Максим Горький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Горький
рос. Алексей Максимович Пешков
Maxim Gorky 1926.jpg
Горький у 1926 році
Ім'я при народженні Пєшков Олексій Максимович
Псевдо Максим Горький
Народився 16 (28) березня 1868(1868-03-28)
Нижній Новгород, Російська імперія
Помер 18 червня 1936(1936-06-18) (68 років)
Горки
·пневмонія
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність росіянин
Місце проживання Капрі
Сорренто
Нижній Новгород
Санкт-Петербург
Москва
Діяльність прозаїк, поет
Мова творів російська
Роки активності 18921936
Напрямок реалізм, соціалістичний реалізм, модернізм[1]
Жанр оповідання, повість, інші
Magnum opus «На дні», «Мати», «Справа Артамонових», «Життя Клима Самгіна»
Членство Спілка письменників СРСР
Партія Російська соціал-демократична робітнича партія
Конфесія атеїзм
У шлюбі з Пєшкова Катерина Павлівна і Андрєєва Марія Федорівна
Діти Пєшков Максим Олексійович
Автограф MaximGorkySignature.svg
Нагороди Орден Леніна

CMNS: Максим Горький у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Макси́м Го́рький (Пєшков Олексій Максимович, також Горький Олексій Максимович; 16 [28] березня 1868(18680328), Нижній Новгород, Нижньогородська губернія, Російська імперія — 18 червня 1936, Горки, Московська область, РРФСР, СРСР) — російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист; член РСДРП(б), деякий час дружив з Леніним (хоча згоден був з ним далеко не у всьому).

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Народився у Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватійовича Пєшкова (18391871).

Рано став сиротою і йому довелося жити у сім'ї свого діда по матері Каширіна. Тоді переніс натуральну віспу, про страждання під час цієї хвороби згодом написав у своїх спогадах.

З 11-ти років «пішов у люди», був вимушений працювати на важких роботах, працював буфетним посудником на пароплаві, учнем в іконописній школі, пекарем і т. д.

Освіта[ред. | ред. код]

1884 року він намагався вступити до Казанського університету. Тоді він почав знайомитися з різними філософськими течіями, зокрема марксизмом.

Початок та розквіт літературної кар'єри[ред. | ред. код]

На межі 1890—1900-х рр. Горький пише низку творів у неоромантичній манері («Стара Ізергіль»[ru], «Пісня про Сокола»[ru], «Пісня про Буревісника» тощо). Проте поряд із «Піснею про Буревісника» письменник створив цілком реалістичний роман «Фома Гордєєв»[ru], де на широкому історичному тлі зобразив російську буржуазію.

1899 року в Петербурзі Горький знайомиться з Вікентієм Вересаєвим, а згодом, у Москві, з Львом Толстим, Леонідом Андреєвим, Антоном Чеховим, Іваном Буніним, Олександром Купріним. 1902 року у Московському художньому театрі була поставлена його соціально-філософська п'єса «На дні». Підкреслено реалістично змальовуючи у ній життя так званих «декласових елементів» — злидарів, які животіють у нічліжці, Горький стверджував гідність та честь людини, що не втрачаються навіть «на дні» суспільства. Високою гуманістичною вірою в людину сповнені слова одного з мешканців нічліжки: «Людина — це звучить гордо!».

На початку XX століття слава Горького стрімко зростає. 1902 р. його навіть обрали академіком. Однак за «височайшим повелінням» результати виборів було скасовано. Ця подія набула розголосу в середовищі російської інтелігенції. На знак протесту проти дискримінації письменника Антон Чехов і Володимир Короленко відмовилися від звання почесного академіка. Під впливом революційних подій 1905—1907 рр. був написаний роман «Мати» (1907), в якому комуністична ідеологія пізніше вбачала високий взірець літератури «соціалістичного реалізму», що на нього мають «рівнятися» радянські письменники. Як позитивні герої доби у цьому творі змальовувалися революціонер Павло Власов та його мати. Революційно налаштовані читачі захоплено зустріли роман. Після Лютневої революції 1917 р. Горький завершує роботу над автобіографічною трилогією (романи «Дитинство», «В людях» та «Мої університети»), бере участь у виданні газети «Новая жизнь», де друкує запальні публіцистичні статті («Несвоєчасні думки»).

1921 р. розпочався період еміграції. Письменник жив у Німеччині, Італії, Чехословаччині, працював над романом «Справа Артамонових» та епопеєю «Життя Клима Самгіна». З листопада 1921 по листопад 1923 року перебував у вигнанні в Берліні.[3] 1931 р. він вирішив повернутися на батьківщину.

Саме Горькому належить авторство поняття «авторська глухота».[4]

Смерть[ред. | ред. код]

Горький помер 18 червня 1936 року у Москві. Обставини смерті Горького та його сина є таємничими, деякі дослідники бачать там сталінський слід.[5] Є цікавим факт, що серед інших звинувачень Генріха Ягоди на третьому московському процесі 1938 року було звинувачення в отруєнні ним сина Горького. Згідно з матеріалами щодо допитів Ягоди, Максима Горького було убито за наказом Троцького, а вбивство сина було вже власною ініціативою Ягоди.

