Альпи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 46°00′ пн. ш. 10°00′ зх. д. / 46.000° пн. ш. 10.000° зх. д. / 46.000; -10.000

CMNS: Альпи на Вікісховищі

Альпи
Найвища вершина Монблан
Найвища вершина Монблан
Країна Австрія, Італія, Ліхтенштейн, Німеччина, Словенія, Франція, Швейцарія
Період Третинний період
Площа 190 000 км2
Довжина 1 200 км
Ширина 130-260 км
Найвища точка Монблан
 - висота 4810 м
Рельєф Альп
Рельєф Альп
Альпи — знімок з космосу
Альпи в районі Оберстдорфа (Фельхорн)
Вододіл між Італією та Швейцарією
Кристалічний фундамент масиву Монблан
Долина ріки Інн біля Інсбрука, Тіроль

А́льпи (фр. les Alpes, нім. die Alpen, італ. le Alpi, словен.: Alpe, від лат. montes albes — білі гори, можливе й походження назви від кельтського alb — високий або alpa — височина) — гірська система в Європі. Простягається від берегів Середземного моря до Середньо-Дунайської низовини на території Австрії, Італії, Ліхтенштейна, Німеччини, Словенії, Франції та Швейцарії. Довжина гірської системи — 1 200 км, ширина — 130–260 км, висота — до 4810 м (гора Монблан). Це друга за висотою гірська система Європи після Кавказу. Має форму опуклої на північний захід дуги з поперечною улоговиною, в межах якої лежать озера Боденське та Комо. Розрізняють Західні та Східні Альпи.

Географія[ред.ред. код]

Поділ Альп[ред.ред. код]

Західні Альпи складаються з Приморських, Котських, Савойських та Бернських Альп. Їхня пересічна висота 3000 — 4000 м. Окремі вершини сягають понад 4000 м.

Для Західних Альп характерна добре виражена дугоподібна форма хребтів, різка асиметрія схилів — внутрішні круті, зовнішні пологі, велика кількість льодовиків.

У Східних Альпах виділяються, зокрема, Ретійський, Доломітовий та Карнійський хребти, що мають значне широтне простягання. Пересічна висота Східних Альп 2500—3500 м; відповідно, там менше льодовиків.

Крім поділу на Західні і Східні, Альпи поділяють також у широтному напрямі: на Північні Передальпи — (вапнякові та сланцеві гори), Центральні Альпи — (кристалічні хребти) та Південні Передальпи — (вапнякові і пісковикові гори).

Цікаво, що східні відроги Альп (Лейтські гори) та західні відроги Карпат (Хундсхаймер-Берге) відокремлює всього 14 км.

Альпи мають багато зручних перевалів — Мон-Сеніс, Великий Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґоттард, Берніна, Бреннер, Тауерн. Крізь Альпи прокладені тунелі: Сімплонський, Сен-Ґотардські (залізничний та автомобільний) та інші.

Альпи в районі Оберстдорфа (Фельхорн)

Найвищі вершини[ред.ред. код]

Вершина Висота, м Гірський масив
Монблан 4810 Грайські Альпи
Дюфур 4634 Пеннінські Альпи
Дом 4545 Пеннінські Альпи
Вайсгорн 4506 Пеннінські Альпи
Матергорн 4478 Пеннінські Альпи
Гран-Комбен 4314 Пеннінські Альпи
Фінстераархорн 4273 Бернські Альпи
Алечхорн 4193 Бернські Альпи
Barre des Écrins 4102 Альпи Дофіне
Гран-Парадізо 4061 Грайські Альпи
Пік Берніна 4049 Ретійські Альпи
Вайсміс 4017 Пеннінські Альпи

Ріки[ред.ред. код]

Озера[ред.ред. код]

Льодовики (глетчери)[ред.ред. код]

Для альпійського поясу характерним є значне поширення гірсько-льодовикових форм рельєфу. У горах, на висоті понад 3 000 м над рівнем моря, взимку випадає більше снігу, ніж може розтанути. У тих місцях, де сніг лежить протягом всього року, через тиск снігу, танення і замерзання його верхнього шару утворюється основа льодовика. Поступово, у міру стікання води по поверхні льодовика, льодові ділянки просуваються вглиб долини. Лід, що сповзає, по дорозі руйнує верхній шар ґрунту, відриває і відносить його разом з камінням та піском. Поверхня льодовика вкрита тріщинами різної величини.

