Френсіс Дуглас
| Френсіс Дуглас | |
|---|---|
| англ. Francis Douglas | |
 | |
| Ім'я при народженні | англ. Francis William Bouverie Douglas |
| Народився |
8 лютого 1847[1] Дамфріс, Шотландія, Сполучене Королівство |
| Помер |
14 липня 1865[1] (18 років) Маттергорн |
| Країна |
.svg){kind=small} Сполучене Королівство |
| Діяльність | Гірський провідник |
| Alma mater | Единбурзька академіяd |
| Батько | Archibald Douglas, 8th Marquess of Queensberryd[2] |
| Мати | Caroline Douglasd[2] |
| Брати, сестри | Джон Дуґлас, дев'ятий маркіз Квінсбері[2], Lord Archibald Douglasd, Florence Dixie[2] і Lord James Douglasd[2] |
Френсіс Вільям Бувері Дуглас (англ. Francis William Bouverie Douglas; 8 лютого 1847, Шотландія, Дамфріс — 14 липня 1865, Швейцарія, Матергорн) — шотландський лорд, альпініст. У складі групи альпіністів брав участь у першому вдалому сходженню на вершину Матергорн у Швейцарії. Загинув під час спуску з вершини разом із частиною групи.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився 8 лютого 1847 року у Дамфрісі, Шотландія, в родині Арчибальда Вільяма Дугласа, 8-го маркіза Квінсберрі, шотландського політика, та його дружини Керолайн, дочки генерала сера Вільяма Клейтона[en], англійського політика. У Френсіса була старша сестра, леді Гертруда Джорджиана Дуглас (1842—1893), старший брат Джон Шолто Дуглас (1844—1900), який згодом став дев'ятим маркізом Квінсберрі, а також молодший брат Арчибальд Едвард Дуглас (1850—1930) і молодші брат і сестра, близнюки лорд Джеймс Дуглас (1855—1891) і леді Флоренс Дуглас (Діксі) (1855—1905)[3][4]. Френсіс був дядьком лорда Альфреда Дугласа, коханця Оскара Вайльда[5].
Навчався в академії Единбурга[en][6].
У 1858 році батько Френсіса був убитий на полюванні випадковим пострілом, хоча більшість була впевнена, що він вчинив самогубство. У 1862 році його мати навернулася у католицизм і відвезла всіх дітей до Парижа[4].
Сходження на Матергорн і загибель[ред. | ред. код]
Ще до повноліття Френсіс провів кілька сезонів в Альпах, займаючись альпінізмом. Він мав хорошу фізичну підготовку та відповідну статуру. У 1865 році Френсіс Дуглас, спільно з Петером Таугвальдером і Йозефом Віаніном, зробив кілька спроб зайти на вершину Обер-Габельгорн, на той момент ще непокорену. Їм вдалося піднятися на вершину з третьої спроби, 7 липня 1865 року, північно-північно-західним гребенем, що стало другим успішним сходженням на вершину, і першим цим маршрутом. Вершина була підкорена днем раніше групою англійського альпініста Адольфа Мура. Френсіс та його група під час сходження не знали про успіх групи Мура. Під час невдалих спроб сходження на Обер-Габельгорн Френсісу та його групі вдалося здійснити перші сходження на нижчі вершини Унтер-Габельгорн (3391 метр) та Велленкуппе (3903 метри)[7].
Після сходження на Обер-Габельгорн, Френсіс і Таугвальдер вирушили до Церматта, щоб спробувати піднятися на Матергорн. У Церматті Френсіс зустрів англійського альпініста Едварда Вімпера, який збирався зробити чергову, дев'яту за рахунком, спробу сходження на Матергорн. Вімпер запропонував Дугласу об'єднати зусилля, щоб випередити іншу групу альпіністів, очолювану італійським провідником Жаном-Антуаном Каррелем, які йшли на сходження гребенем Ліон. Френсіс погодився, і 13 липня 1865 року о 5:30 ранку група: Едвард Вімпер, лорд Френсіс Дуглас, Дуглас Роберт Гедоу, Чарльз Гадсон, провідники Мішель Кро, Петер Таугвальдер (батько) та Петер Таугвальдервал (син), стартувала з Церматті[8].
Група успішно здійснила сходження на Матергорн гребенем Гернлі наступного дня, 14 липня, випередивши групу Кареля. Пробувши на вершині близько години, вони почали спускатись. Під час спуску Гедоу послизнувся, і впав униз, потягнувши за собою Кро, Гадсона та Дугласа. Група йшла у зв'язці, проте мотузка не витримала ваги чотирьох альпіністів і обірвалася. Вімпер і Таугвальдери, що залишилися живими, успішно спустилися в Церматт наступного дня, й організували пошукову експедицію. 16 липня 1865 року тіла Кро, Гедоу та Гадсона були знайдені на льодовику Матергорн більш ніж за 1000 метрів по вертикалі вниз від місця, звідки вони зірвалися вниз, проте тіло Френсіса так і не було знайдено. Рятувальникам вдалося виявити лише черевики, пояси та рукавички Дугласа[9][10].
Після смерті Дугласа королева Сполученого королівства Великобританії та Ірландії Вікторія мала намір випустити заборону на сходження англійських альпіністів на Матергорн, щоб уникнути подальших непотрібних жертв. Однак заборона так і не була випущена, а успіх і трагедія групи Вімпера підвищила інтерес до вершини серед альпіністів[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б в г д Kindred Britain
- ↑ Peter Hammond, George Edward Cokayne. The complete peerage, or a history of the House of Lords and all its members from the earliest times by G.E.C., revised and much enlarged : addenda & corrigenda. — P. 694. — ISBN 0750901543, 9780750901543.
- ↑ а б Lady Florence Dixie (англ.). Spartacus Educational. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
- ↑ Lord Alfred Douglas (англ.). Poeticous. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
- ↑ The Edinburgh Academy Alumni - Lord Francis Douglas (англ.). The Edinburgh Academy. Архів оригіналу за 11 листопада 2007. Процитовано 26 листопада 2016.
- ↑ The first ascent of the Matterhorn. The narrative of 'young' Peter Taugwalder : [арх. 20 грудня 2016] : [англ.] // The Alpine Journal. — 1957. — P. 493.
- ↑ Edward Whymper, 1871, с. 381—382.
- ↑ Edward Whymper, 1871, с. 387—390, 393—402.
- ↑ а б Matterhorn: First ascent in 1865 (англ.). Zermatt Tourism. Архів оригіналу за 14 січня 2017. Процитовано 26 листопада 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Edward Whymper. Scrambles Amongst the Alps in the Years 1860-69. — L. : J. Murray, 1871. — 432 p.
Посилання[ред. | ред. код]
|
