Хурити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хурити — стародавній народ, що з'явився на території північної Месопотамії у другій половині 3 тис. до н. е. і належав до невідомої мовної групи Передньої Азії (інші вважають, що мова хуритів близька до урартської, споріднена сучасним дагестанським мовам. У своїй письменності використовували різні види клинопису). Відомі з 3-го тис. до н. е. в Північному Межиріччі і на лівих притоках Тигра. У Сирії та Месопотамії жили упереміж з семітами. У XVI-XIII ст. до н. е. хурити створили у Північній Месопотамії державу Мітанні і чинили сильний вплив на Хетське царство. В 1-му тис. до н. е. жили розірваними ареалами на західних, південних та східних околицях Вірменського нагір'я.

Мова і походження[ред.ред. код]

Хурити говорили хуритською мовою, яка разом з урартською утворювала хурито-урартську мовну сім'ю. Її родинні зв'язки залишаються нез'ясованими, проте С. А. Старостін стверджує, що ця сім'я споріднена з нахсько-дагестанською гілкою північнокавказьких мов.

Історія[ред.ред. код]

Дрібні хуритські царства почали виникати на початку 2 тисячоліття до н. е.. Найвідомішим з них була держава Мітанні, (XVIIXIII ст. до н. е.) на території Північної Месопотамії і прилеглих областей. Столицею його було місто Вашшукканне. Найвищого розквіту Мітанні досягло в XVXIV ст. до н. е. Мітаннійська культура справляла довгий і сильний вплив на культуру Сирії, малоазійських областей хеттського царства, а також районів, що лежать на північний схід від Мітанні, за Тигром. Царі носили індо-іранські імена. Військо Мітанні володіло високою технікою конярства та знанням колісничного бою, що, ймовірно, і дозволило династії Мітанні об'єднати дрібні хуритські племінні групи Месопотамії та підпорядкувати семітські міста-держави. У період розквіту Мітанні стояло на чолі аморфного союзу дрібних царств і міст-держав, від узбережжя Середземного моря і до окраїнних гір Ірану. В 32 тис. до н. е. аккадці і шумери називали країну хуритів Субарту, а жителів — субареями.

В 1 тис. до н. е. хуритські царства зникають, проте хуритські імена ще вживаються в аккадських текстах. Потім залишки хуритів, найімовірніше, розчиняються серед арамеїв, урартів, вірмен, лувійців, мідійців. Займаючі нині частину території хуритів курди не є їх прямими нащадками, зокрема курдська мова є індоєвропейською і походить не від хуритської, а від мідійської мови. Тому не мають нічого спільного з наукою спроби представити хурито-урартські мови як «протокурдські», так як хурито-урартські мови не тільки не належать до іранської групи індоєвропейської мовної сім'ї, але й не входять навіть в ностратичні макросім'ї . Посилання на наявність ергативного ладу (частково це явище характерне і для пушту) й деяку кількість загальних ізоглос в хуритській і курдській мовах занадто непереконливі.

Релігія[ред.ред. код]

Згідно з міфо-поетичними уявленнями хуритів, світ ділиться на три сфери: небо, заселене богами молодого покоління («богами верху»), земля і підземне царство, в якому мешкають божества старшого покоління («боги низу») або минулі, древні боги. Хуритська міфологія не знала єдиного пантеону. Відоміші локальні пантеони: анатолійські (малоазійські), західносемітські, мітаннійські. При їхньому порівнянні виділяється загальне хуритське ядро: Кумарбі, Тешуб, Аштабі, Нубідіт, Кужух, Шіміге, Шавушка. Верховне божество анатолійського пантеону — бог грози Тешуб. Його супутники — бики Хурем (буквально «ранок») і Шері (буквально «вечір») і обожнені гори. На чолі жіночих божеств найважливішою вважається, зокрема, Хебат, дружина Тешуба. Батьком усіх богів вважався Кумарбі. Найбільшого розвитку в урритській міфології отримали космо- і теогонічні міфи, які значною мірою походять від месопотамських.

Архітектура[ред.ред. код]

Для архітектури, пам'ятки якої ще вивчені недостатньо, характерні масивність і присадкуватість загальних пропорцій й кріпосних стін, культових та палацових споруд. Характерні для архітектури Мітанні споруди різного призначення типу «біт-хілані» (загальносемітська назва, що означає в перекладі «будинок-галерея»). Палац-храм у Тель-Халаф, споруджений за царя Капара на початку 1 тис. до н. е.— яскравий приклад будівлі типу хеттського та фінікійського «біт-хілані». Цей тип будівель перегукується з найдавнішим традиційним житловим будинком Північної Сирії. При погляді на палац-храм Капара звертають на себе увагу такі стилістичні ознаки як прямокутний план, могутні виступи-вежі, які немов охороняють портик, що знаходиться між ними. Ще кілька виступів і веж на протилежній, задній стороні врівноважували ритм цих архітектурних форм, які надавали споруді Капара страхітливого фортечного вигляду. Грізно височіла будівля на вершині пагорба, в цитаделі міста, звернена до нього глухою задньою стіною. Палац було добре видно здалеку, завдяки забарвленню. Зведені із сирцевої цегли стіни покривала штукатурка, пофарбована жовтою вохрою. На світлому тлі стін особливо чітко виділялася рясна скульптурна декорація.

Джерело[ред.ред. код]