Снігова лінія на півночі розташована на висоті 2,5 км, а на півдні — 3—3,2 км. Загальна площа сучасного зледеніння — 4140 км². Льодовиків у Альпах близько 1200, найбільший — Алецький у Бернських Альпах із площею 169 км². Від льодовиків беруть початок ріки: Рона, Рейн, Аді-дже, Інн, Драва та ін.

Альпійські льодовики сьогодні залишаються єдиним великим залишком четвертинного зледеніння. Тим не менше, дані, що збиралися з кінця двадцятого століття, вказують, що безліч льодовиків поширюються через гірські хребти. Найбільшими, зі сходу на захід, є:

  • Алецький льодовик площею близько 130 квадратних кілометрів (з рукавами) та довжиною 27 кілометрів.
  • Горнер, що поблизу міста Вале, з площею 68 квадратних кілометрів і довжиною 13 кілометрів.
  • Аржантьєр, як масив Монблану, з безліччю льодовиків, що формують його, займає площу 24 квадратних кілометрів і має довжину 5 кілометрів.
  • Мер-де-Глас, Валле-Бланш, а також у масиві Монблан, з довжиною в більш ніж 13 кілометрів. З початку XX століття (у 1908) його можна відвідати як туристичний об'єкт з прихистку Montenvers, виходячи з Шамоні. Коли туди була побудована залізниця, станція прибуття була приблизно в п'ятдесяти футах над льодовиком, а сьогодні вище майже на три сотні.
  • Боссон. Льодовик сягає принаймні частини піку Монблан майже до кінця долини, довжиною близько 1,1 км. Круті схили, нахилом 45°, роблять його одним з альпійських льодовиків, що рухаються найшвидше, близько 190 м на рік.
  • Morterasch, розташований в Верхньому Енгадині, на розі Grisions. Це найдовший льодовик в західній Швейцарії. Він бере початок на піку Берніна і має довжину 7 км.

Геологія[ред.ред. код]

Альпи утворилися у добу Альпійської складчастості. Осьова зона Альп складена кристалічними та метаморфічними породами, по периферії — флішовими та моласовими формаціями. Є родовища залізних, марганцевих і поліметалевих руд, магнезиту, кам'яної солі (в Східних Альпах). Існують незначні родовища бурого та кам'яного вугілля. В Альпах є численні джерела мінеральної води, в тому числі термальні, на базі яких побудовано курорти (Баден-Баден, Бад-Веслау, Бадгаштейн, Ішль, Райхенгаль, Екс-ле-Бен та інші). Близько 1200 льодовиків (загальною площею понад 4000 км²). Багато озер тектонічно-льодовикового походження.

Карпати та Альпи в історії видобутку перших металів[ред.ред. код]

У II тис. до Р.Х. на великій території від Карпат до Атлантики сформувалась Європейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стають багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, переважна більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність „вибуху” гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов’яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва в порівнянні з III тис. до Р.Х. Серед найбільших скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тис. різноманітних виробів загальною вагою 1100 кг, а також концентрація більш як 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (район МукачевеУжгород), де виявлено понад 2 тис. бронзових знарядь.

Найбільш відомими є альпійські мідні рудники, де вели розробку як окиснених, так і первинних мідних руд. Видатною пам’яткою давнього гірництва є альпійський рудник Міттерберг (Західна Австрія), який експлуатувався в добу пізньої бронзи.

Клімат[ред.ред. код]

Сосни вище Алецького льодовика, кантон Вале

Альпи — важливий кліматорозділ Європи. На північ і захід від них розташовуються території з помірним кліматом, на південь — з субтропічним середземноморським. Клімат різних альпійських регіонів залежить від висоти, розташування і напряму вітру. Влітку в Альпах бувають спекотні дні, що змінюються холодними вечорами.

Вранці в горах зазвичай сонячно, після обіду надходять хмари. Зимою часто є снігопади, температура знижується до від'ємної. Клімат на північній стороні Альп більш холодний та вологий, а на південній — тепліший і сухіший. Середня температура липня є нижчою +14 °C, січня — до −15 °C. Випадає 1 000 мм опадів. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців на рік. Протягом більшої частини зими в долинах тримаються тумани.

Для Альп характерні місцеві вітри. Найважливіший з них — теплий і сухий фен, який утворюється в результаті опускання повітряних мас по гірських схилах і їх стиснення, що супроводжується адіабатичним нагріванням. Це істотно підвищує місцеву температуру, що спричиняє різке танення снігів і сходження лавин, яке становить загрозу для життя людей та ізолює від зовнішнього світу цілі гірські райони. У той же час фен створює умови для землеробства на набагато більших абсолютних висотах, ніж у тих місцях, де його не буває.

