Уарі (культура)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поширення культур Уарі та Тіуанако

Уарі (кеч. Wari, ісп. Huari) — культура Середнього Горизонту, що процвітала в Андійському регіоні на території півдня сучасного Перу в період з 600 по 1100 року н. е. Столиця держави Уарі з такою самою назвою знаходилася біля сучасного міста Аякучо.

Історія[ред.ред. код]

Географічно до «імперії Уарі», враховуючи специфіку матеріальних артефактів (розмір і тип поселень, особливості архітектури й парадної кераміки, специфічно орнаментовані тканини тощо), відносять тепер значні тере­ни перуанських Анд від Кахамарки на півночі — до май­бутнього Куско на півдні. Та якщо така державна структура і мала місце, проіснувала вона недовго (VI—VIII ст.).

Точна хронологія і конкретні факти, пов'язані із заги­беллю Уарі, все ще залишаються предметом гострих науко­вих дискусій. Об'єктивні причини його загального занепаду полягали в хиткості внутрішньої державної структу­ри, виснажливому помпезному будівництві, постійних війнах з сусідами.

Власне імперія Уарі розвалилася, проіснувавши трохи біль­ше 100 років, проте долина Аякучо ще тривалий час залиша­лася під контролем народу уарі, який лише на межі І—II тис. н. е. з не до кінця зрозумілих причин покинув свою столицю. Точні мотиви раптового масового переселення уарі на південь невідомі, оскільки саме місто Уарі, судячи з матеріалів археологічних розкопок, ні­яких навал, пожеж, землетрусів чи інших катаклізмів соціального або природного характеру не зазнало.

Окремі дослідники обстоюють концепцію, згідно з якою цивілізаційний конгломерат Уарі, як сукупність кечуамовних індіанських політичних утворень, проіснував до XII і навіть до XIV ст., доки не впав під натиском племен чанка.

Політико-соціальний устрій[ред.ред. код]

Було не дуже стабільною централізованою державою дійсно імперського типу. Трималася на економічних зв'язках. Провінції територіального царства Уарі конфедеративного типу мали значну автономність, що дало їм можливість доволі успішно продовжити окремішне функціонування і після краху імпе­рії Уарі.

Економіка[ред.ред. код]

Сфор­мувалася як землеробська культура. Тут вирощували маїс, різні булиби, кіноа. Первісну основу могутності держави становила ефективне використання природних ресурсів для вирощування великих обсягів сільськогосподарських культур. До них додалося рибальство і мисливство.

З часом значного поширення набули розвиток різні ремесла, насамперед вироблення міднобронзових знарядь праці, гончарство і ткацтво. Цими товарами уарі торгували серед племен і народів на більшості території сучасного Перу.

Культура[ред.ред. код]

Писемність[ред.ред. код]

На території городища Уарі знайдено най­давніші з відомих тепер кіпу — датовані VII ст., які вважаються прикладом своєрідного письма.

Архітектура[ред.ред. код]

Місто Уарі славилося за часів свого розквіту пишними храмам. Археологи виявили на руїнах рештки кам'яних споруд із товстими стінами. Адміністративні комплекси споруджувалися із великих кам'яних брил. Найвідомішими з них є Віракочапампа у горо­дищі Кахамарка (площею у 25 га) та Пікільякта неподалік від май­бутньої інкської столиці Куско — на майдані площею у 70 га. Щоправ­да, добудувати (а тим більше обжити) ці архітектурні проекти уарі не встигли (чи не змогли), проте будівельна тенденція і розмах споруд схожі з тіауанакськими аналогами.

Також значним є саме городище Уарі. Кам'яні споруди останнього є численними і різноманітними. Одне з найбільших і найкраще збережених будівель — Ла-Капілья, або Капілья Пата. Це велика споруда, що складається з високих (до 8 м) стін, складених з невеликих грубих каменів на глиняному розчині. Товщина стіни зменшується від 2-2,5 м біля основи до 0,80-1,00 м на вершині. Ці стіни огороджують простори площею 50X50 м. Ніяких проходів в них не виявлено. Вікон теж немає. Взагалі дверні та віконні прорізи дуже рідкісні в будівлях Уарі. У стінах Ла-Капілья зроблено багато невеликих квадратних заглиблень. Ця деталь досить часто зустрічається в інших будівлях, іноді такі поглиблення розташовуються в один горизонтальний рядок.

Також є штучні пагорби, підпірні стіни та інші споруди. Північний з двох штучних пагорбів, що носить одне і те ж ім'я Кантерон, заввишки 8 м і завдовжки 100 м, завширшки 75 м. На його вершині — поглиблення довжиною 50 м, завширшки 25 м, завглибжки близько 8 м. Стіни цього поглиблення викладені грубим каменем. У них знаходяться великі ніші (ширина близько 1,70 м, глибина близько 2,00 м), облицьовані плитами і тесаним каменем.