У смерті Горького також звинувачували й трьох лікарів (Казакова, Лєвіна и Плєтньова) на процесі 1938 р. у справі лікарів. Під час вшанування 4-х роковин з дня смерті в радянських газетах писали про «злочинницьке умертвіння троцькістсько-бухарінськими виродками»[6].

Горький та більшовики[ред. | ред. код]

Сталін та Горький. Обкладинка журналу «Огонёк», 1934

Підтримував більшовиків як до, так і після Жовтневого перевороту.

Близько 1901 року зійшовся з найбільш активною частиною соціал-демократії Російської імперії, що на той час об'єдналася навколо газети «Іскра», якою керував В. Ульянов. За відозву, написану у зв'язку з подіями 9 січня 1905 року, був заарештований і близько трьох місяців перебував у Петропавловській фортеці.

1906 року виїхав за кордон. На острові Капрі (Італія) разом із О. О. Богдановим та А. В. Луначарським організовував партійну школу РСДРП.

У 1900-ті роки входив у внутрішньопартійну опозиційну групу "Вперед", був одним з ідеологів "богобудування" (що відбилося в романі "Мати"). Ленін ідеологію Горького засудив.

Після повернення 1913 року до Росії співпрацював з більшовицькими газетами «Звезда» та «Правда», та журналом «Просвещение».

У 1918—1921 роках брав участь «у будівництві соціалістичної культури»: організував видавництво «Всесвітня література» та ін. У публіцистичних статтях 1919—1921 років закликав закордонних діячів до захисту революції у Росії та пiдтримки голодуючих. У 1918 році Горький написав цикл памфлетів проти Леніна - "Несвоєчасні думки". Через публікацію було закрито газету "Нове життя".

23 квітня 1920 року під час вшанування В. Леніна у зв'язку із 50-річчям говорив «про значення грандіозної роботи Леніна для людства».

Максим Горький у Нижньогородській радіолабораторії

У липні 1920 року був присутнім на II конгресі Комінтерну.

У 1921 році Горький, розчарувавшись у більшовиках, виїхав із Росії. У закордонних статтях Горький засудив процес есерів.

1931 року керівництво ВКП(б) організувало М. Горькому відвідування Соловецького табору особливого призначення, після чого він написав схвальний відгук про режим утримання в'язнів.[7]

У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» О. Солженіцин вказує, що «за Горького і завжди строк давали»:

«

Сімдесятирічного колишнього царського дипломата звинуватили у такій агітації:

— що в СРСР погано живе робітничий клас;
— що Горький — поганий письменник.

Сказати, що це вже перебрали міру,— ніяк не можна, за Горького й завжди строк давали, так він себе поставив.[8]

Оригінальний текст (рос.)
Семидесятилетнего бывшего царского дипломата обвинили в такой агитации:
— что в СССР плохо живет рабочий класс;
— что Горький — плохой писатель.
Сказать, что это уж хватили через край,— никак нельзя, за Горького и всегда срок давали, так он себя поставил.
«

1934 року, після «прогулянки» на пароплаві й «бесід» у присутності табірного начальства 17 серпня 1933 року ста двадцяти «радянських письменників» на чолі з М. Горьким по тільки-но завершеному Біломорсько-Балтійському каналові, була видана книга «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна»[9], головним редактором якої був М. Горький. У її підготовці взяли участь загалом 36 письменників, серед них, окрім Горького, також Віктор Шкловський, Всеволод Іванов, Віра Інбер, Валентин Катаєв, Михайло Зощенко, Б. М. Лапін і З. Л. Хацревин, Л. Нікулін, К. Л. Зелінський, Бруно Ясенський, Є. Й. Габрилович, О. М. Тихонов, О. М. Толстой, К. Я. Фінн. Оскільки більшість прославлених у ній керівників через короткий час були оголошені «ворогами народу» (після смерті Горького), то книга була знищена в усіх бібліотеках СРСР.[10]
25 серпня 1933 року М. Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в'язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем кадебістів-агентів ОДПУ, яких він назвав «інженерами перековки душ»[11].

Коли М. Горький захотів написати біографію Й. Сталіна, йому відмовили у доступі до архівних документів[12].

Разом з тим, Горький був близький до деяких більшовиків, що виступали проти Сталіна, таким як Бухарін і Каменєв. Відомі йому недоліки радянської системи Горький обговорював зі Сталіним та наркомами. Горький також виступав за пом'якшення цензури та підтримував деяких опальних та заборонених письменників (А. Платонов, Б. Пастернак, М. Булгаков). Горький також відіграв роль у визволенні деяких політв'язнів[1].

Горький і Україна[ред. | ред. код]

Горький неодноразово відвідував Україну. Бував зокрема в Одесі[13], Києві[14], Миколаєві[15].

