Ямхад
| |||||||||||||||||||||||
Ямхад — стародавнє аморейське царство Сирії. Існувало в XIX–XV століттях до н. е. Центрами Ямхада вважалися міста Халап і Алалах, розташовані між озером Амік і великим закрутом Євфрату. Археологи мало що розкопали в Халапі, оскільки Халаб ніколи не був покинутий протягом своєї довгої історії, а сучасне місто розташоване над стародавнім місцем[1]. Тому більшість знань про Ямхад походить з табличок, знайдених в Алалаху та Марі[2].
Ім'я «Ямхад», ймовірно, було назвою аморейського племіні (чи племенного союзу) та використовується як синонім Халапу, коли йдеться про царство[3][4][5].
Місто Халап було релігійним центром у північній Сирії та згадувалося під назвою «Ха-лам»[6], що перебувало під зверхністю держави Ебла, яка контролювала більшу частину сучасної Сирії в середині III тисячоліття до н.е. Значущість Халапу як священного міста з головним храмом північносирійського бога бурі Хадада[7] (тому Халап також був відомий як «Місто Хадада»[8]) сприяла його пізнішому посиленню[9].
Перші згадки про Ямхад відносяться до XX століття до н. е., проте імена його ранніх царів невідомі, що ймовірно поєднували жрецькі посади. Бл. 1810 року до н. е. Самуепух, очільник племенного союзу ямхад, захопив Халап, де став царем. Надалі підкорив міста Алалах, Емар і Туба з навколишніми землями[10][11]. Зрештою під його владою опинилася територія між річками Євфрат і Оронт, через яку проходили найважливіші торгові шляхи виходу з Месопотамії до Середземного моря. Самуепух зміцнив царство та протистояв Яхдун-Ліму, царю Марі[12]. Останній уклав союз з Катною, . Самуепух у свою чергу уклав союзи Уршу, Хашшум та Кархемиш. Але зрештою це протистояння послабило Марі, чим скористалася Ассирія, що захопило останню, змусила союзників Ямхаду перейти на свій бік. Проте Халап витримав облогу ворожих військ[13].
Наступний цар Ярім-Лім I бл. 1778 року до н.е. вимушен був визнати зверхність Ассирії, але невдовзі уклав антиассирійський союз з містами-державами Ешнунна і Вавилон[14]. 1775 року до н.е. після послаблення ассирії було відновлено незалежність, розширено володіння, встановлено зверхність над Марі. До 1765 року до н.е. Катна, Каркемиш і Хашшум визнали владу Ямхаду. На момент смерті його підпорядковувалося більш ніж 20 правителів міст-держав Сирії та Міжріччя, прийнявши титлу «великого царя»[15][16].
Його наступники розширили межі держави, зберігаючи союз з Вавилонією. 1761 року з останнією було розділено володіння міста-держави Марі. Також розширено володіння до кордонів Ассирії. 1750 року до н.е. державу було поділено на дві: зі столицями в Халапі і Алалаху[17]. Втім саме за царя Абба'ела I держава Ямхад досягла найбільшого політчиного й економічного піднесення. Це було пов'язано з тим, що молодша гілка ямхадської династії в Алалаху зберігала вірність Халапу, а також з послабленням Вавилонії з часів Самсу-ілуни. Внаслідок цього Ямхад перетворився в найбільшу силу Передньої Азії та Месопотамії, з якою сусідні держави були повязані васальними чи союзними відносинами.
За панування Ярім-Ліма II починаються кризові явища, викликані вторгнення кочівників з Аравійського півострова. Боротьба з ним послабила Ямхад. Його наступник Нікміепух намагався приборкати посталих васалів. При цьому вимушен був знову боротися з ассирією, що прагнула захопити Північну Месопотамію. У цій боротьбі спирався на Вавилонське царство. Але до 1675 року до н.е. Алалах і Катна стали незалежними, а гіксоси перервали торгівельні шляхи з Ханааном і Єгиптом. Боротьба з гіксосами, хабіру хуритами тривала за наступних царів. до 1655 рокуд о н.е. було втрачено зверхність над Каркемишем. Також відбуваються перші сутички із хеттами.
