Чавін (культура)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа поширення культури Чавін та районів її впливу

Чавін (ісп. Chavín) — археологічна культура, що існувала на території сучасного узбережжя та гірських районів центрального та північного Перу. Ця культура відноситься до періоду раннього горизонту, та за оцінками Едварда Ланнінґа існувала від 900 року до н. е. до 200 року до н. е., хоча часто згадують дещо раніші дати у 1200—500 роки до н. е.

Етимологія[ред.ред. код]

Індіанською мовою карибів (північних сусідів чавінів) слово чаві означає «ягуар», а словосполучення чавінаві можна перекласти як «сини ягуара зі списами». Це дало підстави деяким науков­цям припустити, що цивілізація Чавін склалася внаслідок переселення до Анд групи культуртрегерів-ольмеків. Річ у тім, що в Андах ягуари не водяться, а ольмеки цього звіра дуже шанували. До того ж зображення ягуарів часто трапляються на чавінських рельєфах, а в місцевих по­хованнях, судячи з даних археологічних розкопок, зафіксо­ваний звичай деформації черепів, також поширений серед ольмеків. Втім прихильники цієї версії не можуть відповісти на питання: яким чином ольмеки могли потрапити з узбережжя Мексиканської затоки до Анд, щоб заснувати там у XIV ст. до н. е. місто і державу. Крім того, є суттєві розбіжності в архетектурі ольмеків й чавінців.

Історія[ред.ред. код]

Перші поселення виникли у XIV ст. до н. е. Втім саме місто оформилося близько XI ст. до н. е. Близько 900 року до н. е. настільки зміцнів в економічному й військово-політичному відношеннях, що перейшов до актив­ної територіальної експансії, причому не тільки в районі Анд, а й частково на землі кости (пустельної рівнини тихо­океанського узбережжя) та амазонської сельви.

Масштаби експансії дають підстави припустити наявність у чавінців елементів відносно сильної державної єдності (можливо навіть централізації), оскільки масштабне розширення впли­ву Чавіну на значні терени первісної периферії навряд чи відбувалося мирно (хоча чавіни приносили сусідам передові технології, зокрема й високоврожайну культуру маїсу).

На нових землях чавінці засновували поселення, які розкопані в долині Касма поблизу містечка Мохеке, в долині р. Непенья в районі м. Серро-Бланко, в долині річки Хекетепеке поблизу сучасного містечка Кахамарка (храмовий комплекс Кунтур-Уасі — «Будинок Кондора»).

Відповіддю на їхню експансію стала з часом так зва­на «регіональна емансипація» (це явище назвали архео­логи). Вона полягала в тому, що, опанувавши технологіями чавінців, сусіди відкинули їхній політико-культурний та релігійний вплив. Вважається, що імперська ідеологія Чавіну як цивілізаційного центру й вершителя юридичної, законодавчої, судової та ідеологічної політики в регіоні не була підкріплена дос­татнім економічним і військовим потенціалом. Тож у середині І тис. до н. е. цей осередок цивілізації почав зазнавати де­далі активнішого тиску з боку племен із первісного океану доцивілізаційного оточення.

Війни з сусідами, про наявність яких опосередковано свід­чить поява на окраїнах чавінської спільноти фортифікаційних споруд, виснажили Чавін й остаточно посварили Чавін з мисливсько-збиральницьким ото­ченням. Як наслідок, розпочався стрімкий занепад Чавіну, який завершився в IV (за іншою версією — у II) ст. до н. е.

Населення[ред.ред. код]

Населення, що створило культуру Чавін, стояло, ймовірно, на рубежі класового суспільства. Разом з культурою Норте-Чіко, Чавін значно вплинула на всі наступні культури Перу.

Політично-соціальна організація[ред.ред. код]

Замало відомо про соціально-політичний устрій Чавіну. Враховуючи досить високий рівень місцевої еконо­міки, дослідники припускають доволі високий рівень політичних відносин, оскільки для здійснення масштабних робіт, управління розгалуженою господарською структурою вимага­лась чітка організація, неможливої без відповідного рівня соціальної диференціації, досвіду та знань, накопичення й збереження яких у належних масштабах. Вважається, що Чавін представляло собою теократію, в якій провідну роль відігравало жрецтво.