Клімат і ґрунтово-рослинний покрив Альп мають чітко виражену вертикальну зональність. Альпи розбиті на п'ять кліматичних поясів, кожен з яких розташований на певній абсолютній висоті. Кліматичні пояси відрізняються між собою кліматом, рослинним і тваринним світом, умовами проживання людей і тварин.

  1. Зона вище 3000 метрів називається нівальною зоною. Ця область із холодним кліматом постійно вкрита багаторічним снігом. Через це у нівальній зоні практично відсутня рослинність.
  2. Альпійські луки лежать на висоті від 2000 до 3000 метрів. Ця зона є менш холодною, ніж нівальна зона. Для альпійських лук характерна специфічна, звичайно низькоросла, рослинність, а також рослинність, що утворює «трав'яні подушки». Це зближує даний тип екосистем з тундровими, через що альпійські луки також називають «гірською тундрою».
  3. Трохи нижче альпійської зони розташовується субальпійський пояс, на висоті від 1500 до 2000 метрів. Тут ростуть ялинові ліси, температура в цій зоні поступово підвищується. Влітку в субальпійському поясі вона піднімається максимум до +24 °C у спекотні сонячні дні, а зазвичай не досягає 16 °C. Заморозки можливі у будь-яку пору року.
  4. На висоті від 1000 до 1500 метрів розташована помірна зона. Там ростуть мільйони дубів. Також тут займаються сільським господарством.
  5. Нижче 1000 метрів — низовина, що характеризується більшою розмаїтістю рослинності. Тут розташовуються села, оскільки кліматичні умови більш придатні для життя людей і тварин.

Альпійська фауна і флора[ред.ред. код]

Фауна[ред.ред. код]

Усі ссавці живуть в Альпах цілий рік, деякі з них на зиму впадають у сплячку. Щодо птахів, то лише деякі види залишаються тут протягом всього року. Окремі види птахів, що живуть в Альпах, чудово пристосувалися до цього доволі негостинного середовища. Наприклад, сніжний в'юрок (Oenanthe deserti) будує гнізда в тріщинах скель, над межею лісу, а свою поживу, насіння і комах, розшукує на гірських схилах. Альпійська галка (Pyrrocorax graculus) також гніздується на скелях, значно вище за межу лісу. Взимку альпійські галки утворюють великі зграї і збираються навколо туристичних баз і станцій, де харчуються головним чином відходами. В особливий спосіб готується до зими горіхівка. Восени цей птах робить запаси насіння і горіхів, які закопує в землю. Перед початком зими горіхівка збирає понад 100 тисяч насінин, які ховає приблизно в 25 тисячах схованок. Завдяки своїй дивовижній пам'яті більшу частину своїх схованок вона знаходить взимку під шаром снігу, товщина якого може перевищувати метр. Щоб дістатися до схованки, птахові доводиться розкопувати сніг. Насінням з комор горіхівка також годує своїх пташенят.

Збереження фауни забезпечується за допомогою національних парків, що розташовані на території Альп.

Флора[ред.ред. код]

У Альпах росте безліч видів рослин. Тут трапляються досить різні біотопи — як полонини, що вкриті ковдрою яскравих квітів, так і високогірні райони, яким притаманна скромна рослинність. До висоти 2 400 м над рівнем моря ростуть хвойні дерева. Вище, до 3 200 м, ще трапляються карликові дерева. Одна з найвідоміших гірських рослин — льодовиковий жовтець, який є рекордсменом серед рослин і трапляється до висоти 4 200 м. Невеликі групи дуже красивих рослин трапляються на висоті 2 800 м. Багато з них, наприклад, незабудочник і смілка, мають особливу подушковидну форму, яка захищає їх від травоїдних тварин, що живуть на цих висотах, і втрати вологи. У такий спосіб молоді пагони також захищені від вітру й морозу. Відомий едельвейс (білотка альпійська) вкритий шаром білих волосків, що добре утримують тепло.

Охорона навколишнього середовища[ред.ред. код]

Щорічно в гірських районах вирубують великі площі лісу для будівництва лижних трас і баз відпочинку, що порушує природну рівновагу в горах. Дерева мають велике значення для запобігання ерозії ґрунту та зменшення небезпеки сходження лавин. Вирубування лісів призводить до лавин, що частішають останнім часом, і селів, жертвами яких у 1987 році протягом 20 днів стало понад 60 чоловік. Причиною зменшення площі лісів, окрім вирубки, стають отруйні викиди фабрик і використання в горах важкої техніки. Дерева слабшають і легше піддаються хворобам і вітровому пошкодженню. За оцінками вчених, сьогодні знищено приблизно 60-80% альпійських лісів. Погіршення стану середовища негативно впливає на життя тварин і рослин. У всіх країнах, де є Альпи, були організовані охоронні регіони.

