Гракл пурпуровошиїй
| Гракл пурпуровошиїй | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
 жовтий — у сезон розмноження, синій — взимку, зелений — круглий рік | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Гракл пурпуровошиїй[1] (Quiscalus quiscula) — вид горобцеподібних птахів родини трупіалових. Країни поширення: Канада, Мексика, Сен-П'єр і Мікелон, США.
Навколишнє середовище[ред. | ред. код]
Зустрічаються у відкритих районах з рідкими деревами (переважно хвойними), в тому числі навколо людського житла. Їх також можна побачити в сільськогосподарських угіддях, у садах і на болотах, досить часто зустрічаються на відкритих просторах, таких як приміські, міські парки та цвинтарі.
Зовнішні характеристики[ред. | ред. код]
Тіло довжиною від 27 до 35 сантиметрів. Самці зазвичай важать близько 122 г, в той час як самиці — близько 94 г. Їхнє оперення чорне, з воронованим блиском. Як правило, голова, шия і груди переливаються пурпурно-синім або синьо-зеленим кольором. У різних частинах Північної Америки вид має кілька різних кольорів оперення. У Новій Англії й на Заході підвид має латунний колір тіла з бронзовим відтінком. На південному сході оперення має зеленуватий відтінок. У птахів довгі гострі чорні дзьоби та жовті очі. Їхні хвости довгі та кілевидні. Молодь схожа на дорослих, але має коричневе оперення і карі очі.
Відтворення[ред. | ред. код]
Як правило, моногамні, хоча іноді трапляється багатоженство. Самиця, як правило, вибирає місце для гнізда. Хоча зазвичай це робиться після утворення пар, самиці іноді вибирають місце за кілька тижнів до спаровування з самцем. Гнізда будуються самицею, часто на хвойних деревах. Парування починається невдовзі по завершенні гнізда. Самиця відкладає від 1 до 7 яєць (зазвичай від 5 до 6). Яйця гладкі, бувають різного кольору, від майже білого до темно-коричневого, але частіше блакитні з сірими тонами. Самиця висиджує яйця для 12 до 14 днів. У цей час близько половини самців залишають самицю і гніздо. Ті, що залишаються, беруть участь у батьківському піклуванні після вилуплення. Пташенята залишають гніздо приблизно через 12—15 днів після вилуплення, і залишаються біля гнізда ще від 1 до 2 днів. Дорослі птахи продовжують годувати молодь протягом кількох тижнів.
Довголіття[ред. | ред. код]
Максимальна тривалість життя складає трохи більше ніж 22 роки, хоча більшість не живе так довго.
Поведінка[ред. | ред. код]
Птах дуже товариський. На сідалах вночі може бути до тисячі особин, у тому числі разом з іншими видами птахів, таких як червонокрилі дрозди, європейські шпаки та буроголові трупіали. Пари гніздяться окремо або в колоніях, іноді до 200 пар в одній колонії. Є територіальними тільки навколо гнізда. Пари активно відстоюють свої гнізда. Їдять в основному комах та інших безхребетних. Серед здобичі ґраклів може також бути риба, раки, дрібні жаби, саламандри, миші, дощові хробаки, а також дрібні кажани, зловлені в повітрі. Під час міграції та взимку їдять в основному зерно із сільськогосподарських угідь і насіння, зокрема кукурудзу і жолуді. Ґракли також їдять деякі фрукти. Ці товариські птахи харчуються великими зграями, особливо поза сезоном розмноження. Збирають корм насамперед на землі. Вони в основному використовують свої дзьоби, а не кігті, щоб розкрити їжу на землі. Відомі хижаки: Homo sapiens, Sciurus niger, Tamias striatus, Pantherophis obsoletus, Felis silvestris, Sciurus carolinensis, Pituophis melanoleucus, Procyon lotor, Buteo jamaicensis, Circus cyaneus, Accipiter cooperii, Asio flammeus, Bubo virginianus.
Збереження[ред. | ред. код]
Є одним з найбільш успішних і поширених видів у Північній Америці, за оцінками загальна чисельність популяції складає 97 мільйонів осіб. Ліси сходу американського континенту були вирубані під сільськогосподарське використання в 1700—1800-х роках, створюючи додаткове середовище проживання і збільшення джерел їжі. Посадка лісозахисних смуг сприяла поширенню цього виду на заході. Ґракл звичайний вважається сільськогосподарським шкідником у багатьох частинах ареалу.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- BirdLife International 2012. Quiscalus quiscula. In: IUCN 2013 [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Animal Diversity Web [Архівовано 4 лютого 2004 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
