Шульга Микола Гаврилович
| Шульга Микола Гаврилович | |
|---|---|
| Народився |
20 травня 1900 Ічня, Ічнянська волость, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Помер | 31 березня 1973 (72 роки) |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Діяльність | фізик |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
Микола Гаврилович Шульга (* 20 травня 1900, м. Ічня, Чернігівщина — † 31 березня 1973) — радянський фізико-хімік, доктор технічних наук (1959), професор. Працівник ВШ (1971). Засновник відомої в СРСР школи металофізиків-магнітологів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив Учительську семінарію (1920), Київський інститут народної освіти, факультет просвіти (1926), Київський вечірній індустріальний інститут, металургійний факультет.
1926—1930 — викладач хімії і фізики. 1930—1941 — старший лаборант, начальник термічного цеху заводу «Арсенал» у Києві.
З 1941 — викладач, 1947 — кандидат технічних наук, 1948 — доцент, завідувач кафедри металознавства, 1950—1953 — заступник директора з наукової роботи Куйбишевського індустріального інституту Наркомату бойових припасів СРСР.
З 1953 — виконувач обов'язків завідувача кафедри металознавства і термічної обробки металів, технології металів, металознавства і термічної обробки, 1962—1973 — декан механіко-технологічного факультету Львівського політехнічного інституту. У 1964 році організував спеціальність «Фізика металів».
Найважливіші напрямки наукової діяльності — пошук засобів підвищення магнітних властивостей сплавів для постійних магнітів, підбір оптимальних сполук вказаних сплавів для виготовлення магнітних систем оборонної техніки. Ці розробки впроваджено у виробництво на Куйбишевському заводі карбюраторів і автотракторного обладнання. Автор близько 100 наукових праць. Підготував 20 кандидатів наук. Член керівництва Західного наукового центру АН УРСР, координаційної ради АН СРСР з фізики твердого тіла.
Помер 31 березня 1973 року, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.[2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» — Львів: 1994. — С. 211. — 257 с.
- ↑ Лупій Г. В. Львівський історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар»: Путівник. — Львів : Каменяр, 1996. — C. 231. — ISBN 5-7745-0699-1.
Література[ред. | ред. код]
- Нові імена. Львівщина та львів'яни. Історико-біографічний енциклопедичний довідник. — Львів, 2004 — С. 426—427