Нельговський Василь Олексійович
| Василь Олексійович Нельговський | |
|---|---|
| Народження | 1873 |
| Смерть | 1924 імовірно — Каліш[1] |
| Країна | .svg){kind=small} УНР |
| Приналежність |  Армія УНР |
| Звання |  Підполковник Генерал-хорунжий (5.10.1920) |
| Командування | помічник начальника 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. |
| Війни / битви | |
| Нагороди |  |
Василь Олексійович Нельговський (*1873 р.[1] — †1924?[1]) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Біографія
Станом на 1 січня 1910 р. — підпоручик, молодший офіцер 9-ї роти 47-го піхотного Українського полку (Вінниця), у складі якого брав участь у Першій світовій війні, нагороджений Георгіївською зброєю (10 листопада 1915, за бій 14 січня 1915) та орденом Святого Георгія IV ступеня (20 листопада 1915, за бій 9 березня 1915).[2] Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 1918 — на українській військовій службі. Був Харківським губернським комендантом.[3]
1919 — начальник штабу 12-ї Київської дивізії Армії УНР у званні полковника.[4]
Учасник Першого Зимового походу — командир Збірної бригади Київської дивізії. У 1920 р. — помічник начальника 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
У 1921 р. — командир окремої партизанської групи (60 бійців), яка у ніч з 19 на 20 вересня 1921 року у ході Другого зимового походу перетнула радянський кордон та успішно партизанила на Поліссі до кінця листопада 1921 р. Після отримання відомостей про розгром повстанської армії Юрія Тютюнника група повернулася до Польщі.
У 1923 р. відмовився від пропозиції Ю. Тютюнника долучитися до компрометації Головного Отамана.[1]
Подальша доля невідома. Імовірно, помер у Каліші (1924 року).[1]
Цікаві факти
«Середнього зросту, ставний, у чорному костюмі, френч відкритий, біла сорочка з краваткою, шатен, голений, вуса англійські, очі темно-сірі, ніс прямий, вираз обличчя симпатичний», — таким в 1921 році описував Василя Нельговського у своєму звіті агент ЧК Сергій Даниленко.[5]
Примітки
- ↑ а б в г д В. Верстюк, В. Скальський, Я. Файзулін. Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали. К.: Дух і літера, 2011. c.295-296
- ↑ Нельговский Василий Алексеевич / Георгиевские кавалеры(рос.)
- ↑ Листи Костя Мацієвича до Симона Петлюри (1920—1923). — Суми — 2009. — С. 110
- ↑ Михайло Ковальчук, Олександр Вовк. Підполковник армії УНР, генерал-хорунжий УПА Леонід Ступницький: сторінки біографії / Військово-історичний альманах. Центральний музей Збройних Сил України. Київ, 2009
- ↑ Роман Коваль. За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії
Посилання
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 12-20
- Ващенко П. До рейду 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 135—139
- Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920—1924 років//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С. 215—235
- Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 76
- Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 264, 366.
- Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.