Я звинувачую (фільм, 1938)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 1 лютого 2018, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Я звинувачую (значення).
Я звинувачую
фр. J'accuse
Французький оригінальний постер до фільму
Жанрвоєнна драма
РежисерАбель Ґанс
ПродюсерАбель Ґанс
Сценарист
  • Абель Ґанс
  • Стів Пассер
У головних
ролях		Віктор Франсен
Лін Норо
Жан-Макс
ОператорРоже Юбер
КомпозиторАнрі Вердюн
КінокомпаніяForrester-Parant Productions (Товариство фільму «Я звинувачую»)
Дистриб'юторComptoir Français du Film (Франція)
Тривалість104 хв.
Мовафранцузька
КраїнаФранція Франція
Рік1938
Дата виходу23 січня 1938 (Франція)
IMDbID 0031503
РейтингIMDb: 7.1/10 stars
CMNS: Я звинувачую у Вікісховищі

«Я звинувачую» (фр. J'accuse) — французька воєнна драма 1938 року, поставлена режисером Абелем Ґансом. Ремейк німого фільму А. Ґанса 1919 року, нині втраченого[1].

Сюжет

Солдат Жан Діаз, чистильник окопів, кохає Едіт — дружину іншого солдата Франсуа Лорена. Патруль Лорена отримує завдання відправитися в Дамський яр — небезпечне, що добре прострілюється місце, де вже загинули дванадцять патрулів. Жан Діаз присягається Лорену, що Едіт для нього нічого не означає і не означатиме. Після винищення патрулів Діаз один залишається живим і просить дозволу змінити іншого солдата, батька чотирьох дітей. Його прохання виконане. Відразу ж після припинення вогню ховають загиблих солдатів із повністю знищеного патруля. Але Жан Діаз, що лежить серед мерців, ще дихає. Лорен, помираючи, потискує йому руку. Жан Діаз відвідує вдову Лорена і говорить, що більше не кохає її. Перед могилами своїх товаришів він присягається не дати розгорітися новій війні.

Минають роки. Після смерті хазяїна Діаз отримує у спадок завод, де працює другий спадкоємець — інженер Анрі Шиме: той самий офіцер, який відправив колись останній патруль до Дамського яру, хоча усі були проти цього кроку. Діаз і Шиме кохають одну жінку — Елен, доньку Лорена. Поки Європа готується до нової війни, Жан Діаз, вірний своїй клятві, хоче самостійно зупинити її. Йому докучає психоз, викликаний переміщенням осколка в його мозку. Елен і Шиме одружуються та повертаються з Венеції. Діаз міг би зруйнувати їхнє щастя: досить було сказати, що Шиме відправив батька своєї дружини на вірну смерть. Крім того, Шиме вкрав у Діаза винахід — ударостійке скло, — щоб продати його Міністерству оборони. Але Жан Діаз не хоче нікому зла. Його покликання — жертвувати собою. «Я уникнув, — говорить він, — небезпеки щастя».

Діаз приходить на кладовищі біля Дуамона та врочисто просить допомоги у мерців. Незабаром з кладовищ зникають хрести. Мерці Першої світової війни встають з могил і всі разом виходять на дороги. Каліки, інваліди, кульгаві, — ця армія примар всюди сіє паніку. Європу паралізує жах. Особливим декретом скликаються Всесвітні Генеральні Штати, які відміняють війну. Одноголосно прийнято рішення про всесвітнє роззброєння.

У ролях

• Віктор Франсен … Жан Діаз
• Лін Норо … Еліт Лорен
• Жан-Макс … Анрі Шиме
• Рене Девіллє … Елен Лорен
• Андре Нокс … мосьє Леотар П'єрфон
• Марсель Делетр … Франсуа Лорен
• Марі Лу … співачка
• Жорж Caйяp … Жиль Тенан
• Поль Аміо … капітан
• Жан-Луї Барро …
• Жорж Роллен … П'єр Фон

Знімальна група

Навколо фільму

Фільм, випущений у 1938 році в 165-хвилинній версії, був заборонений у 1939 році і повернувся на екрани в 1947-му в 104-хв. варіанті. Тривалість копії, що зберігається у «Французькій сінематеці», — 116 хвилин[2].

Джерела

  • Лурселль, Жак. J'accuse/Я обвиняю // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 1823—1825. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Примітки

  1. ↑ Abel Gance’s J’Accuse (1938). Museum of Modern Art. Процитовано 17.08.2017.
  2. ↑ Жак Лурселль, 2009.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Я_звинувачую_(фільм,_1938)&oldid=21938045