У 1897 та 1900 роках гостював у Верхній Мануйлівці на Полтавщині. 27 липня 1897 року саме в Мануйлівці народився первісток письменника Максим[16]. Улюбленими українськими піснями Горького були «Засвіт встали козаченьки…» та «Гарбуз білий качається…»[16], а також «Реве та стогне Дніпр широкий…», що створена Данилом Крижанівським на слова Тараса Шевченка. З творчістю Кобзаря він познайомився ще в Казані, мануйлівським селянам твори Шевченка Горький читав в оригіналі. З українських письменників відзначав Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку-Основ'яненка[16], виявляв інтерес до творчості П. Куліша, роман якого «Чорна рада» цінував за художню майстерність та історичну правдивість[17], товаришував із М. М. Коцюбинським, якому присвятив захоплений нарис.

Створив у Мануйлівці аматорський театр, акторами якого були переважно місцеві селяни. Сам письменник грав у постановці п'єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля»[16].

На Полтавщині Горький працював над оповіданнями «Мальва», «Подружжя Орлових», «У степу», «Колишні люди», повістю «Троє», почав писати роман «Фома Гордєєв». Враження від перебування в Україні лягли зокрема в основу творів «Вивід» (1895), «Ярмарок в Голтві». Про український переклад «Ярмарка», виконаний Михайлом Даньком, писав його авторові, що ця річ «українською мовою … звучить краще, музичніше…»[16].

Горький проти українофобії[ред. | ред. код]

Докладніше: Українофобія

Під редакцією Горького та В. Брюсова а у видавництві “Парус” готувався до виходу “Збірник української літератури”. Передмову написав М. Грушевський. У 1916 році Горький писав Грушевському:

« ...тот факт, что Москва, в ее стремлении к порабощению Украйны, всегда старалась действовать на демократию, - как Вы неоднократно указываете, - этот факт, думается мне, может дать украинофобам некий демагогический аргумент против Вас. Было бы хорошо заранее устранить возможность пользования таковым аргументом. Засим прошу разрешения поделиться с Вами мыслью... Я уверен, что необходимо написать книгу на тему: “Украйна и Москва в их духовной жизни”, - исследование и выяснение тех различий, которые, несомненно, лежат в основе психики украйнца и великоросса. Вы, на 5-й стр. Вашей статьи, мимоходом признаете важность этой темы; мне кажется, что, будучи хорошо разработана, эта тема могла бы оказать очень поучительное и, может быть, даже решающее влияние на процесс самопознания как для украинца, так равно и для московского читателя. Уверен, что под Вашей редакцией такая работа явилась бы образцовой. <...>

И вообще сравнение воззрений на природу, Бога, человека, сравнение отношений к женщине, детям, скоту, как всё это выражено в сказках, песнях и легендах - дало бы превосходный материал для суждений и споров по вопросу столь важному и жуткому, каков украйнский. Этнографические аргументы, показания фольклора являются - на мой взгляд, - наиболее вескими, наименее оспоримыми аргументами [в пользу культурных прав и] культурно-племенных особенностей [племен и] народа и доказательствами в пользу культурных прав его. <...>

Мне кажется, что для политически безграмотного и социально неразвитого московско-русского общества эта книга принесла бы немалую пользу. Примите во внимание, что внутреннее разногласие между Украиной, [подверженной] во многом воспитанной влияниями Запада и Москвой, подчиненной византийско-татарским влияниям, никогда и никем не освещалось[18]

«

Горький - 'українофоб'[ред. | ред. код]

На процесі Самуїла Шварцбарда, який убив Симона Петлюру, Максим Горький заступався за Шварцбарда і був на його стороні.

У 1926 році Видавництво «Книгоспілка» вирішило видати українською мовою повість М. Горького «Мати» для молоді, зі скороченнями. У зв'язку з цим, головний редактор видавництва, письменник Олекса Слісаренко, звернувся із листом до автора твору аби той надав дозвіл на друк україномовного перекладу. Горький написав лист-відповідь на це звернення, де категорично заборонив переклади своїх творів українською[19]:

« Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие языком, но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меншинством в области данного наречия. «

19 липня 1928 Володимир Винниченко написав листа-відповідь на заяви Горького під назвою Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького, де засуджував його українофобські погляди.

1928 року Горький на зустрічі з українськими письменниками у харківському Будинку літератури ім. В. Блакитного сказав: "Я не філолог і цим словом не хотів образити українську мову, бо не знаюся на тонкощах. Взагалі весь інцидент я вважаю результатом того, що ми зі Слісаренком посперечалися, а в розпалі полеміки можна наговорити багато зайвого".

