Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Зозулинці)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Зозулинці)

48°35′24″ пн. ш. 25°55′16″ сх. д. / 48.59025000002777261° пн. ш. 25.92113888891666917° сх. д. / 48.59025000002777261; 25.92113888891666917Координати: 48°35′24″ пн. ш. 25°55′16″ сх. д. / 48.59025000002777261° пн. ш. 25.92113888891666917° сх. д. / 48.59025000002777261; 25.92113888891666917
Типцерква
Країна Україна
РозташуванняЗозулинці
КонфесіяПЦУ, УГКЦ
Будівництво1910, 2008
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Зозулинці). Карта розташування: Україна
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Зозулинці)
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Зозулинці) (Україна)
Мапа

CMNS: Церква Успіння Пресвятої Богородиці у Вікісховищі

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Зозулинцях — однойменні парафії і храми греко-католицької та православної громад у селі Зозулинці Чортківського району Тернопільської области.

Відомості

[ред. | ред. код]

Греко-католицьку парафію в с. Зозулинцях засновано в XVIII ст., тоді дерев'яну церкву в 1784 р. принесла велика вода, коли розлився Дністер. Її назвали на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Згодом до Зозулинець долучили село Костільники, в якому була мурована церква святих Кирила та Мефодія (1892). Дерев'яна церква в Зозулинцях згоріла 30 травня 1941 року під час великої пожежі в селі (згоріло 46 садиб).

У 1910 році греко-католицька громада села Зозулинці побудувала велику кам'яну церкву (нині пам'ятка архітектури місцевого значення)[1], яку того ж року освятив Станиславівський єпископ Григорій Хомишин. У 1961 році церкву закрила державна влада. Партійні функціонери розбили іконостас і хотіли його спалити, але, на прохання жителів, іконостас розібрали і вивезли до церкви с. Кулаківці. Богослужіння в церкві с. Зозулинці не проводились до 1989 року. У 1983—1988 роках у приміщенні церкви діяв краєзнавчий музей.

У 1989 році церква була відкрита, але в приналежності до Московського патріархату. З грудня 1991 року греко-католицька громада відділилася від православної з ініціативи о. Миколи Должука. Богослужіння проводили біля хреста просто неба. У 1998 році збудували невелику капличку, але вона не вміщала всіх парафіян і доводилося молитися на вулиці.

У 2003 році за пожертви прихожан збудували більшу каплицю, а у 2008 році до каплиці добудували церкву.

При греко-католицькій церкві діють: Вівтарна дружина, братство «Апостольство молитви», спільнота «Матері у молитві».

Парохи

[ред. | ред. код]
УГКЦ
  • о. Василь Савчинський ([1832]—1861+)
  • о. Михайло Дольницький (1859—1861, сотрудник)
  • о. Михайло Дольницький (1861—1862, адміністратор)
  • о. Михайло Дольницький (1862—1894+)
  • о. Іланій Герасимович (1875—1876, сотрудник)
  • о. Михайло Костецький (1876—1878, сотрудник)
  • о. Михайло Соловка (1878—1879, сотрудник)
  • о. Олександр Балицький (1879—1881, сотрудник)
  • о. Теофіл Лавровський (1881—1883, сотрудник)
  • о. Володислав Нанасий (1883—1888, сотрудник)
  • о. Кирило Дольницкий (до 1936),
  • о. Василь Новізівський,
  • о. Микола Должук,
  • о. Ігор Ракочий (2000—2002),
  • о. Василь Щур (з 2002).
ПЦУ
  • о. Володимир Кочергін — нині[2].

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]