Мінц Олександр Львович

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Чоловік= |Мати=

Мінц Олександр Львович
рос. Александр Львович Минц
Народився	27 грудня 1894 (8 січня 1895)(1895-01-08) Ростов-на-Дону
Помер	29 грудня 1974(1974-12-29) (79 років) Москва
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія→ СРСР
Національність	єврей
Діяльність	фізик, інженер
Alma mater	Донський університет
Галузь	фізика, радіотехніка
Заклад	Радіотехнічний інститут АН СРСР
Вчене звання	академік АН СРСР
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	Академія наук СРСР
Діти	Aleksey Mintsd
Нагороди

Мінц Олександр Львович (нар. 27 грудня 1894 (8 січня 1895)(18950108) — 29 грудня 1974) — радянський вчений у галузі радіотехніки і фізики, академік АН СРСР (з 1958), Герой Соціалістичної Праці (1956).

Біографія

Народився 27 грудня 1894 (8 січня 1895)(18950108) року в місті Ростов-на-Дону в родині крупного підприємця, власника фабрики. Єврей. У 1913 році з відзнакою закінчив 2-у Ростовську гімназію.

У 1918 році закінчив фізико-математичний факультет Донського університету.

У 1920 році вступив до лав РСЧА. Учасник громадянської війни в Росії. Воював у складі 1-ї кінної армії.

З 1921 року — начальник радіофакультету та завідувач радіолабораторією Вищої військової школи зв'язку РСЧА (м. Москва). Під його керівництвом розроблено лампову радіостанцію АЛМ, прийняту на озброєння РСЧА у 1922 році.

З 1923 року — начальник науково-дослідного інституту зв'язку (НДІЗ) РСЧА. Здійснив перші спроби передачі радіотрансляції передач, концертів, урочистих заходів, серед яких трансляція похорон В. І. Леніна з Красної площі у 1924 році. Одночасно з 1924 року керував будівництвом дослідної радіотелефонної станції в Сокольниках.

У 1928 році звільнився в запас. Очолював Бюро потужного радіобудування в Ленінграді. У 1930 році на базі бюро створено галузеву радіолабораторію, директором якої призначено О. Мінца.

27 лютого 1931 року був заарештований за підозрою у контрреволюційній діяльності та шкідництві в галузі радіозв'язку в РСЧА. 6 червня 1931 року засуджений колегією ОДПУ до 5 років позбавлення волі, проте вже 18 липня того ж року звільнений достроково й відновлений на всіх посадах.

У 1932 році закінчив Московський інститут інженерів зв'язку. З 1934 року — професор цього ж інституту.

7 травня 1938 року головний інженер НДІ № 33 О. Л. Мінц знову заарештований і 28 травня 1940 року Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у спеціальному КБ НКВС, де займався розробкою найпотужнішої в світі короткохвильової станції РВ-96 потужністю 120 кВт. 10 липня 1941 року Постановою Президії Верховної Ради СРСР звільнений із зняттям судимості.

З 1941 року — начальник та головний інженер Будівництва № 15 Особбуду НКВС СРСР (спорудження надпотужної короткохвильової радіостанції в Куйбишеві). З серпня 1943 року — начальник Лабораторії спецтехніки 8-го відділення 4-го спецвідділу НКВС СРСР. У 1944 році отримав військове звання інженер-полковник.

У 1946 році О. Мінц організував та очолив Лабораторію № 11 (з 1951 року — Радіотехнічну лабораторію) АН СРСР, перетворену в 1957 році в Радіотехнічний інститут АН СРСР. До 1970 року обіймав посаду директора інституту.

З 1967 — голова Наукової ради АН СРСР з проблем прискорення заряджених часток. Основні праці — з теорії і методів розрахунку систем радіотелефонної модуляції, методів одержання великих потужностей радіомовних станцій, створення систем спрямованих антен, генераторних ламп, а також застосування радіотехніки і електроніки в прискорювачах заряджених часток. Керував проектуванням і будівництвом потужних радіостанцій (ім. Комінтерну, Куйбишевської та ін.), брав участь у створенні прискорювачів Об'єднаного інституту ядерних досліджень.

Помер 29 грудня 1974 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1956 року удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений чотирма орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної зірки та медалями.

Луареат двох Сталінських (1946, 1951) та Ленінської (1959) премій СРСР.

У 1950 році нагороджений золотою медаллю імені О. С. Попова АН СРСР.

Джерела

• УРЕ

Посилання

• Біографія О. Л. Мінца на сайті «Герои страны» (рос.)