Юкачев Микола Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юкачев Микола Вікторович
Зображення
Зображення
Народився3 грудня 1956(1956-12-03)
Ниртинського радгоспуd, Кукморський район, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР
Помер3 жовтня 2009(2009-10-03) (52 роки)
Казань, Росія
Громадянство СРСР
 Росія
Діяльністьактор театру
Alma materКазанське театральне училище
ЗакладТатарський академічний театр імені Галіаскара Камала
Нагороди та премії
Заслужений артист Республіки Татарстан

Микола Вікторович Юкачев (3 грудня 1956, Ниртинський, Кукморський район, Татарська АРСР, РРФСР, СРСР — 3 жовтня 2009, Казань, Республіка Татарстан, Російська Федерація) — радянський і російський татарський актор. Заслужений артист Республіки Татарстан[tt] (1996).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Микола Вікторович Юкачев народився 3 грудня 1956 року в селищі Ниртинського радгоспу Кукморський району Татарської АРСР[1]. Мати Катерина Юкачева — удмуртка, батько Віктор Таріко — українець[2][3]. Ріс у змішаному мовному середовищі, з дитинства знав татарську мову[4].

Закінчивши школу в рідному селі, в 1974 році приїхав в Казань і поступив до Казанського театрального училища на курс Марселя Салімжанова[tt][2], причому в татарську групу, через те, що російської на той момент ще не було[5]. Після закінчення першого курсу пройшов військову службу[6], пробув три роки на флоті[7]. Після повернення до навчання був зарахований на другий курс[6][4], де познайомився з однокурсницею Раушанією Хафізовою[tt], з якою надалі одружився[8][4], прийнявши іслам[9]. Через проблеми зі здоров'ям довгий час вона не могла завагітніти, але через деякий час народила дочку Світлану, проте більше дітей мати не могла[6][4].

Після закінчення училища, в 1981 році разом з дружиною за направленням вступив до Альметьєвського татарського державного драматичного театру[tt], однак там їх кар'єри не склалися, а в 1983 році на запрошення Салімжанова подружжя Юкачевих повернулося до Казані та увійшло до складу трупи Татарського державного академічного театру імені Г. Камала[10][8]. Спочатку грав разом з дружиною парні ролі[4]. З віком перейшов до комічних образів[5]. Докладав великих зусиль для творчої реалізації своєї дружини[11], однак у нього самого було менше ролей[5].

Як талановитий артист, що володіє природністю, щирістю і музикальністю, швидко завоював любов глядача[12]. Відомий як характерний актор, чарівний, який вмів створювати життєво достовірні й точні образи як в молодих, так і у вікових ролях[10][13]. Був першим і єдиним російським актором в татарському театрі, прекрасно володів татарською мовою[12][14], на якій говорив інколи краще багатьох татар[5], і навіть зовні був схожий на татарина[9].

Серед значних ролей — Хасан («Зульфія» К. Амі­ро­ва[tt]), Закір («Нещасний юнак» Г. Камала), Єгор («Конокрад»), Іван («Ми йдемо, ви залишаєтеся», Амур («Чотири наречені Діляфруз» Т. Міннулліна), Фізат («Хасан — чоловік Ляйсан» Ю. Са­фіул­іна[tt]), Мельник («Три аршини землі» А. Гілязова[tt]), Ірек («Спадщина» Г. Ка­ю­мова[tt]), Бічура («Бічура»), Мубарак («Казанські хлопці», «Знову казанські хлопці»), Діоген («баскетболіст» М. Гіля­зо­ва[tt]), Саматов («Хвилі під льодом» А. Рахманкулова, Ільтабан («Рудий насмішник і його чорнява красуня» Н. Ісанбета), Гумер («Розлучення по-татарськи» Х. Вахіта[tt]), Шаталов («Німа Зозуля»), Закі («Летюча тарілка» З. Хакіма[tt]), Мишка («Блакитна шаль» К. Тінчуріна), Гурій («Як зірки в небі» по М. Горькому), Белярдо («Вчитель танців» Л. де Вега), Кадир («Лікар мимоволі» Т. Жуженоглу)[1][15][13][16].

