Наска (культура)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
геогліф Наска

Наска — культура, що існувала на території сучасного Перу з 400 до н. е. по 450 р. н. е. Розташована вона була на тихоокеанському узбережжі в долині річок Наска й Акарі. Наукове вивчення культури Наска започаткували відомі фунда­тори перуанської археології — німець Макс Уле та перуанець X. С. Тельо.

Історія[ред.ред. код]

На самому початку культура Наска склалася як регіональ­не відгалуження цивілізації Паракас, від якої Наска остаточно відділилася лише на межі III—IV ст. Обмеженість життєвих ресурсів спричиняло постійні конфлікти насканців із сусідніми племенами. У ранніх насканських похованнях вчені знаходять таку велику кількість відтятих голів. Голови ці висушували, сплющували, розфарбовували, після чого їх, як бойові трофеї, нанизували у «гірлянди» або носили прив'язаними до пояса.

Достеменно не зро­зумілими залишаються причини, перебіг і точний час зникнен­ня цивілізації Наска. За археологічними дослідженнями відомо, що їх столиця (Кауачі) за­гинуло внаслідок природного катаклізму: руйнівної повені та жахливого землетрусу, які зруйнували більшість його спо­руд. Відтоді люди залишили Кауачі, засипавши рештки своєї столиці товстим шаром глини. Але точно невідомо чи це призвело до повного занепаду культури Наска.

Рештки культури загинули від вторгнення ворогів: за однією версією держави Уарі, за іншою — південних варварських племен. У подаль­шому прибульці перейняли у завойованих чимало корисних здобутків і створили на цій базі синкретичну цивілізацію Іка в долині однойменної річки.

Політично-соціальний устрій[ред.ред. код]

Ввважається, що в насканців існувала потужна, централізована держава теократичного типу.

Найвідомішими центрами цієї культури є Кауачі (Cahuachi) й поселення Уака-дель-Лора. Кауачі вважають військовою цитаделлю або ритуально-церемоніальним центром, населення якого сягало кількох тисяч мешканців. Уака-дель-Лора («Святилище папуги») отримала свою назву завдяки мальовничій мумії папуги ара, яку знайшли в центральній круглій будівлі.

Відносини в суспільстві регулювалися нормами звичаєвого права, що підтримувало громадську стабільність. Порушників таких законів насканці зв'язували, на­бивали їм рота людськими екскрементами, а потім вбивали сильним ударом каменюкою чи булавою прямо в лоба.

Населення[ред.ред. код]

Розкопки поховань показали, що насканці були кремезними людьми з довгим чорним волоссям. Середня тривалість їхнього життя судячи з приблизного віку знайдених у похованнях небіжчиків становила 37—38 років.

Поширеною серед насканців була звичка деформу­вати свої черепи.

Господарство[ред.ред. код]

Родючі ґрунти існувати у цьому районі тільки в невеликих оазах, однак обсяг даного аграрного фонду завжди був недос­татнім. З часом навчилися знаходити занесені раніше піском родючі ґрунти, очищати їх від поверхневого піщаного шару, істотно збільшуючи у такий спосіб аграрний фонд придатних для рільничого використання земель.

Для забезпечення поливу та питної води перейшовши від спорудження знайомих ще паракасцям простих каналів до системи кри­тих підземних каналів трубопровідного типу, яка використо­вувалася для зрошення полів за рахунок стоку гірських вод. Для накопичення безцінної вологи, що надходила із гірс­ких озер, струмків і річок, будувалися спеціальні кам'яні підземні резервуари або спіралеподібні колодязі, від яких у разі потреби кам'яними багатокілометровими трубами, закладеними під землею, вода надходила на поля. Іноді такі підземні труби розширювалися до масштабів цілих підземних водних тунелів з поперечним розрізом на зріст людини. Закріплювали їх за допомогою потужних кам'яних блоків та де­рев'яних балок, вирубаних зі стовбурів анчароподібного місцевого дерева пустелі альгарроба («мескитове дерево»). Така система іригації істотно зменшувала непродуктивні витрати води (від випаровування, неконтрольованого дрена­жу тощо) й гарантувала стабільність місцевих урожаїв маїсу, бобових та плодово-садових культур. Значну частину насканських іригаційних комплексів місцеві меш­канці й досі використовують за прямим призначенням.

