oil on canvas portrait HGM).jpg
Народився 21 жовтня 1725(1725-10-21)[1][2][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія[4]
Помер 24 листопада 1801(1801-11-24)[1][2][…] (76 років)
Відень, Габсбурзька монархія[4][5]
Поховання Відень
Країна Австрія
Діяльність військовий керівник, офіцер
Учасник Війна за австрійську спадщину
Військове звання генерал і фельдмаршал[d][5]
Батько Peter Lacyd
Нагороди
орден Святого Георгія 3 ступеня кавалер Великого Хреста ордена Марії Терезії Орден Золотого руна

Граф Франц Моріц фон Лассі (на російській службі рос. Франц Мориц фон Ласси; нім. Franz Moritz Graf von Lacy, 21 жовтня 1725 р., м. Санкт-Петербург — †24 листопада 1801 р., м. Відень) — видатний австрійський воєначальник часів Семирічної війни, що носив чин генерал-фельдмаршала. Син російського фельдмаршала Петра Лассі. Власник Галліцінберга під Віднем.

Біографія[ред. | ред. код]

Франц-Моріц походив з родини з ірландсько-балтійськими коріннями: третій, молодший син з восьми дітей графа Лассі, ірландського норманна, від його шлюбу з балтійської німкенею графинею Мартою Філіппіною фон Лёзер, вдовою графа фон Функ. Дитинство провів у Санкт-Петербурзі та Ризі. У віці дванадцяти років, як і старші брати, відправлений батьком, що бажали, щоб його сини робили кар'єру самостійно, а не за рахунок становища батьків, за кордон. Два роки навчання в заснованої в 1708 році кавалерійської школі в Лігниці (в той час — Австрія), завершення військової освіти в Інженерної академії у Відні.

Вихід з російської служби в 1743 році, в тому ж році вступає прапорщиком (нім. Fähnrich) до австрійського піхотний полк Броуна. Як ад'ютанта фельдмаршал-лейтенанта Броуна бере участь у Війні за австрійську спадщину. Бойове хрещення в невдалій спробі штурму італійської фортеці Веллетри в ніч з 10 на 11 серпня 1744 року. Штикове поранення при облозі Веллетри 29 жовтня 1744 року. Тоді ж підвищено до капітану (нім. Hauptmann). За виявлену доблесть в битві при П'яченці 16 червня 1746 отримав звання майора. Бере участь в битві при Роттофредо і облозі Генуї.

Після війни кар'єра Лассі розвивається не менш успішно: в березні 1749 рік стає підполковником, з 1753 по 1756 роки командує полком, розквартированим в Богемії.

Семирічна війна[ред. | ред. код]

З початком Семирічної війни (1756—1763) Лассі відзначився в битві при Лобозіце 1 жовтня 1756 року, де, на загальну думку сучасників, саме йому зобов'язана була австрійська армія своїм порятунком. Отримав звання генерал-фельдвахтмейстери, в наступному, 1757 році, за Бреслау (22 листопада) — фельдмаршал-лейтенант і генерал-квартирмейстер.

За перемогу над пруссаками при Хохкірхе 14 жовтня 1758 року, де Лассі належить диспозиція битви, нагороджений Великим хрестом ордена Марії Терезії (честь, якої за всю історію Австрії удостоїлися лише двадцять воєначальників).

20 листопада 1759 року Лассі з 17 000 солдатів вдається повністю оточити і примусити до здачі 15 тисячний корпус прусського генерала Фінка при Максене. За цю блискучу перемогу, яка поставила Фрідріха II, яка мала гостру нестачу солдатів, в надзвичайно скрутне становище, Лассі отримав звання генерал-фельдцейхмейстера.

У жовтні 1760, разом з російськими генералами Г. К. Г. Тотлебеном, З. Г. Чернишовим і П. І. Паніним, брав участь в експедиції на Берлін. Відмовившись визнати умови капітуляції, підписані Тотлебеном, і, вимагаючи частки для австрійців у військовій видобутку, — Лассі мало не силою ввів свої війська до Берліна і, вважаючи себе обділеним, розпустив їх до такої міри, що Тотлебен був змушений ввести в місто додаткові російські підрозділи з наказом, у разі необхідності, стріляти по австрійських союзникам.

C 1762 року Лассі командував крилом австрійської армії. Відмовився від чину генерал-фельдмаршала, не бажаючи обходити свого друга, старшого за званням.

Президент гофкрігсрата[ред. | ред. код]

C 1763 року — член вищого військового органу імперії, гофкрігсрата (букв. Придворний військова рада), генерал-інспектор піхоти. З 1766 року і по 1774 рік фельдмаршал Лассі — президент гофкрігсрата. На цій посаді він придбав репутацію успішного і далекоглядного реформатора. Реформи Лассі зачіпають всі сторони життя армії, від комплектування до фінансування. Заслугою Лассі вважається, серед іншого, установа навчальних таборів.

У 1770 році нагороджений Орденом Золотого руна. З 1794 року є канцлером ордена Марії-Терезії. Один з найближчих радників Йосипа II, з яким зблизився під час Війни за спадщину баварського престолу.

Полководська кар'єра складається на схилі віку Лассі не зовсім гладко. Так, під час війни з Туреччиною 1788—1789 років він після ряду невдач був змушений поступитися верховне командування. Піддавався критиці за свою надмірно обережну тактику.

У 1790-ті роки поступово відходить від справ, не маючи ні сім'ї, ні дітей, живе замкнутої, якщо не самотньою, життям.

Родовий маєток російської гілки сімейства Лассі, від якої граф Франц Моріц Лассі веде своє походження, знаходилося на території сучасної Білорусі. Нащадки російських Лассі, які втекли в 1939 році з Білорусі під час поділу Польщі і пізнішого наближення Червоної армії, проживають нині в Польщі і в Аргентині.

Одна з сестер Франца Лассі — Хелен — була одружена з російським фельдмаршалом, пізніше ризьким губернатором, графом Ю. Ю. Броуном. Її син, граф Георг Броун, похований у Відні разом зі своїм знаменитим дядьком, графом Лассі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б Енциклопедія Брокгауз
  3. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118778404 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. а б Dr. Constant v. Wurzbach Lacy, Franz Moriz Graf von // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt habenWien: 1856. — Vol. 13. — S. 464.

Джерела[ред. | ред. код]