З тесаного каменю побудовані і підземні камери, що знайдені в різних місцях пам'ятника і розрізняються за розміром. Комплекс таких камер розташовано трохи південніше центральній частині городища. На поверхні землі перебувала кришка камери, тісно оточена стінами з грубого каменю. Вона складалася з чотирьох каменів з круглими отворами. Загальна довжина її (з півночі на південь) 4,62 м, ширина (із заходу на схід) 2,25 м. Ця кришка вкривала приміщення заввишки 1,80 м, яка не мала входу. Його підлога, складена з трьох плит з такими ж отворами, слугувала стелею нижньої камери, під якою знаходився ще один поверх. У східній стіні другого ярусу камер було зроблено дверний отвір, що з'єднувався з глибоким (2,65 м) колодязем, що виходив на поверхню землі поруч з головною камерою і прикритим кам'яною плитою.

Скульптура[ред.ред. код]

Статуї представляють собою стоять людські фігури заввишки не більше 1,5 м. На голові зазвичай є налобна пов'язка, над якою часто підноситься «тюрбан». З-під пов'язки на плечі, закриваючи вуха, часто спускається накидка, що переходить на спині в короткий плащ. Голова непропорційно велика, з квадратним обличчям, на якому виділяються великі овальні очі, обведені опуклим валиком, і широкий ніс.

У схожій манері передаються зазвичай рот і вуха. На короткому кремезний торсі надіто щось на зразок сорочки, перехопленої поясом. Руки статуй або витягнуті уздовж тулуба, або зігнуті в ліктях і лежать на грудях, стискаючи якийсь предмет. Над пензлем часто проведені борозенки, що зображують браслет або кінець рукава сорочки. Ноги зазвичай відбиті, у деяких зігнуті в колінах, зображуючи людину, яка сидить. Всі скульптури дуже схожі одна на одну.

Кераміка[ред.ред. код]

Уарійці виробляли кераміку доволі різноманітну як за формами, так і по орнаментиці. Найчастіше зустрічаються великі і маленькі посудини з округлим тулубом і миски. Округлі посудини мають вертикальний або відхилений віночок. У них часті широкі зашморгоподібні ручки, що йдуть від віночка до плічок, а також розташовані вертикально або горизонтально на стінках посудини. Роль ручок відіграють налепи з отвором. На боці такої посудини іноді зустрічається носик.

Миски мають прямі стінки що розходяться, або вони увігнуті, опуклі і вертикальні. У деяких мисок також є носики. На товстостінних мисках з розбіжними краями зустрічаються широкі горизонтальні ручки у вигляді петлі. Знайдено кілька мископодібних триподів.

Численні також великі товстостінні судини з круглим, дещо подовженим тулубом і з широким горлом, що розходиться або має вертикальну форму. На тулубі іноді є вертикальні ручки. Горло часто має вигляд голови з рельєфною особою. В цьому випадку тулуб зазвичай розписано у вигляді людської фігури.

Цікаві знахідки кубков-«керо», характерних для цивілізації Тіауанако. Вони часто мають опуклий пасок у верхній частині або скульптурну маску.

В Уарі вироблявся також круглий посуд з довгим горлом, що звужується, і широка ручка, яка відходить від нього; подвійні фігурні посудини; іноді — довгі горлечка, що звужуються, мали двогорлі посудини; U-подібні урни.

Орнаментика мальованої кераміки, знайденої на городище Уари, дуже різноманітна: численні геометричні фігури (сходинки, хрести, пересічні лінії, стрічки, кола, крапки, хвилясті лінії, S-подібні елементи); складні мотиви, що зображують рослин, тварин і людин. Стилістика останніх сюжетних зображень дуже близька до прийомів образотворчого мистецтва культури Тіауанако. Людська фігура малюється з квадратним обличчям, з овальними або круглими очима, від яких по щоках йдуть «сльози». У подібному стилі розписано посуд зі скульптурними масками. Пози фігур, що стоять також близькі до Тіауанако. Вони стоять в анфас з розсунутими руками, в яких тримають якусь зброю або жезл.

Численними є зооморфні і рослинні мотиви. Особливо часто зустрічаються голови кондора і пуми, нерідко пов'язані з прикрасами одягу та головних уборів людських фігур. Ці зображення, так само, як і рослинні мотиви з їх різкими, вигнутими під прямим кутом лініями, дуже близькі до характерного стилю Тіауанако.

Дослідження[ред.ред. код]

Першовідкривачем цивілізації Уарі вважається Р. Л. Тельо, який у 1931 році знайшов початкові археологічні свідчен­ня її існування неподалік від річки Мантаро в перуанській провінції Уанта департаменту Аякучо.

Джерела[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Історія цивілізацій Доколумбової Америки. К. — С. 309—313