Серед культивованих насканцями сільськогосподарських культур домінували маїс, арахіс, квасоля, гарбуз. Розводили лам, від яких отримували м'ясо, шкіру, кізякове паливо та вовну для ткацтва. Важли­ву роль у забезпеченні населення достатньою кількістю їжі тваринного походження відігравали також розвинене ри­бальство та приокеанічне збиральництво, які давали людям рибу, крабів, молюсків.

Насканці вміли виготовляти найрізноманітніші тканини з вовни лам і бавовнику, додаю­чи в них також людське волосся та пташине пір'я, вигото­вляли килими й парчу. Свої вироби вони прикрашали полі­хромною вишивкою або малюнками, фарбова гама яких налічує до 15 кольорів і відтінків.

Представники культури Наска запозичили у паракасців техніку ливарництва, насамперед з оборобки золота, срібла і міді. Виготовляли золоті прикраси, переважно для вух і носа.

Насканці не знали гончарного круга, проте досягли значно розвитку у виготовлені керамічних виробів. Гончарні вироби Наска вирізняють абсолютно досконалі форми, сильна кольорова на­сиченість з домінуванням яскраво-червоних відтінків і надзвичайно різноманітний спектр поліхромних зображень. Використовуючи для прикрашання своєї поливної кераміки фарбники 11 кольорів, насканські митці зображували на своїх виробах птахів і риб, комах і рослини, хижаків і людей (зображення жерців, по­руч з якими на спеціальних вівтарях лежать голови ворогів), різноманітні плоди і навіть фантастичні міфічні істоти, після чого вкривали свій виріб для міцності й краси глазур'ю.

Культура[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Тривалий час вважалося, що культура Наска не залиши­ла великих архітектурних комплексів, не знала міст та масш­табних культових центрів, проте результати розкопок початку 1980-х років сдростували це хибне припу­щення. Кауачі — це найбільший з виявлених центрів, його площа становить 24 км2. В центрі Кауачінського городища виявлено велике святилище (його назвали «Естакерія»), споруджене зі стов­бурів мескитового дерева (альгарроба). В його околицях у долині річки Акарі під час розкопок знайдено руїни 3 збудо­ваних із цегли-сирцю фортець — Човаченто, Амато й Уарато. Неподалік — на кордоні пустелі й Андських гір — виявле­но рештки кількох ступінчастих иасканських пірамід. Най­більша з них — заввишки близько 20 м.

Слідом за Кауачі археологами були знайдені й інші насканські го­родища: Уака-дель-Лоро, Трес-Палос.

Вірування[ред.ред. код]

З культів Наска відомо про шанування богині родючості, що зображувалася у вигляді жінки пишних форм, з потоками води й рослинами, котрі буквально виростають-виливаються з її рота; її божествен­ного чоловіка у вигляді вусатого вояка та про хижаків родини котячих, насамперед ягуара. Поклонялися також касаткам, зміям, птахам.

Побутувала у насканців традиція людських жертвопринесень. Численні жертви замуровували (можливо, навіть живцем) у фундамент багатьох будівель насканського походження, а на насканських посудинах трапляються зображення зовсім ри­туалів тотального «обрубування людини», тобто її четвертування. Окрім людей, матеріалом для періодичних жертвопринесень богам служили лами.

Лінії Наска[ред.ред. код]

Докладніше: Геогліфи Наски

Відомою на весь світ культура Наска стала завдяки велетенським малюнкам — геогліфам (Nazca lines). Геогліфи було відкрито зовсім недавно в долині р. Наска й за сучасними уявленнями належать до цієї культурної традиції. Вибиті на кам'яній поверхні розпеченого сонцем, практично, безводного гірського плато Пампа-де-Наска площею в 700 км2.

Ці штучно прокладені лінії майже непомітні з землі, але з висоти пташиного польоту вони утворюють дивовижні узори, комбінації і навіть справжні малюнки розміром у десятки метрів. Найбільший малюнок — «птах», у якому археологи побачили морського яструба скопу, — має 150 м завдовжки. Серед майже 300 фігур є зображення павука, риби, птаха, мавпи, лами, ящірки, дерева, квітки, ягуара, ігуани, пелікана, кашалота, на­віть дивного людиноподібного створіння. Чимало там і різноманітних геометричних фігур: трикут­ників, зірок, трапецій, прямокутників, хвилястих ліній, спі­ралей тощо.

Стосовно авторства, датування та застосування цих ліній досі тривають суперечки серед вчених.