28 березня 1928 року Горький писав М. Могилянському:

« «По вопросу о моем отношении к “диалекту”, или “самостийной мове”, скажу Вам, что я не националист, но хотел бы, чтоб все люди говорили одним языком, безразлично каким, хотя бы - латинским. Я не считаю братство людей “безумной мечтою”, для меня это - реальное дело, вот почему мне думается, что разноязычие затрудняет общение между людями «

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • На дні (1902)
  • Єгор Буличов та інші (1932)
  • Життя Клима Самгіна (1925-1936)
  • Дитинство. В людях. Мої університети
  • Макар Чудра (1892)
  • Фома Гордєєв (1899)
  • Мати (1907)
  • Васса Желєзнова (1910)
  • Справа Артамонових (1925)
  • Дівчина та смерть (1917)
  • Несвоєчасні думки (1918)

Пам'ять[ред. | ред. код]

Об'єкти, названі на честь Максима Горького[ред. | ред. код]

Пам'ятник Горькому у Мелітополі

Пам'ятники Максима Горького[ред. | ред. код]

Пам'ятник М.Горькому у Вінниці
Пам'ятник О. М. Горькому у с. Верхня Мануйлівка
Погруддя Горького у м. Олександрія у школі №2.
Пам'ятник Горькому у м. Жмеринка

Переклади українською[ред. | ред. код]

Твори Горького широко перекладені українською мовою.[22][23][24][25][26][27][28][29][30][31][32][33]

За ініціативою і завдяки сприянню Івана Франка з'явилися перші переклади творів Горького в Україні,[34] спочатку у Львові у журналі ЛНВ («Челкаш», 1900 переклад Володимира Гнатюка;[35] «Пісня про Буревісника», 1901 переклад Р-ко;[36] «Макар Чудра», 1902 переклад Марусі Полтавки;[37] «Двадцять шість і одна», 1903 переклад М. Лозинського;[38]), а згодом і окремими виданнями («На дні життя», 1903 переклад Володимира Темницького;[39] «Мальва и инші оповідання», 1904 переклад В. Гнатюка, С. Гуменюка та М. Лозинського).[40] У 1902 році в часописі «Молода Україна» з'являється переклад оповідання «Стара Ізергіль» зроблений Лесею Українкою.[41][42][43] У 1903 році у Чернівцях окремою книгою виходить український переклад п'єси «Міщани: сцени в домі Безсємйонова» у перекладі Марусі Полтавки.[44][45] У 1908 році у Львові з'являється український переклад оповідання «Приятелі» в перекладі П Гоздов-Трипольського.[46] У 1911 році у Києві з'являється український переклад оповідання «Ярмарок в Голтві» в перекладі М. Троцького.[47][48]

У 1913 році у Нью-Йорку у збірці «Оповіданя» з'являються українські переклади Горького зроблені Р. Скибінським, зокрема «Весняні мелодії», «Дівчинка (згадка)», «Протестую! Апострофа», та «Чоловік (фільозофічний поемат)».[49] У 1916 році у Скрентоні з'являється український переклад статті «Руський цар» у перекладі Омеляна Рев'юка.[50] У варшавському часописі «Наш світ» за 1924 рік вийшов український переклад Миколи Садовського «Пісні про буревісника» Горького.[51]