Про наявність істотної соціальної диференціації серед чавінів свідчить суттєва розбіжність у виявлених археолога­ми на теренах Чавіну типах житла: від пишних будівель до бідних хатин. Те ж саме можна сказати про типи й характер поховальних комплексів чавінів.

Господарство[ред.ред. код]

Навчилися вирощувати квасолю, гарбуз, ліму (місцева бобова культура), червоний перець, кабачки, бавовник, маніок, ачіру, арахіс та екзотичний плід лукума, паралельно займаючись рибальством, мисливством і звіробійним промислом (тюлені, морські леви, кити і навіть пелікани та пінгвіни), а також інтенсивним морським зби­ральництвом.

Чавінці розвивали скотарство як галузь господарства, перейшли до іригації в землеробстві, спорудивши на андських схилах примітивні зрошувальні й дренажні канали та колодязі. На сонячних схилах гір вони влаштовували тераси, до яких спеціально спорудженими кам'яними жолобами надхо­дила вода для зрошення посівів.

Чавінці приручили со­баку, який допомагав людині на полюванні, використовува­ли як в'ючну тварину п'ятипалу гуанако (дикого родича ла­ми, якого почати активно приручати в Андах ще з середини IV тис. до н. е.), котра переносила вантажі, давала м'ясо для їжі, вовну для одягу та кизяки, що високо цінувалися у хо­лодних горах як першокласне і завжди доступне паливо.

Технологічною базою Чавіну спочатку були вироби з каменю й кості, але близько 800 року до н. е. чавінці вже нав­чилися обробляти золото та срібло (з них виготовляли прик­раси).

Фіксуються археологами також активні міжнародні контакти чавінців з сусідами, як близькими — так і доволі далекими (до океанічного узбережжя), предметами обміну виступали глиняний посуд, мушлі, самоцвіти, обсидіан, вовна, бавовняні тканини, метали, сушена риба.

Писемність[ред.ред. код]

Фактів щодо існуван­ня чавінської писемності досі не виявлено.

Культура[ред.ред. код]

Культура названа за селищем Чавін-де-Уантар на східному схилі хребта Кордильєра-Бланка на північ від Ліми, біля якого розташована основна пам'ятка цієї культури — храмовий комплекс, збудований біля 900 року до н. е., що однак неодноразово перебудовувався. За кількістю житлових комп­лексів Чавін виглядає доволі скромно: вони розраховані на З тис. осіб на площі 30 га. Він має могутній, надійний фунда­мент, котрий витримав натиск страшної водно-селевої лави­ни 17 січня 1945 року і потужний землетрус 31 травня 1970 року, який дощенту зруйнував усі навколишні будівлі пізніших часів.

У цій ділянці відкрито залишки платформ, храмова кам'яна будівля 15 м заввишки (castillo), численні підземні галереї, кам'яні статуї богів, кам'яні стели (п'ятиметрова стела «Спис Лансон», «сте­ла Раймонді» та ін.), різьблені плити із зображеннями ягуарів, кондорів і містичних істот (людини з головою хижої тварини, з довгими іклами та волоссям у вигляді змій, орла-кондора із розпростертими крилами та головою хижої кішки та ще й з орлиним дзьо­бом замість носа, риби з головою хижака із сімейства котя­чих тощо). Ті ж образи є й на глиняному посуді. Інші артефакти цієї культури включають текстиль, металеві вироби та інші.

Духом мілітаризму й сили сповне­на значна частина чавінських рельєфів, на яких зображені уславлені перемогами вояки. Неподалік від власне Чавіна, в долині Касма (місцевість Серро-Сечін), знайдено 300 кам'яних скульптур явно чавінського по­ходження, що зображують грізних ягуароподібних вояків у гострих шоломах, з бойовими жезлами в руках. Фігури підперезані широкими поясами, на яких висять відрубані голови ворогів.

Дослідження[ред.ред. код]

Вивчення започаткував перуанський археолог та антрополог (індіанець кечуа за національністю) Хуліо Сезар Тельо (1880—1947). Попри те, що науковці вивчають цю культуру вже близько ста років, загадок, пов'язаних із нею, ще дуже й дуже багато.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]