Ямхад за панування Ярім-Ліма III намагався відновити свою потугу, але зрештою розпався під ударами хеттів після поразки у битві гори Аталур десь у 1620-х роках до н.е.[18] Хетський правитель Хаттусілі I, завоював Алалах і Уршу, позбавивши Халап виходу до Середземного моря[19].
1600 року до н. е. хетський цар Мурсілі I зміг захопити саме місто Халап, стративши ямхадського царя Хаммурапі III[20]. Лише у 1594 році до н. е. Сарра'ел відновив державу та Халап, встановивши зверхність над Хашшумом, Алалахом і Угаритом, але вимушен був визнати незалежність хуритських племен[21].
Після занепаду Хетського царства головними супротивниками Ямхада стали хурити. Останнім успішно протистояв Абба'ел II, марно намагаючись підкорити Катну і Каркемиш. Надалі хурити утворили царство Мітанні, з яким почалося нове протистояння. Зрештою Ямхад зазнав поразки близько 1525/1524 року до н. е. халапський, а цар Ілім-Ілімма I загинув.
1517 рокуд о н.е. Ідрімі зумів відвоювати Алалах, куди переніс столицю Ямхаду, але все ж був змушений визнати над собою владу мітаннійского царства[22]. Надалі допомагав Мітанні у війнах з хетами[23]. У 1490-х роках зумів відвоювати Халап, скориставшись походом фараона Тутмоса I у Передню Азію. Втім вимушен був відмовитсия від титулу царя Халапа. також зникає назва держави Ямхад, замість цього Ідрімі стає царем держави Мукіш.
У період найвищої могутності Ямхада, зона його впливу включала державу Мукіш і простягалася від північного узбережжя Сирії і малоазійського Тавру до закруту Євфрату і Каркемиша (можливо вона поширювалася і далі на південь, за межі великого закруту).
До кін. XVIII ст. до н.е. основу становили аморейські племена. Надалі поступово збільшується кількість хурритського населення, яке стає переважаючим на початку XVI ст. до н.е.
Ямхад був типовою східною деспотією з абсолютною владою царя, що також ймовірно виконував жрецькі функції.
- Самуепух (бл. 1810—1780 до н. е.)
- Ярім-Лім I (бл. 1780—1765/1764 до н. е.)
- Хаммурапі I (бл. 1765/1764—1750 до н. е.)
- Абба'ел I (бл. 1750—1720 до н. е.)
- Ярім-Лім II (бл. 1720—1700 до н. е.)
- Нікміепух (бл. 1700—1675 до н. е.)
- Іркабтум (бл. 1675—1655/1650 до н. е.)
- Хаммурапі II (бл. 1655—1650 до н. е.)
- Ярім-Лім III (бл. 1650—1625 до н. е.)
- Хаммурапі III (бл. 1625—1600 до н. е.)
- Сарра'ел (бл. 1594—1580/1575 до н. е.)
- Абба'ел II (бл. 1580/1575—1550 до н. е.)
- Ілім-Ілімма I (бл. 1550—1525/1524 до н. е.)
- Ідрімі (бл. 1525/1524—1517 до н. е.), цар лише за титулом
Базувалася на торгівлі з Загросом, Еламом, Месопотамією, Кіпром та Малою Азією[24], з містом Емар як портом на Євфраті[25], та Алалахом з його близькістю до моря як портом на Середземному морі[26].
Ринки Ямхаду стали джерелом продажу міді, яку імпортували з гір Малої Азії, Загросу та Кіпру[27].
Союз з Вавилоном виявилися життєво важливими для економіки, оскільки вони забезпечили торгівлю між Месопотамією та північною Сирією, а Марі захищало каравани, що перетинали шлях з Перської затоки до Малої Азії[28]. Емар приваблював багатьох вавилонських купців, які жили в місті. Вавилонське вторгнення до Марі негативно вплинуло на торгівлю між двома царствами,оскільки дорога стала небезпечною через втрату захисту Марі від караванів.
Сповідували аморейську релігію[29]. Найважливішими з них були Дагон, якого вважали батьком богів[30], та Хадад, який був найважливішим божеством і головою пантеону[31]. Його головний храм розташовувався на цитаделі в центрі міста Халап і використовувався з XXIV століття до IX століття до н.е.[32]
Зі зростанням присутності хурритів посилювався і релігійний вплив хурритів, і деякі хурритські божества знайшли своє місце в пантеоні, зокрема богині Хепат, що стала дружиною Хадада в новому пантеоні[33]. Пізніше хурритці почали ототожнювати Тешуба з Хададом.
