Хорошун Едуард Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хорошун Едуард Миколайович
UA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник медичної служби
Загальна інформація
Народження 31 серпня 1973(1973-08-31) (48 років)
м. Южно-Сахалінськ, СРСР
Alma Mater  • Дніпропетровська медична академія МОЗ України
 • УВМА
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Емб мед сл 1 (2016).png Медична служба
Війни / битви Війна на сході України
Командування
2015-2017 — Начальник Центрального військово-медичного управління ЗС України

з 2020 р. — Начальник Військово-медичного клінічного центру Північного регіону
Нагороди та відзнаки
Заслужений працівник охорони здоров'я України
Герой України
Орден Данила Галицького
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)

Едуа́рд Микола́йович Хорошу́н (нар. 31 серпня, 1973, Южно-Сахалінськ, СРСР)  — український військовий хірург, Заслужений працівник охорони здоров'я України (2017)[1], полковник медичної служби Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Військовик у четвертому поколінні, з прадіда. Дитинство пройшло у військовій системі в гарнізонах по всьому Радянському Союзу.

Закінчив Дніпропетровську медичну академію. Потім вступив до Української військово-медичної академії. Після служив в Криму в 127-й бригаді. Спочатку був начальником операційно-перев'язувального відділення медичної роти, потім командиром медичної роти. Пізніше знову вступив у військово-медичну академію на оперативно-тактичний рівень. По розподілу потрапив у 540-й Центральний військово-морський госпіталь у Севастополі.

З 2007-го року і до анексії Криму був начальником клініки невідкладної хірургії і пошкоджень у Севастополі (ВМКЦ Кримського регіону).

Навесні 2014 року з військами, що не зрадили присязі, вийшов на материкову Україну. Очолив клініку невідкладної та ендоскопічної хірургії Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (м.Одеса).

Відбув у зоні Антитерористичної операції на сході України три ротації:

  • Спочатку в Дніпропетровський регіон. Налагоджував евакуацію на початку літа 2014 року: координація, евакуація, надання допомоги пораненим, які надходили з району проведення бойових дій.
  • Потім був головним хірургом 61-го мобільного госпіталю, який стояв в районі виконання завдань. Якраз на цей час потрапив Іловайськ. Тоді у госпіталі прооперували за три доби 254 людини.
  • Наступної ротації призначений начмедом сектора «Б». Після цього призначений начальником Центрального військово-медичного управління.

З кінця 2015 по кінець 2017 рік начальник Центрального військово-медичного управління — начальник медичної служби ЗС України (до його розформування). У цей період у місяць по тижню, по два виїздив у район виконання задач для налагодження роботи.

З січня 2018 року знову очолює клініку невідкладної та ендоскопічної хірургії Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (м. Одеса).

У вересні 2020 року очолив Військово-медичний клінічний центр Північного регіону.[2]

Російське вторгнення в Україну (2022)[ред. | ред. код]

З початком збройної агресії Росії під постійними обстрілами та бомбардуванням, в умовах часткового оточення Харкова він організовував роботу центру, який у перші дні війни прийняв близько 150 військовослужбовців та 80 цивільних, зокрема 12 дітей. Під його керівництвом було налагоджено роботу з цивільними закладами охорони здоров’я, що дало змогу збільшити ліжковий фонд майже на 300 ліжок[3].

Нагороди[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни відзначений:

Також відзначений:

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]