Це дуже важко було — вибрати лише одну виставу, лише одну роль. Я і Заки свого з «Летючої тарілки» люблю, просто купаюся в ролі. І «Нещасного юнака», де в мене роль зовсім іншого плану… Але так вийшло, що вдаються мені ролі п'яниць. Глядачі, напевно, думають, що я і в житті п'є. Це не так. Я ніколи не був п'ючим, я був, як би точніше сформулювати, тим що зривається… Але вже дванадцять років виповнилося, як кинув пити. І одинадцять місяців як курити перестав. Дуже задоволений! Шкодую навіть зараз, що витрачав час на шкідливі звички. Краще б англійську мову вчив — знаєте, як некомфортно мені було без мови на гастролях Камалівського театру в Лондоні?

— Микола Юкачев 2007 рік, [2]

Микола Вікторович Юкачев помер 3 жовтня 2009 року в Казані у віці 52 років після важкої хвороби[16]. У 2005 році переніс інфаркт і операцію аортокоронарного шунтування[2], а незадовго до смерті планував звернутися до хоспісу[6], лікарі давали всього два-три місяці життя[4]. У шлюбі з дружиною прожив 29 років[4], мав дачу в Студенцях, сам побудував будинок і баню, захоплювався городництвом[2]. Похований був поруч з матір'ю на кладовищі в рідному селі[3].

Нагорода

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Илялова, 1996, с. 218.
  2. а б в г д Айсылу Кадырова (31 января 2007). «Юкач! Давай ты у нас будешь Липатовым?». Газета «Вечерняя Казань». Процитовано 4 августа 2022.
  3. а б Саша Долгов (6 октября 2009). Татар театры бердәнберен югалтты. Azatlıq Radiosı. Процитовано 4 августа 2022.
  4. а б в г д е ж Нәзилә Хуҗина (24 марта 2016). Раушания Юкачева: «Коля белән бер-беребезне алдап яшәвебез өчен үкенәм». Газета «Акчарлак». Процитовано 4 августа 2022.
  5. а б в г Раушания Юкачева «ВТ»га биргән соңгы интервьюсында: Юлың озынрак булган саен, мәшәкате күбәя. Газета «Ватаным Татарстан». 17 июля 2022. Процитовано 4 августа 2022.
  6. а б в г Илүсә Зәйнетдинова (12 сентября 2019). Раушания Юкачева: «Йөрәгеңне тыңлый белү кирәк». Журнал «Ялкын»[tt]. Процитовано 4 августа 2022.
  7. Алисә Шәрәфиева (24 марта 2019). Раушания Юкачева: «Мин беркайчан да кәнәфиемә ябышып утырмадым». Газета «Шәһри Казан»[tt]. Процитовано 4 августа 2022.
  8. а б Илялова, 2011, с. 380.
  9. а б Зилә Мөбәрәкшина (17 июля 2022). Раушания Юкачева турында якыннары: «Авырулары булуына карамастан, чәчәк кебек балкыды». Интертат[tt]. Процитовано 4 августа 2022.
  10. а б Илялова, 2005, с. 274.
  11. Гөлинә Гыймадова (18 июля 2022). Раушания Юкачева турында хезмәттәшләре: «Елмаеп кайтып керер кебек». Газета «Ватаным Татарстан». Процитовано 4 августа 2022.
  12. а б Илфат Фәйзрахманов[tt] (7 октября 2009). Николай Юкачев вафат. Газета «Безнең гәҗит»[tt]. Процитовано 4 августа 2022.
  13. а б в Шакирҗан, Гыйматова, 2009, с. 165.
  14. Айсылу Кадырова (22 декабря 2016). Закулисье Камаловского: имя для Салимжанова, подарок Биктимирова и секрет Минкиной. Idel.Реалии. Процитовано 4 августа 2022.
  15. Илялова, 2005, с. 274—275.
  16. а б Галия Мухамедшина (4 октября 2009). Ушел из жизни заслуженный артист Республики Татарстан Николай Юкачев. Татар-информ[tt]. Процитовано 4 августа 2022.
  17. Илялова, 2005, с. 275.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]