  • Максим Горький (1919). Погром. Переклад з російської: ?. Харків: Видання Харківського товариства Просвіта. 12 стор.
  • Максим Горький (1925). 9 січня. Переклад з російської: ?. ?:? 47 стор.
  • Максим Горький (1928). Мої університети . Переклад з російської: Михайло Лебединець; за редакцією: Сергій Пилипенко. Харків: Пролетарій. 149 стор.
  • Максим Горький (1928). Мати. Переклад з російської: Олекса Варавва за редакцією Сергія Пилипенка. Харків: «Пролетарий». 376 стор. (перевидано у 1933, 1936, 1938, 1939, 1940 роках)
  • Максим Горький (1928). Хома Гордєєв . Переклад з російської: Л. Кардиналовська, за редакцією С. Пилипенка. Харків:? ? стор. (перевидання 1935)
  • Максим Горький (1929). Гривеник: страсті-мордасті.. Переклад з російської: Марко Вороний. Харків: Українсьий робітник. 63 стор. (Біблиотека красного письменництва № 238-239)
  • Максим Горький (1931). В степу . Переклад з російської: ?. ?:? 23 стор.
  • Максим Горький (1932). Дід Архип і Льонька. Переклад з російської: ?. ?:? 35 стор.
  • Максим Горький (1932). Листування М.Горького з колгоспниками . Переклад з російської: П. Воронин; заг. ред. О. Розумієнко. Харків-Київ: Література і мистецтво. 46 стор. (Бібліотека малописьменного. М.Горький і колгоспники)
  • Горький М. Вибрані твори / М. Горький. — Харків, 1932. — 224с.
  • Максим Горький (1934). З ким ви, «майстрі культури»? Відповідь інтелігентові делегатам антивоєнного конгресу . Переклад з російської: Я. Хоменко. Київ-Харків: Радянська література. 54 стор. (Вибрані твори)
  • Максим Горький (1934). Про культури. Переклад з російської: ?. Київ: Держсоцеквидав України. 32 стор.
  • Максим Горький (1934). 9 січня. Переклад з російської: ?. ?:? 36 стор.
  • Максим Горький (1934). Коновалов. Переклад з російської: ?. ?:? 55 стор. (Вибрані твори)
  • Максим Горький (1934). Солдати. Переклад з російської: Олекса Варавва. Харків: ЛіМ 52 стор.
  • Максим Горький (1934). Діло Артамонових. Переклад з російської: ?. Харків:?. 292 стор.
  • Максим Горький (1934). Челкаш. Переклад з російської: ?. Харків-Київ: Радянська література. 39 стор.
  • Максим Горький (1934). Казки про талю. Переклад з російської: Гавриш.. Харків: ЛіМ. 156 стор. (Дешева бібліотека художньої літератури)
  • Максим Горький (1934). Вибрані твори: у 3 т.. Переклад з російської: ?. Харків:?. ? стор.
  • Горький М. Вибрані твори / М. Горький. — Харків, 1934. — 433с.
  • Горький М. Вибрані твори / М. Горький. — Харків, 1934. — 299с.
  • Максим Горький (1934). «На плотах»; Якось восени"; «Курилка»; «Народження людини». Київ: Радянська література. 1934. 51 стор.
  • Максим Горький (1935). Челкаш. Переклад з російської: О. Сорока. Харків-Київ: Держлітвидав. 67 стор.
  • Максим Горький (1935). Мати. Переклад з російської: І. Маненко. Харків-Одеса: Дитвидав. 368 стор.
  • Максим Горький (1935). Оповідання. Переклад з російської: ?. Харків-Київ: Держлітвидав. 231 стор. (Бібліотека художньої літератури).
  • Максим Горький (1935). Троє. Переклад з російської: ?. Харків: Художня література. 324 стор. (Дешева бібліотека художньої літератури).
  • Максим Горький (1935). Дитинство. Переклад з російської: Бориса Ткаченко. Харків-Одеса: Дитвидав. 212 стор. (Шкільна бібліотека для дітей старшого віку).
  • Максим Горький (1935). Дитинство. Переклад з російської: . Харків-Київ: ЛіМ. 222 стор. (Дешева бібліотека художньої літератури).
  • Максим Горький (1935). Мальва.; Переклад з російської: Максим Рильський. Харькiв: Держлітвидав. 86 стор. (Біблиотека читача-початкiвця).
  • Максим Горький (1935). Доповiдь та промови на 1-му Всесоюз. з'їздi рад. письменникiв. Київ-Харків: Радянська література 98 стор.
  • Максим Горький (1935). В людях .; Переклад з російської: ?. Харкiв: Художня література. 350 стор. (Дешева бібліотека художньої літератури).
  • Максим Горький (1935). В людях .; Переклад з російської: ?. Одеса-Харків: Дитвидав. 350 стор.
  • Максим Горький (1936). Тюрма .; Переклад з російської: ?. Харків: Держлітвидав. 71 стор.
  • Максим Горький (1936). Кирилка.; Переклад з російської: П. Воронна. Харків: Держлітвидав. 23 стор.
  • Максим Горький (1936). «Народження людини». Київ: Держлітвидав. 24 стор. (Біблиотека читача-початкiвця)
  • Максим Горький (1936). Страсті-мордасті.. Переклад з російської: ?. Харків-Київ: Держлітвидав. 32 стор. (Біблиотека читача-початкiвця)
