Амореї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Амореї (аморіти) (самоназва «сутії», тобто нащадки легендарного праотця Суту; він же Сіф в сінодальному перекладі Біблії, Шет в єврейських текстах) — кочовий західносемітський народ стародавньої Передньої Азії.

Походження[ред.ред. код]

Виділились з родинного семітського племенного середовища на південних рубежах Месопотамії на початку 3 тис. до н. е., коли від них відселились на захід предки Ханаанеїв. З середини 3 тис. відомі як південні сусіди шумерів. Близько початку XXII ст. до н. е. сутії широко розселяються вздовж Євфрату на північний захід, займаючи нагір'я Джебель-Бішрі (що стало тепер їх центром) і суміжні області Сирії, де асимілюють місцевий західно-семітських народ еблаїтів, надламаного аккадськими (див. Аккад) походами попереднього століття, після цього на сутіїв і переходить месопотамська назва «амореї» (букв. «західні люди»), як раніше називали саме еблаїтів. У ході цього розселення виділилось три племінних союзи сутіїв: власне сутії (вони ж дідани) на північному заході, ханеї в центрі та біні-Яміна на півдні та південному сході (деякі дослідники вважають, що від останніх походить біблійне коліно Веніаміна).

Історія[ред.ред. код]

У другій половині XXI ст. до н. е. племена пастухів західних семітів, так званих амореїв, гнані посухою витоптаним вівцями Сирійським степом, стали переходити Євфрат, погрожуючи осілим поселенням Месопотамії. Царі III-ої династії Уру побудували стіну вздовж краю «гіпсової» пустелі від Євфрату до Тигра, яка була призначена захистити Нижню Месопотамію з півночі. Але аморейскі пастухи, не намагаючись прорватися на південь через цю пустелю і побудовану царськими працівниками стіну, перейшли Верхню Месопотамію впоперек, із заходу на схід, переправилися через Тигр, потім через Діялу і почали вторгатися на поля Нижньої Месопотамії зі сходу на захід.

Не треба думати, що племена західних семітів (амореїв) в Месопотамії утворили якусь єдність. Навпаки, так звані амореї розділилися на безліч абсолютно незалежних один від одного і нерідко ворогуючих племен. На річці Хабур мешкала одна частина племені ідамарац, на Середньому Єфраті пасли свої вівці серед інших — біні-сім'ала, ханейці ('анейці) і біні-Яміна, причому їх відгалуження під особливими назвами трималися також і набагато південніше; так, між Євфратом і Тигром в Південному Двуріччі кочували племена амнанум, яхрурум, рабабум, а може бути й ряд інших і в той же час вони становили частину біні-Яміна і ханейців. Частина племені амнанум пасла худобу навіть далеко на півдні країни, можливо, в степу Ан-едена, між Урук ом і Уммою, а на північ від них у Центральному Дворіччя, на схід і на захід від Ніппур трималося плем'я нумхум. Пасовища же вздовж Тигру і за Тигром були зайняті нижче долини річки Діяла племенами мутіябаль і ямутбала, а вище Діяли, до гряди Джебель-Хамрін — другою частиною племені ідамарац.

Аморейські царства[ред.ред. код]

На рубежі XXI і XX ст. до н. е. на руїнах держави III династії Уру виникли такі держави:

  • Аккадське царство Іссін, яке виникло ще до падіння держави Ура і на перших порах було незаперечним гегемоном в Дворіччі.
  • Аккадске царство Ешнунна (хоч в цьому місті тимчасово також правили і амореї). Це царство також виникло ще до падіння Уру.

Трохи пізніше виникли:

  • Аморейське царство в Ларсі.
  • Аморейське царство в Дері.

На початку 19 ст. до н. е. вожді аморейських племен, наслідуючи правителів Ларси, почали захоплювати один за одним майже всі міста, як в Сирії і Верхній Месопотамії, так і в Південному Дворіччі. Про Верхню Месопотамію поки відомо мало. Можно відмітити тільки міста-держави Марі та Рапікум, які відіграли вагому роль в історії. Нижній Месопотамії нам відомі такі міста, де між 1900 і 1850 рр. до н. е. утворились самостійні царства з аморейськими династіями:

Наряду з цим продовжували існувати царства Іссін, Ларса і Ешнунна. Але якщо в Верхній Месопотамії багато царств здобувших незалежність носило, в загальному, скоріш за все характер міст-держав, то в Нижній Месопотамії, де кожен, хто захопив владу приймав по можливості пишніші титули, намагаючись оголосити себе спадкоємцем династій Іссіна і Ура, відбувавсябезладний поділ країни і загальна боротьба за владу над нею. Зрозуміло, що в Нижній Месопотамії більшість аморейських царств виявилась не міцними, так царства в Кісуре (створене вождем аморейського племені рабабум) і в Тутубi були зовсім ефемерними, а царства в Сіппарі, Кіші і, скоріш за все, в Малгіумі переходили з рук в руки і були незалежними тільки протягом коротких відрізків часу. Зміцніти вдалось тілько царям Вавилона і частково Казаллу (причому дійсно сильним став тільки Вавилон.

В 2-й половині 21 ст. до н. е. відбувається велике переселення сутіїв-амореїв, що стало важливим рубежем в історії стародавнього Ближнього Сходу: вони заселяють всю Месопотамію (де їм вдалось зломити шумеро-аккадську державу III дінастії Ура) і Сирію, Зайордання (де Біблія століття опісля згадує їх під іменем «Синів Шета»), вторгаються в Фінікію і Ханаан, піддаючи вогню та мечу багаті міста на своєму шляху. При цьому в Сирії, Зайорданні і частині Ханаана розселились дідани (в тому числі їх провідне плем'я рапаїти, яке в Біблії має славу великих мудреців і героїв древності), а в Месопотамії жили представники всіх трьох сутійських союзів. В ході настільки широкого розселення ці союзи розпались на окремі незалежні племена, які зберегли тільки загальну пам'ять про своє походження.

У 2-й половині 20 — 1-й половині 19 ст. до н. е.. аморейські вожді захоплюють владу в Месопотамії і засновують там безліч царств (найраніше Ларса в 1932 до н. е., найзнаменитіші Вавилон та Марі в 1895 до н. е.. і бл. 1850 до н. е..; ці три царства контролювали долину Євфрату), згодом об'єднані аморейською ж династією Хаммурапі. У 19 ст. до н. е.. склалися і два інших великих аморейських царства Ямхадв Сирії зі столицею в Алеппо, і часто, але невірно іменована Староассирійською, держава успішного завойовника Шамші-Адада I (бл. 1810—1780) у Верхній Месопотамії.