Окрім загальних богів, царі мали «головного бога», тобто божество, яке мало тісний зв'язок з царем. Так, місячне божество Сін стало богом царів, а Хадад залишився головним богом держави[34].
Окрім кількох месопотамських, єгипетських та егейських впливів, Ямхад належав переважно до сирійської культури середньобронзової доби. Ця культура вплинула на архітектуру та функції храмів[35][36]. Присутність великого хурритського населення принесла хурритську культуру та релігію до Халапу, про що свідчить існування певних релігійних свят, що носять хурритські назви[37].
Мешканці розмовляли амореянською мовою[38]. З кін. XVIII ст. до н.е. посилюється вплив хурритської мови, що поступово починає переважати протягом XVII ст. до н.е.
Оскільки столицю Халап не розкопано, архітектура царства археологічно найкраще представлена містом Алалах[39], яке було підпорядковане Халапу та яким правив цар, що належав до царського дому.
Амореї загалом будували великі палаци, які мають архітектурну схожість зі старими палацами вавилонської епохи. Вони були прикрашені великими центральними дворами, тронними залами, плитковими підлогами, дренажними системами та оштукатуреними стінами, що свідчить про використання спеціалізованої праці[40].
Ямхад мав самобутню іконографію, яка чітко проглядається в печатках царів, що надавали значення богам. Єгипетський вплив був мінімальним і обмежувався анкхом, який не можна інтерпретувати як наслідування єгипетських ритуалів, а радше як просто заміну чаші, яку тримало божество в іншому місці. Існують докази присутності мінойських егейських фресокистів, які малювали складні сцени на стінах палаців в Алалаху[41].
Ямхад мав особливий візерунок оздоблення, який називався «стилем Ямхад», і який був популярним у Марі за часів правління царя Зімрі-Ліма, чия цариця Шибту була донькою Ярім-Ліма I[42].
- ↑ Pioske, Daniel D. (2015). David's Jerusalem: Between Memory and History. Routledge Studies in Religion. Vol. 45. Routledge, p. 188
- ↑ Grabbe, Lester L. (2007). Ancient Israel: What Do We Know and How Do We Know It?. T&T Clark, p. 58
- ↑ Astour, Michael C. (1981). "Ugarit and the Great Powers". In Young, Gordon Douglas (ed.). Ugarit in Retrospect. Fifty years of Ugarit and Ugaritic: Proceedings of the symposium of the same title held at the University of Wisconsin at Madison, February 26, 1979, under the auspices of the Middle West Branch of the American Oriental Society and the Mid-West Region of the Society of Biblical Literature. Eisenbrauns, p. 7
- ↑ Hawkins, John David (2000). Corpus of Hieroglyphic Luwian Inscriptions. Vol 1 Inscriptions of the Iron Age. Untersuchungen Zur Indogermanischen Sprach- und Kulturwissenschaft. Neue Folge / Studies in Indo-European Language and Culture. New Series. Vol. 8. Walter de Gruyter, p. 388
- ↑ Pfälzner, Peter (2012). "Levantine Kingdoms of the Late Bronze Age". In Potts, Daniel T. (ed.). A Companion to the Archaeology of the Ancient Near East. Vol. 1. John Wiley & Sons, p. 781
- ↑ Archi, Alfonso (1994). "Studies in the Pantheon of Ebla". Orientalia. 63 (3). Pontificium Institutum Biblicum, p. 250
- ↑ Bryce, Trevor (2014). Ancient Syria: A Three Thousand Year History. Oxford University Press, p. 111
- ↑ Feliu, Lluís (2003). The God Dagan in Bronze Age Syria. Translated by Watson, Wilfred GE. Brill, p. 192
- ↑ Oldenburg, Ulf (1969). The Conflict between El and Ba'al in Canaanite Religion. Dissertationes ad Historiam Religionum Pertinentes. Vol. 3. Brill, p. 65