  • Максим Горький (1936). 9 січня. Переклад з російської: ?. Харків-Київ: Держлітвидав. 45 стор. (Бібліотека малописьменного) (Біблиотека читача-початкiвця)
  • Максим Горький (1936). Вибрані твори: у 2 т.. Переклад з російської: ?. Харків-Київ: ?.
    • Вибрані твори: у 2 т. Т.1. Переклад з російської: ?. Харків-Київ:?. 639 стор.
    • Вибрані твори: у 2 т. Т.2. Переклад з російської: ?. Харків-Київ:?. 768 стор.
  • Горький М. Васса Желєзнова / М. Горький. — Харків, 1937. — 89 с.
  • Максим Горький (1939). Вороги. Переклад з російської: ?. ?:?. 175 стор.
  • Максим Горький (1939). Рання революційна публіцистика. Переклад з російської: ?. ?:?. 131 стор.
  • Максим Горький (1941). Про молодь і дітей. Переклад з російської: ?. ?:?. 144 стор.
  • Горький Максим Буревісник. Пісня про Сокола. Дівчина і смерть. / Горький Максим. — Одеса, 1941. — 23 с.
  • Максим Горький (1946). На дні. Переклад з російської: ?. Київ: Мистецтво. 128 стор.
  • Максим Горький (1946). Вибрані оповідання.[52] Переклад з російської: Антін Хуторян; редактор: І. Маісренко. Київ: Держлітвидав. 174 стор.
  • Максим Горький (1947). Дитинство. Переклад з російської: ?. ?:?. 203 стор.
  • Максим Горький (1947). Мати. Переклад з російської: ?. ?:?. 306 стор.
  • Максим Горький (1948). Оповідання. Переклад з російської: ?. ?:?. 349 стор.
  • Максим Горький (1949). Про літературу . Переклад з російської: ?. ?:?. 267 стор.
  • Максим Горький (1949). Про молодь і дітей. Переклад з російської: ?. ?:?. 151 стор.
  • Максим Горький (1950). Оповідання про героїв. Переклад з російської: ?. ?:?. 50 стор.
  • Максим Горький (1950). Драматичні твори. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав. 722 стор.
  • Максим Горький (1950). Казки . Переклад з російської: не вказано; малюнки: Л. Капітан. Київ: Молодь. 27 стор.
  • Максим Горький (1951). Літературно-критичні статті . Переклад з російської: ?. ?:?. 465 стор.
  • Максим Горький (1951). Про молодь. Переклад з російської: ?. ?:?. 227 стор.
  • Горький Максим. Вороги; Перекл. з рос. Бобиря Д. — Київ: Мистецтво, 1952. — 104 с. — (Бібліотека російської драматургії)
  • Максим Горький (1952—1955). Твори у 16 томах. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав.
    • Твори: у 16 т. Т.1: Оповідання, повісті, вірші (1892—1896). Київ: Держлітвидав. 1952. 599 с.
    • Твори: у 16 т. Т.2: Повісті, оповідання, нариси, вірші (1896—1900). Київ: Держлітвидав. 1952. 583 с.
    • Твори: у 16 т. Т.3: Повісті, оповідання, нариси, вірші (1899—1906). Київ: Держлітвидав. 1952. 564 с.
    • Твори: у 16 т. Т.4: Повісті, оповідання, нариси, начерки (1906—1907). Київ: Держлітвидав. 1952. 505 с.
    • Твори: у 16 т. Т.5. Повісті (1907—1909). — Київ: Держлітвидав. 1952. 483 с.
    • Твори: у 16 т. Т.6. Повісті (1909—1912). Київ: Держлітвидав, 1953. 619 с.
    • Твори: у 16 т. Т.7. Казки, повісті, оповідання, нариси (1910—1917). Київ: Держлітвидав. 1953. 722 с.
    • Твори: у 16 т. Т.8: Повісті, оповідання, нариси, спогади (1912—1923). Київ: Держлітвидав. 1953. 759 с.
    • Твори: у 16 т. Т.9. Нотатки із щоденника, спогади, оповідання, повісті, нариси (1919—1936). Київ: Держлітвидав, 1953. 829 с.
    • Твори: у 16 т. Т.10. П'єси (1901—1906). Київ: Держлітвидав. 1954. 517 с.
    • Твори: у 16 т. Т.11. П'єси (1908—1935). Київ: Держлітвидав, 1954. 454 с.
    • Твори: у 16 т. Т.12. Життя Клима Самгіна. Ч.1 (1925—1926). Київ: Держлітвидав, 1955. 513 с.
    • Твори: у 16 т. Т.13. Життя Клима Самгіна. Ч.2 (1926—1928). Київ: Держлітвидав, 1955 . 601 с.
    • Твори: у 16 т. Т.14. Життя Клима Самгіна. Ч.3 (1928—1930). Київ: Держлітвидав, 1955 . 357 с.
    • Твори: у 16 т. Т.15. Життя Клима Самгіна. Ч.4 (1931—1936). Київ: Держлітвидав, 1955 . 516 с.
    • Твори: у 16 т. Т.16. Статті, доповіді, промови (1896—1936). Київ: Держлітвидав, 1955 . 606 с.
  • Горький М. Васса Желєзнова. — Київ, 1952. — 60с.
  • Максим Горький (1953). Коновалов; Колишні люди. Переклад з російської: Є. Кротевич, Є Дроб'язок. Київ: Держлітвидав. 107 с.
  • Максим Горький (1954). Про літературу. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав. 653 с.
  • Горький М. Варвари. — Київ, 1954. — 124с.
  • Максим Горький (1955). Оповідання. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав . 91 с.
  • Максим Горький (1956). Оповідання, нариси. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав . 489 с.