Туризм[ред.ред. код]

Перевал Великий Сен-Бернар в Альпах
Монах-бернардинець із сенбернаром-рятувальником. Картина Джона Еммса

Альпи — район міжнародного альпінізму, гірськолижного спорту і туризму, популярний як влітку, так і взимку. Гірськолижний спорт, сноуборд, катання на санях, прогулянки на снігоступах, лижні тури доступні в більшості регіонів з грудня до квітня. Влітку Альпи користуються популярністю у туристів, велосипедистів, парапланеристів, альпіністів, в той час як багато альпійських озер привертають увагу плавців, яхтсменів і серфінгістів. Низинні регіони та великі міста Альп добре сполучені автомагістралями та швидкісними дорогами, однак вище гірські перевали та автомобільні траси можуть бути небезпечними навіть влітку. Багато гірських перевалів закриті в зимовий період. Розвитку туризму сприяє велика кількість аеропортів по всіх Альпах, а також гарне залізничне сполучення з усіма сусідніми країнами. Альпи зазвичай відвідує більше 50 мільйонів туристів щороку.

Сенбернар — рятівник туристів[ред.ред. код]

Назва породи сенбернар походить від монастиря Святого Бернара у швейцарських Альпах. В XI столітті чернець Бернар із Мантона заснував притулок для мандрівників, який, як і гірську стежку, назвали його ім'ям. Перевал Великий Сен-Бернар розташований на висоті близько 2,5 км — на той час одне із найвищих населених місць Європи. Це була важка і небезпечна дорога для мандрівників через лавини, сильні вітри, круті гірські переходи та грабіжників. У XVII столітті ченці для порятунку подорожуючих почали використовувати собак породи сенбернар. Густа шерсть захищала собак від холоду й снігу, а їхній надзвичайний нюх допомагав знаходити людей, які потрапили під снігову лавину. Ці собаки здатні відчувати наближення лавин, що не раз рятувало людям життя.

Транпортне сполучення[ред.ред. код]

Основні транспортні сполучення через Альпи (із заходу на схід, перевали зазначені курсивом):

Населення Альп[ред.ред. код]

Доісторичний період[ред.ред. код]

Докладніше: Етці

Історія поселень в Альпах налічує 55 тисяч років. Першими мешканцями цих місць були мисливці і збирачі, а після відступу альпійських льодовиків люди досить швидко заселили навіть внутрішні долини. У цей час будували невеликі селища і обживали печери.

У вересні 1991 року на перевалі Хауслаб на висоті 3210 метрів німецькі альпіністи Еріка і Хемус Симон виявили скуте кригою людське тіло. Аналіз ДНК показав, що вік мумії становить приблизно 5000 років. В Австрії, де знайшли мумію, її називають Етці, а в Італії вона відома як Сімілуанська людина або Тірольська льодова людина[1]. Вона є найстарішою мумією людини, знайденою в Європі.

Стародавня історія та середні віки[ред.ред. код]

Приблизно в 800 р. до н. е. кельти завоювали й заселили територію, де сьогодні розташовані Франція, Швейцарія, Італія, а на сході їхні поселення з'явилися ще й у долинах Австрії. Вони були першими, хто проклав торгові шляхи через альпійські перевали. Пізніше сюди прийшли римляни, вони стали прокладати дороги, водогони і будувати амфітеатри.

Альпійський регіон увійшов до складу імперії Карла Великого в IX–X ст., а в 843 р. імперія була розділена між трьома його онуками. У 888 р. продовжилося дроблення земель, це і спричинило поступове формування мовних відмінностей, які зберігаються й донині. У середні століття зникла єдність племен кельтів і римлян — жителі більшості долин жили в ізоляції до появи залізниць.

Сучасність[ред.ред. код]

У 2001 році населення Альпійського регіону становило 12 295 000 осіб. Найбільшими містами є Гренобль (Франція) — 155 100 мешканців, Інсбрук (Австрія) — 127 000 мешканців.

На заході переважає французька мова, в Центральних і Східних Альпах говорять італійською, у Північних Альпах — німецькою, в Словенії спілкуються словенською мовою, а ретороманською мовою говорять у Східних Альпах на північному сході Італії.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Максим Волченков Загадка Етці. (рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]