- ↑ Miller, Julie A. (1995). "Alalakh". In Ring, Trudy; Salkin, Robert M.; La Boda, Sharon (eds.). International Dictionary of Historic Places. Vol. 3 (Southern Europe). Fitzroy Dearborn Publishers, p. 10
- ↑ Schwartz, Glenn M. (2010). "Early Non-cuneiform Writing? Third-millennium BC Clay Cylinders from Umm el-Marra". In Melville, Sarah C.; Alice L., Slotsky (eds.). Opening the Tablet Box: Near Eastern Studies in Honor of Benjamin R. Foster. Culture and History of the Ancient Near East. Vol. 42. Brill, p. 376
- ↑ Wossink, Arne (2009). Challenging Climate Change: Competition and Cooperation Among Pastoralists and Agriculturalists in Northern Mesopotamia (c. 3000–1600 BC). Sidestone Press, p. 128
- ↑ Liverani, Mario (2013). The Ancient Near East: History, Society and Economy. Routledge, p. 234
- ↑ Hamblin, William J. (2006). Warfare in the Ancient Near East to 1600 BC. Routledge, p. 259
- ↑ Astour 1981, p. 7
- ↑ Liverani 2013, p. 234
- ↑ Hamblin 2006, p. 260
- ↑ Bryce, Trevor (2014). Ancient Syria: A Three Thousand Year History. Oxford University Press, p. 29
- ↑ Wiseman, Donald John (1967). "Alalakh". In Thomas, David Winton (ed.). Archaeology and Old Testament study: jubilee volume of the Society for Old Testament Study, 1917–1967. Clarendon Press, p. 121
- ↑ Hamblin 2006, p. 260
- ↑ Astour, Michael.C (1969). "The Partition of the Confederacy of Mukiš-Nuḫiašše-Nii by Šuppiluliuma: A Study in Political Geography of the Amarna Age". Orientalia. Vol. 38. Pontificium Institutum Biblicum, p. 382
- ↑ Collon, Dominique (1995). Ancient Near Eastern Art. University of California Press, p. 109
- ↑ Podany 2010, p. 136
- ↑ Sicker, Martin (2003). The Rise and Fall of the Ancient Israelite States. Praeger Publishers, p. 32
- ↑ Pruzsinszky, Regine (2007). "Emar and the Transition from Hurrian to Hittite Power". In Heinz, Marlies; Feldman, Marian H. (eds.). Representations of Political Power: Case Histories from Times of Change and Dissolving Order in the Ancient Near East. Eisenbrauns, p. 23
- ↑ Miller, Julie A. (1995). "Alalakh". In Ring, Trudy; Salkin, Robert M.; La Boda, Sharon (eds.). International Dictionary of Historic Places. Vol. 3 (Southern Europe). Fitzroy Dearborn Publishers, p. 10
- ↑ van Koppen, Frans (2010) [2007]. "Aspects of Society and Economy in the later Old Babylonian Period". In Leick, Gwendolyn (ed.). The Babylonian World. Routledge, p. 213
- ↑ van Koppen, Frans (2010) [2007]. "Aspects of Society and Economy in the later Old Babylonian Period". In Leick, Gwendolyn (ed.). The Babylonian World. Routledge, p. 212
- ↑ Foster, Benjamin R. (2009). "Akkadian Literature". In Ehrlich, Carl S. (ed.). From an Antique Land: An Introduction to Ancient Near Eastern Literature. Rowman & Littlefield, p. 148
- ↑ Fleming, Daniel E. (2000). Time at Emar: The Cultic Calendar and the Rituals from the Diviner's Archive. Mesopotamian Civilizations. Vol. 11. Eisenbrauns, p. 90
- ↑ Taracha, Piotr (2009). Religions of Second Millennium Anatolia. Dresdner Beiträge zur Hethitologie. Vol. 27. Otto Harrassowitz Verlag, p. 121
- ↑ Gonnella, Julia (2010). "Columns and Hieroglyphs: Magic Spolia in Medieval Islamic Architecture of Northern Syria". In Necipoğlu, Gülru; Leal, Karen A. (eds.). Muqarnas: An Annual on the Visual Cultures of the Islamic World. Vol. 27. Brill, p. 114
