Ядов Володимир Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ядов Володимир Олександрович
рос. Владимир Александрович Ядов
Народився 25 квітня 1929(1929-04-25)
Ленінград, РСФРР, СРСР
Помер 2 липня 2015(2015-07-02) (86 років)
Москва, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність соціолог, викладач університету
Alma mater Філософський факультет СПбДУd
Галузь соціологія[1]
Заклад Institute of Sociologyd
State Academic University of Humanitiesd
Вчене звання професор[d]
Науковий ступінь доктор філософських наук (1968)
Відомі учні B. M. Firsovd
Elena Omelchenkod
Аспіранти, докторанти Elena Omelchenkod
Партія КПРС
Нагороди
Орден Дружби (Російська Федерація) медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня

CMNS: Ядов Володимир Олександрович у Вікісховищі
Розмова із Володимиром Олександровичем Ядовим, записана Ю. В. Самодуровим для Фонду «Усна історія».

Володимир Олександрович Ядов (25 квітня 1929, Ленінград — 1 липня 2015[2], Москва) — радянський та російський соціолог. Доктор філософських наук, професор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Володимир Ядов закінчив філософський факультет Ленінградського державного університету мені А. О. Жданова .

Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук на тему «Ідеологія як форма духовної діяльності суспільства» (1958; опублікована у 1961 році).

Наприкінці 1950-х років організував лабораторію соціологічних досліджень при Ленінградському державному університеті, яка вперше в СРСР почала вивчати трудову мотивацію та ціннісні орієнтації.

В 1968 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук на тему «Методологічні проблеми конкретного соціологічного дослідження».

З 1988 по 2000 рік обіймав посаду директора Інституту соціології РАН . З 2000 року — декан факультету соціології Державного академічного університету гуманітарних наук .

Дружина — доктор педагогічних наук Люція (Людмила) Лєсохіна (1928—1995)[3] .

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Провідний радянський та російський соціолог, фахівець у галузі соціології праці та економічної соціології, автор першого у Росії підручника з методології соціологічного дослідження: «Стратегія соціологічного дослідження»[4] . Цей підручник вважається базовим для соціологічних факультетів у Росії .

Займав керівні посади в Міжнародній соціологічній асоціації, Міжнародному інституті соціології, Європейській асоціації експериментальної психології, очолював Російське товариство соціологів, Інститут соціологічної освіти Російського центру гуманітарної освіти, працював експертом міжнародних та російських наукових фондів, очолював Дисертаційну раду та був членом Вищого атестаційного комітету РФ. Почесний доктор Харківського національного, Гельсінського, Тартуського університетів та Інституту соціології РАН .

Головний редактор «Соціологічного журналу». Член міжнародної редакційної ради журналів «Особистість. Культура. Суспільство», «Вісник Інституту соціології» .Член Міжнародної Консультативної ради журналу « Соціологічна наука та соціальна практика», член Редакційної ради журналу «Соціологія: методологія, методи та математичне моделювання» («Соціологія: 4М»), член Редакційної ради журналу « Коммунікологія»[5], член Редакцій ІНТЕР".

Більше про наукові досягнення Володимира Ядова розповідається у статті Пам'яті В. А. Ядова // Соціологічні дослідження. 2015. № 9. С. 145—146

Наукові праці[ред. | ред. код]

З деякими роботами Володимира Ядова можна ознайомитися на офіційному сайті Інституту соціології РАН (до багатьох є повний текст) .

Монографії[ред. | ред. код]

Статті[ред. | ред. код]

Науковий редактор та укладач[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Czech National Authority Database
  2. Умер социолог Владимир Ядов [Архівовано 2015-07-02 у Wayback Machine.] // Полит.ру, 02.07.2015
  3. Л. Н. Лесохина в воспоминаниях В. А. Ядова (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2017. Процитовано 11 вересня 2023.
  4. Стратегия социологического исследования
  5. Редсовет ~ КОММУНИКОЛОГИЯ: Международный научный журнал. www.communicology.us. Процитовано 6 жовтня 2015.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]