Шаталов Олександр Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шаталов Олександр Борисович
Шаталов Олександр Борисович
Народився 15 лютого 1890(1890-02-15)
Zherdevsky Districtd, Тамбовська область
Помер 1970
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Богословське кладовище
Країна  СРСР
Діяльність залізничник
Alma mater Ленінградський інстітут інженерів залізничного транспорту
Учасник німецько-радянська війна
Діти Шаталов Володимир Олександрович
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Олександр Борисович Шаталов (1890 — 1970) — радянський залізничник, Герой Соціалістичної Праці (1943). Батько льотчика-космонавта СРСР, двічі Героя Радянського Союзу Володимира Шаталова

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 15 лютого 1890 року в селі Сукмановка (нині — Жердєвський район Тамбовської області). В 1919 року Шаталов був покликаний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. Після закінчення школи авіамеханіків служив в авіазагоні. Демобілізувавшись, пішов працювати на Південно-Уральську залізницю, був телеграфістом, машиністом паровозного депо станції «Златоуст». В 1927 році переїхав в місто Петропавловськ Північноказахстанської області Казахської РСР, працював там диспетчером зв'язку, станційним черговим. В середині 1930-х років поїхав до Ленінграда, навчався в Ленінградському інституті інженерів залізничного транспорту. Брав участь в радянсько-фінській війні[1].

З початком Великої Вітчизняної війни Шаталов був зарахований в склад ремонтно-відновлювального потягу «Связьрем-1», який дислокувався на станції «Мурманські ворота». Після загибелі в жовтні 1941 року командира поїзда М. М. Андріанова Шаталов зайняв його посаду. Під його керівництвом поїзд успішно працював на «Дорозі життя» та інших залізничних лініях. Екіпаж поїзда Шаталова брав участь в прокладці свайно-льодової дороги на лінії Мга — Волховстрой, будівництві залізничної переправи по льоду Ладозького озера і естакади через Неву в районі Шліссельбурга. Після прориву блокади Ленінграда поїзд Шаталова проводив і обладнав лінії зв'язку, прокладав залізничне полотно в Шліссельбург[1].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 року за «особливі заслуги в забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства і видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу» Олександр Шаталов був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і Молот» за номером 139[1].

У повоєнний час продовжував працювати на залізниці в районі Ростова-на-Дону. Пізніше повернувся в Ленінград. Останні роки життя прожив в Зоряному Містечку у сина — льотчика-космонавта СРСР, двічі Героя Радянського Союзу Володимира Шаталова. Помер 11 червня 1970 року, похований в Ленінграді, на Богословському кладовищі (Санкт-Петербург).

Був також нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Трудового Червоного Прапора і Червоної Зірки, поруч медалей[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Шаталов Олександр Борисович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

Література[ред. | ред. код]

  • Викторов В. Дорога в космос начинается на земле // Гудок. — 2002. — 19. окт.
  • Воронежская энциклопедия. — Воронеж, 2008.
  • Герои труда военных лет 1941—1945. — М., 2001.
  • Майоров Я. М. Магистрали мужества. — М.: Воениздат, 1982.