Самозречення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:52, 17 вересня 2020, створена Стефанко1982 (обговорення | внесок) (вилучено Категорія:Юриспруденція; додано Категорія:Правознавство за допомогою HotCat)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Самозрече́ння (англ. Self-abandonment), або зре́чення (англ. Abandonment)

  1. добровільна відмова від благ, бажань тощо[1].
  2. у юриспруденції добровільна відмова від прав; офіційний документ про відмову; абандон.
  3. у християнстві акт добровільної відмови від своєї волі, бажань і пристрастей, задля єднання з Богом. У аскетичній та езотеричній літературі розглядається як перший ступінь зближення з Господом. Внаслідок самозречення людина кориться Божественній волі, сприймає усі випробовування, які Бог посилає її душі[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Самозречення // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Wynne, John. Abandonment. // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Самозречення&oldid=29561752