  • Максим Горький (1959). Дитинство. Переклад з російської: ?. ?:?. 253 стор.
  • Максим Горький (1960). В. І. Ленін . Переклад з російської: ?. ?:?. 50 стор.
  • Максим Горький (1964). Про Іванка-дурника. Переклад з російської: М. Прокопенко; малюнки: К. Каруцяка та М. Попович. Київ: Веселка. 12 стор.
  • Максим Горький (1965). Горький Максим Пригода з Овсійком. Переклад з російської: Пригара М.; малюнки: Григор'єва Г. Київ: Веселка, 1965. 14 стор.
  • Горький Максим Буревісник / Горький Максим. — Київ, 1966. — 326с.
  • Максим Горький (1968). В. І. Ленін . Переклад з російської: ?. ?:?. 79 стор.
  • Максим Горький (1968). Пісня про буревісника. Пісня про сокола . Переклад з російської: ?. ?:?. 42 стор.
  • Максим Горький (1968). Дід Архип і Льонька. Переклад з російської: Іван Сенченко; малюнки: М. Попова. Київ: Веселка. 30 стор.
  • Максим Горький (1968). Мати. Переклад з російської: І. Маненко. Київ: Дніпро. 401 с.
  • Максим Горький (1969). В. І. Ленін . Переклад з російської: ?. ?:?. 75 стор.
  • Максим Горький (1971). Дитинство. В людях. Мої університети . Переклад з російської: ?. Київ: Молодь. 609 с.
  • Максим Горький (1974). Серце Данко. Переклад з російської: Григорій Тютюнник; малюнки: Микола Пшінка. Київ: Веселка. 35 стор.
  • Максим Горький (1976). Горобеня . Переклад з російської: Марія Пригара; малюнки: Ольга Якутович. Київ: Веселка. 16 стор.
  • Максим Горький (1960). В. І. Ленін: спогади. Переклад з російської: ?. Київ: Політвидав України, 1980. 85 стор.
  • Максим Горький (1986). Мати. Переклад з російської: І. Маненко. Київ: Дніпро. 315 с. (Вершини світового письменства. Книга 56)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б https://ru.wikipedia.org/wiki/Максим_Горький
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Thomas Urban. Russische Schriftsteller im Berlin der zwanziger Jahre; Berlin: Nicolai, 2003; ISBN 3-89479-097-0 200 s.: s.57 (нім.)
  4. Святовець В. Словник тропів і стилістичних фігур. — «Академія», 2011
  5. 28 березня — 145 років від дня народження Максима Горького — «буревісника революції» — Укрінформ, 25.03.2013
  6. Хроніка 1940. 18 червня (вівторок). Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018. 
  7. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ, 1918—1956: опыт художественного исследования / [В 3 кн.] Ч. III—IV. — Астрель, 2009.— C. 49—51.
  8. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги.— Новый мир, № 11, ноябрь 1989. — С. 81.
  9. Беломорско-Балтийский канал имени Сталина. История строительства / Ред. Максим Горький, Л. Л. Авербах, С. Г. Фирин.— М.: Госиздат, 1934. (История фабрик и заводов)
  10. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги.— Новый мир, № 10, октябрь 1989. — С. 108—109.
  11. «Правда», 1933, No 243, 3 вересня.
  12. Островский А. Кто стоял за спиной Сталина?— СПб.: Издательский Дом «Нева», М.: Издательство «ОЛМА-ПРЕСС», 2002.— 639 с., ил. («Архив»).— С. 12.
  13. Лидия Щербина Горький Максим (1868—1936)
  14. http://monuments.top/memorialynaya-doska-maksimu-gorykomu-v-kieve/
  15. http://nikolaev-moscow.at.ua/index/gorkiy/0-128
  16. а б в г д Константин Буркут. Об одном литературном музее Полтавщины или Поездка в Верхнюю Мануйловку
  17. Жулинський М. Г. Горький Максим // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
  18. Полное собрание сочинений. Письма в 24 томах. Том 12
  19. Вапліте. Харків, 1927. — Ч.3. — С.137
  20. http://diso.gov.ua/schools/view/id/14198
  21. http://olexrada.gov.ua/category/edu_sci/edu_sci_inst
  22. Гаврашенко Н. Максим Горький в украинских переводах // Красное слово. 1928. № 5. С. 151—153. с. 152 (рос.)
  23. Калашник В. С. «Ранний Горький в украинских переводах»: Экспрессивно-эмоциональный аспект отражения языкового стиля: автореф. дис. … канд. филол. наук // Харьков, гос. ун-т им. А. М. Горького. — Харьков, 1973. — 35 с. (рос.)
  24. Калашник В. С. «Пісня про Сокола» Максима Горького в українських перекладах (лінгвостилістичні спостереження) // Людина та образ у світі мови: вибрані статті. — Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2011. — С. 57 — 64
  25. Тарас Шмігер. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя. Київ: Смолоскип, 2009. 342 стор. ISBN 9789668499999 (Серія «Пролегомени»)
  26. Тарас Шмігер. Українське перекладознавство ХХ сто річчя: бібліографія. ЛНУ імені Івана Франка, НТШ; [автори передм. : Р. зорівчак, Т. Шмігер ; наук. ред. Р. Зорівчак]. Львів, 2013. — 626 с.