- ↑ Kupper, Jean Robert (1973). "Northern Mesopotamia and Syria". In Edwards, Iorwerth Eiddon Stephen; Gadd, Cyril John; Hammond, Nicholas Geoffrey Lemprière; Sollberger, Edmond (eds.). Part 1: The Middle East and the Aegean Region, c.1800–1380 BC. The Cambridge Ancient History (Second Revised Series). Vol. 2 (3 ed.). Cambridge University Press, p. 41
- ↑ van der Toorn, Karel (1996). Family Religion in Babylonia, Ugarit and Israel: Continuity and Changes in the Forms of Religious Life. Studies in the History of the Ancient Near East. Vol. 7. Brill, pp. 77, 88
- ↑ Schwartz 2013, p. 10
- ↑ Liverani 2013, p. 232
- ↑ Kupper, Jean Robert (1973). "Northern Mesopotamia and Syria". In Edwards, Iorwerth Eiddon Stephen; Gadd, Cyril John; Hammond, Nicholas Geoffrey Lemprière; Sollberger, Edmond (eds.). Part 1: The Middle East and the Aegean Region, c.1800–1380 BC. The Cambridge Ancient History (Second Revised Series). Vol. 2 (3 ed.). Cambridge University Press, p. 41
- ↑ Schwartz, Glenn M. (2013). "An Amorite Global Village: Syrian-Mesopotamian Relations in the Second Millennium B.C". In Aruz, Joan; Graff, Sarah B.; Rakic, Yelena (eds.). Cultures in Contact: From Mesopotamia to the Mediterranean in the Second Millennium B.C. Metropolitan Museum of Art, p. 3
- ↑ Feldman, Marian H. (2007). "Frescoes, Exotica, and the Reinvention of the Northern Levantine Kingdoms during the Second Millennium B.C.E". In Heinz, Marlies; Feldman, Marian H. (eds.). Representations of Political Power: Case Histories from Times of Change and Dissolving Order in the Ancient Near East. Eisenbrauns, p. 55
- ↑ Burke, Aaron A. (2013). "Introduction to the Levant During the Middle Bronze Age". In Steiner, Margreet L.; Killebrew, Ann E. (eds.). The Oxford Handbook of the Archaeology of the Levant: c. 8000-332 BCE. Oxford University Press, p. 409
- ↑ Teissier, Beatrice (1996) [1995]. Egyptian Iconography on Syro-Palestinian Cylinder Seals of the Middle Bronze Age. Orbis Biblicus et Orientalis- Series Archaeologica. Vol. 11. University Press Fribourg Switzerland, p. 38
- ↑ Dalley, Stephanie (2002) [1984]. Mari and Karana, Two Old Babylonian Cities (2 ed.). Gorgias Press, p. 51
- H. Klengel, Syria 3000 to 300 B.C.: A Handbook of Political History, Berlin, 1992
- D.Charpin, D.O. Edzard, M. Stol, Mesopotamien: die altbabylonische Zeit, Academic Press Fribourg ou Vandenhoeck & Ruprecht, OBO 160-4, 2004
- Hamblin, William J. (2002). Warfare in Ancient Near East. Taylor & Francis. ISBN 9780415255882.
- Erich Ebeling, Bruno Meissner u. a. (Hrsg.): Reallexikon der Assyriologie (und vorderasiatischen Archäologie). de Gruyter, Berlin/Leipzig 1932–2006 (вийшло 11 т.), ISBN 3-11-019133-4.
- Horst Klengel: Geschichte und Kultur Altsyriens. Kohler&Amelang, Leipzig 1979, Schroll, München 1980, ISBN 3-7031-0489-9.
- Gernot Wilhelm: Grundzüge der Geschichte und Kultur der Hurriter. Darmstadt 1982, ISBN 3-534-08151-X.
- Horst Klengel: Syria — 3000 to 300 B.C. A Handbook of Political History. Berlin 1992, ISBN 3-05-001820-8.
- Wu Yuhong: A Political History of Eshnunna, Mari and Assyria during the early Old Babylonian Period. Changchung 1994 (Journal of Ancient Civilizations. додатковий том).
- Michael Roaf: Mesopotamien. Christian, München 1991, Bechtermünz, Augsburg 1998, ISBN 3-88472-200-X.
- Abraham Malamat: Mari and the Bible. Brill, Leiden 1998, ISBN 90-04-10863-7.