Шейнін Єгошуа Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шейнін.
Шейнін Єгошуа Павлович
Народився 3 червня (22 травня) 1890(1890-05-22)
Кременчук
Помер 12 квітня 1948(1948-04-12) (57 років)
Потсдам
Національність єврей
Діяльність хоровий диригент і педагог
Відомий завдяки член Музичного товариства імені Миколи Леонтовича
Alma mater Петроградська консерваторія
Нагороди
Заслужений артист України
Заслужений артист України
Заслужений артист УСРР (1934)

Єгошуа Павлович Шейнін (3 червня (22 травня) 1890(18900522), Кременчук — 12 квітня 1948, Потсдам) — український і єврейський хоровий диригент, композитор, педагог, заслужений артист УСРР (1934), заслужений діяч мистецтв РРФСР (1947). Член Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.

Життєпис

З 1904 року навчався гри на фортепіано в Київському музичному училищі (викладач Г. Бобинський).

1918 — закінчив Петроградську консерваторію по класу композиції (викладачі Василь Калафаті та Язепса Вітолса).

1919—1921 — керівник «Першого радянського симфонічного хору» у Катеринославі (нині — Дніпро).

Від 1921 — керівник єврейської музичної школи, де веде також клас фортепіано.

1924 — створює хорову студію при єврейському клубі «Комфон» («Прапор комунізму») для робітників з метою здобуття ними музичної освіти.

1925—1929 — керівник Другої єврейської музичної профшколи (колишньої музичної школи «Культурної Ліги»), викладач музичного технікуму (колишньої консерваторії) в Києві.

1929—1930 — організатор і художній керівник єврейської музично-хорової капели «Євоканс» (1931 капела одержала статус державної всеукраїнської, від 1934 — «Заслужена державна єврейська хорова капела УРСР»), яка базувалась у Харкові.

На початку 1930-х років був композитором Київського державного єврейського театру.

У січні 1940 переїхав у Біробіджан, де почав створювати Державну хорову капелу Єврейської автономної області, але невдовзі повернувся до Києва, де за деякими джерелами[1] того ж 1940 року очолив хор Українського радіо. За іншими джерелами цей хор до 1941 року очолював Олександр Міньківський.[2]

На початку війни він втратив родину — її розстріляли фашисти.[3] Єгошуа Павлович мужньо переносив своє горе, повністю віддавався творчості. Під час війни керував Ансамблем Червоної Армії Київського військового округу і Ансамблем пісні і танцю Першого Білоруського фронту, які дали більше 2000 фронтових концертів.

1945—1948 — керівник ансамблю Групи радянських військ у Німеччині, майор.

Загинув у Потсдамі 1948 року за нез'ясованих обставин.

Доробок композитора

Його творчий доробок становлять твори, пов'язані з єврейською тематикою, зокрема дитячі п'єси для фортепіано, музика до драматичних спектаклів тощо.

1929 року опублікував 2 збірника єврейських народних пісень в обробці для хору.

Пам'ять

Український журналіст Дмитро Червінський опублікував нарис про Єгошуа Павловича, ініціював реставрацію його пам'ятника на військовому кладовищі в Потсдамі та встановлення на ньому порцелянового медальйона з кольоровим портретом.

Примітки

  1. ↑ Шейнин Иегошуа Павлович // Российская еврейская энциклопедия / Г. Г. Брановер (гл. ред.): в 9 т. — Т. 3, 2000. — С. 381(рос.)
  2. ↑ Тетяна Коробка. Діяльність Академічного хору імені Платона Майбороди Національної радіокомпанії України з початку 1930-х до 1945 року. — С. 235 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 січня 2018. Процитовано 15 січня 2018.
  3. ↑ Музи тоді не мовчали: 1941—1945: спогади, нариси, статті, замітки. — К.: Мистецтво, 1976. — С. 111

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шейнін_Єгошуа_Павлович&oldid=28745250