  27. Українське перекладознавство. Проблеми художнього перекладу: бібліографічний покажчик // укладач Ю. Ю. Полякова. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2013. — 184 с.
  28. Стебун І. Горький і українська література. К., 1946
  29. Слово про Буревісника: Максим Горький і українська культура. К., 1968
  30. Скарлат Н. Д. Максим Горький і Україна // Відродження. 1998
  31. Зісук Н. Й. Горький і Україна. К., 1968
  32. Пархоменко М. Горький і Західна Україна. Львів, 1946
  33. Горькознавство на Україні (1919—1980 рр.): бібліогр. покажч. / М-во вищ. та серед. спец. освіти УРСР, Харків. держ. ун-т ім. О. М. Горького, Центр. наук. б-ка ; [упоряд.: В. Д. Прокопова, І. О. Блохіна, Р. А. Ставинська та ін.]. — Харків, 1986. — 72 с.
  34. Дзеверін І. О. Українська літературна енциклопедія. — К., 1988—1995. — Т. [в 3 т.] — 536 стор. + 576 стор. + 496 стор. с.
  35. Максим Ґорький. «Челкаш»; оповідане. Переклад з російської: Володимир Гнатюк. // ЛНВ. Львів, 1900, Т. XI, ч. І. Кн 2. сс: 212—247.
  36. Максим Ґорький. «Пісня про буревісник.» Переклад з російської: Р-ко. // ЛНВ. Львів, 1901. Т. ХІ. Кн. 7—9. cc. 117—118.
  37. Максим Ґорький. «Макар Чудра»; оповіданє. Переклад з російської: Маруся Полтавка [Марія Виноградова]. // ЛНВ. Львів, 1902, Т. XVII, ч. І. Кн. 2. сс. 63 — 73
  38. Максим Ґорький. «Двадцять шість і одна»; поема. Переклад з російської: М. Лозинський. // ЛНВ, Львів. 1903, т. XXIII, ч. І. Кн. 2. сс: 145—157
  39. Максим Ґорькій. «На дні життя»: сцени в 4 актах. Переклад з російської: В. Темницький, Львів: Накладом українсько-руської видавничої спілки; З друкарні НТШ. 1903. 128 стор. (Літературно-наукова библітотека. Ч. 58—69)
  40. Максим Ґорький. «Мальва і інші оповідання». Переклад з російської: В. Гнатюка, С. Гуменюка та М. Лозинського. Львів: Накладом українсько-руської видавничої спілки; З друкарні НТШ. 1904. 174 стор. (Літературно-наукова библітотека. Ч. 59)
  41. Максим Ґорький. «Стара Ізергіль»; // «Молода Україна», 1902, № 5
  42. Леся Українка. Твори в 5 т.: Т. 4. Київ, 1954
  43. Калашник, Володимир.Експресивно-емоційний аспект мови художнього перекладу (на матеріалі українських перекладів ранніх творів Максима Горького) // Людина та образ у світі мови: вибрані статті. — Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2011. — С. 64 — 70
  44. Ґоркий Максим. Міщани: сцени в домі Безсємйонова. Драматичний нарис в чотирьох діях / Пер. Маруся Полтавка. З пер. словом і портретом автора. Виданє товариства українських студентів «Січ» в Чернівцях. — Чернівці: Накладом товариства ["Січ"], З друкарні товариства «Руска Рада» в Чернівцях: під зарядом Івана Захарка, 1903.– XVIII, 130 с. — (Видавництво Товариства українських студентів «Січ» в Чернівцях. Ч. VII).
  45. О. З. Ножак. «Ми держати ся мем давної проґрами…» (серійні видання в Чернівцях наприкінці ХІХ — початку ХХ ст.) // Наукові записки Інституту журналістики: науковий збірник / за ред. В. В. Різуна ; КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2010. — Т. 40. — Липень—вересень. — 242 с.
  46. Максим Ґорький. «Приятелі». Львів: Накладом і друком «Загальної друкарні». 1908. 30 стор.
  47. Максим Ґорький. «Ярмарок в Голтві» //; Переклад з російської: М. Данько [М. М. Троцький]. Київ: Друк. 1-ї Київ. Друк. Спілки, 1911. 20 стор.
  48. Бібліотека  М. Ф. Комарова: кат. колекції Одес. нац. наук. б-ки ім. М. Горького / М-во культури України, Одес. нац. наук. б-ка ім. М. Горького, Укр. клуб Одеси ; упоряд.: Н. А. Бродецька, Н. О. Яцун ; ред. І. С. Шелестович. — Одеса, 2014. — 322 с. : 12 с. іл. — (До 170-річчя від дня народження М. Ф. Комарова)
  49. Максим Ґоркий. Оповіданя. Переклад з російської: Р. Скибінський. 1913. Ню Йорк: Гайдамаки. 38 стор.
  50. Максим Ґоркий. «Руський цар» у перекладі Омелян Рев'юк. Переклад з великоруської: Омелян Рев'юк. 1916. Скрентон: Видавницвто просвітницької комісії руського народного союза. 18 стор.
  51. Український художній переклад та перекладачі 1920–30-х років: матеріали до курсу «Історія перекладу»: навч. посіб. / Л. В. Коломієць. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. — 559 с.
  52. Зміст: Макар Чудра; Челкаш; Бешкетник; Двадцять шість і одна; Пісня про буревісника; Товариш!; 9-те січня; Народження людини; Як склали пісню; В. І. Лєнін

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]