2А21
| 2А21 (Д-68) | |
|---|---|
| Тип | гладкоствольна танкова гармата |
| Походження | СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | з 1961 |
| Оператори |  СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | ДКБ-9 |
| Розроблено | 1959 |
| Виробник | Завод №9 |
| Виготовлена кількість | не менше 1200 |
| Характеристики | |
| Вага | 2,15 т |
| Довжина | ствола — 6,05 м |
| Калібр | 115 мм |
| Казенник | горизонтально-клиновий |
| Відбій | гідропневматичний |
| Підвищення | -6…+14 |
| Траверс | 360 |
| Темп вогню | до 10 |
| Дульна швидкість | БПС: 1615 м/с БКС: 950 м/с ОФС: 800 м/с |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | БПС: 4000 м БКС і ОФС: 3300 м |
| Максимальна | ОФС: 8960 м |
| Система живлення | автоматичне |
Д-68 (Індекс ГРАУ — 2А21) — радянська гладкоствольна танкова гармата. Розроблена у Свердловському ДКБ-9.
Гармата Д—68 розроблена в ДКБ-9 на Свердловському артилерійському заводі № 9 для середнього танка Т-64. Прийнята на озброєння у 1961 році[1][2].
Головною відмінністю гармати 2А21 від 2А20 було введення роздільно-гільзового заряджання. Основними складовими 2А21 були: ствол, який складався з труби довжиною 52,6 калібру, яка скріплюється кожухом у каморній частини, казенник і ежектор. У гарматі використовувався горизонтально—клиновий затвор і напівавтоматика скалочного типу. Ударно-спусковий механізм складався з механічного спуску з електрозапальним пристроєм. Механізми спуску розміщувалися на лівій стороні огорожі. Електрозапал здійснювався шляхом натискання на кнопку стабілізатора або на кнопку—дублер на рукоятці підйомного механізму. Ствольна група кріпилася в люльці обойменного типу, конструкція якої була зварені між собою литі половинки. Внизу в припливах люльки закріплювалися штоки гідравлічних противідкатних пристроїв і гідропневматичного накатника. Максимальна довжина відкату гармати при пострілі становила 320 мм[3].
| Таблиця ТТХ пострілів, які використовують для стрільби з гармати 2А21[1][4][5][6] | ||||||
| Індекс пострілу | Індекс снаряда | Початкова швидкість, м/с | Вага пострілу, кг | Вага снаряда, кг | Вага заряду, кг | |
| Бронебійні підкаліберні снаряди | ||||||
| 3ВБМ1 | 3БМ5 | 1615 | 18,0 | 5,36 | 7,4 | |
| 3ВБМ5 | 3БМ5 | 1615 | 18,0 | 5,36 | 6,6 | |
| Бронебійні кумулятивні снаряди | ||||||
| 3ВБК4 | 3БК8М | 950 | 22,53 | 12,94 | 4,8 | |
| 3ВБК8 | 3БК8/3БК8М | 950 | 22,5 | 12,94 | 4,42 | |
| Осколково-фугасні снаряди | ||||||
| 3ВОФ18 | 3ОФ17 | 800 | 18,0 | |||
| 3ВОФ19 | 800 | |||||
| 3ВОФ23 | 3ОФ17 | 800 | 27,4 | 18,0 | 4,3 | |
| 3ВОФ24 | 3ОФ17 | 800 | 27,0 | 18,0 | 4,32 | |
| 3ВОФ38 | 3ОФ28 | 27,03 | 18,1 | 4,32 | ||
- Об'єкт 167Ж — радянський дослідний середній танк
- Об'єкт 432 — радянський середній танк Т-64
- ↑ а б Пушки советских танков 1945-70. Архів оригіналу за 5 травень 2014. Процитовано 28 березень 2016.
- ↑ О заводе — Особое конструкторское бюро №9 (рос.) . Артиллерийский завод №9. Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 1 грудня 2011.
- ↑ М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2008. — № 9. — С. 47.
- ↑ М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2008. — № 9. — С. 49, 56.
- ↑ Каталог современного российского вооружения, стр 86, 102
- ↑ 3УБК10.00.00.000ТО. Выстрел 3УБК10 с управляемым снарядом 9М117. Техническое описание и инструкция по эксплуатации, стр. 5
- А. Широкорад. ПУШКИ СОВЕТСКИХ ТАНКОВ (1945-1970 гг.) // Техника и вооружение.[недоступне посилання]
- М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2008. — № 9. — С. 47, 54, 55.
- Техническое описание танка Т-64. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1969. — 624 с.
- Создание танка Т-64 (фрагменты истории) / Карпенко А. В. // Бастион : военно-технический сборник. — Санкт-Петербург. — № 5. — С. 19—24.