Перший Константинопольський собор

Перший Константинопольський собор
Мініатюра ІХ століття з зображенням собору з манускрипту проповідей Григорія Богослова (BnF MS grec 510, fol. 355)
Статус:	ІІ Вселенський собор
Визнають:	Християнської церкви
Попередній:	1-й Нікейський собор
Дата:	381
Місце:	Константинополь
Скликав:	Феодосієм Великим
Головування:	Феодосія Великого, святого Мелетія Антіохійського, Григорія Назіанзина, Нектарія Константинопольського
Учасники	150 єпископів (у першу чергу східної частини Римської імперії)
Причини проведення	Подолання аріанства, аполлінаризму, савелліанства. Визначення місця Святого Духа у Трійці й визнання загальноцерковного значення вчення Каппадокійських отців
Рішення	Можливо Нікео-Константинопольський символ віри і сім канонів
Медіафайли на Вікісховищі

Пе́рший Константино́польський собо́р — вселенський собор християнської церкви, скликаний у 381 році імператором Феодосієм І. Собор був представлений 150 єпископами східних церков і проходив у Константинополі.

Собор видав Послання, яке згодом розділено на сім канонів:

1. Про єресі. Собор засудив низку єресей:
   • Евноміан, що вчили, що «Святий Дух не є Богом. Він створений з волі Батька через Сина».
   • Аномеїв, що заперечували єдиносутність осіб Святої Трійці, стверджуючи, що друга й третя особа ні в чому не подібні до першої особи.
   • Аріан (повторно), які вчили, що Син Божий не породжений від Отця, а створений і тільки подібний до Отця.
   • Полуаріан або духоборців (пневматомахів) — послідовників Македонія, єпископа Константинопольського (355—359 р.), що вчив, що Дух Святий нижчий від Отця й Сина, що він створений і подібний до ангелів.
   • Савеліан — що вчили, що немає іпостасної різниці між Отцем і Сином і Святим Духом, що вони становлять одну Особу.
   • Маркеліан — послідовників єпископа Анкірського Маркелла (половина IV століття), що заперечував вічну іпостась Сина й учив, що з настанням кінця миру буде й кінець царства Христова й навіть самого його буття.
   • Фотініан — послідовників Фотіна, єпископа Сремського, учня Маркелла, що вважали Ісус Христа простою людиною, в якій з особливою повнотою жило Божество, але він не вічний.
   • Аполлінаріан — послідовників Аполлінарія, єпископа Лаодикійського, що приписував Ісусові Христу людське тіло й людську душу, але не людський дух, замість якого він визнавав у ньому «Логос». Він зливав у ньому божественне й людське, проте заперечував людську волю і, таким чином, по суті, заперечував у Христі Боголюдину.
2. Про автокефальне керування помісними Церквами. Собор увів заборону єпископам одних помісних церков втручатися в справи інших церков.
3. Про статус єпископа Константинопольського. Собор проголосив Константинопольського патріарха другим за честю після Римського. Цей канон був визнаний Римом лише у XIII столітті.
4. Про Максима Кинікійського. Було визнано недійсним посвячення на Константинопольського єпископа Максима. Натомість єпископом обрано Григорія Богослова
5. Про Нікео-Цареградський Символ віри. Було доповнено Нікейський символ віри.
6. Про скарги приватного й церковного характеру. Обмежував можливість для звинувачень єпископів у неправомірних справах.
7. Про форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування. Собор ухвалив форму церковного суду й прийняття єретиків у церковне спілкування після каяття, одних через хрещення, інших через миропомазання, залежно від ваги омани

Посилання

• Правила святого вселенского второго собора, константинопольского
• А. В. Карташев. Вселенские Соборы. — Париж, 1963 // Глава: II Вселенский собор в Константинополе 381 г.
• А. В. Карташев. Вселенские Соборы. — Париж, 1963 // Глава: Никео-Цареградский символ.