Іларіон Карпінський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Іларіон Карпінський, ЧСВВ
пол. Hilarion Karpiński
Помер1762(1762)
КраїнаВелике князівство Литовське
Діяльністьсвященник, географ
Alma materГрецька колегія святого Атанасія
Галузьгеографія
ПосадаГенеральний секретар Василіянського Чину (1759—1762)

Іларіон Карпінський ЧСВВ (пол. Hilarion Karpiński; пом. 1762) — церковний діяч Великого князівства Литовського, ієромонах-василіянин, богослов, педагог, Генеральний секретар Василіянського Чину, укладач першого в Речі Посполитій польськомовного географічного словника.

Життєпис

Народився у Великому князівстві Литовському. Про ранні роки життя практично нічого невідомо. Мав рідного брата Іраклія Карпінського — ієромонаха-василіянина. Також його однофамілець або родич о. Никодим Карпінський був протоігуменом Литовської провінції у 1763—1770 роках.

Після складення вічних обітів, у 1743 році призначений на студії до Папської Грецької колегії святого Атанасія в Римі (вписаний на навчання 28 листопада 1743, а завершив студії 31 березня 1750 року). Під час студій у Римі в 1748 році отримав священичі свячення[1].

У 1754 році перебував у монастирі Пресвятої Тройці у Вільно, де був другим професором богослов'я для василіянських студентів[2]. На Генеральній капітулі Чину в Бересті 1759 року (5 вересня — 4 жовтня) обраний Генеральним секретарем Василіянського Чину від Литовської провінції[3].

Помер у 1762 році[4].

Lexykon geograficzny

Отець Іларіон Карпінський збирав матеріали до географічного словника, який у 1766 році у Віленській василіянській друкарні видав його рідний брат о. Іраклій Карпінський з присвятою Ізабелі Чарторийській[5]. Це був перший у Речі Посполитій польськомовний підручний географічний словник, у якому окрім фізіографічного опису подана також історична інформація, інформація про архітектурні споруди, зокрема культові, опис церковних відносин. У словнику представлені географічні об'єкти (міста, містечка і навіть деякі села) Речі Посполитої та європейські і позаєвропейські краї. Попри те, що у поясненні географічних термінів Іларіон Карпінський задекларував себе як прихильних геоцентризму, «Lexykon geograficzny…» був проявом тогочасного польського просвітництва і спричинився до поширення географічної інформації в період Едукаційної комісії[6].

Примітки

  1. Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — S. 86.
  2. Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина… — С. 99.
  3. О. Ісидор Патрило, ЧСВВ. Нарис історії василіян від 1743 до 1839 року // Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата… — С. 210.
  4. Валентина Лось, Наталія Сінкевич. Catalogus patrumet fratrum defunctorum… — S. 94.
  5. Bibliografia Estreichera | Bibliografia Staropolska. www.estreicher.uj.edu.pl (пол.). Процитовано 28 квітня 2018.
  6. Stanisław Herbst. Karpiński Hilarion… — S. 110.

Джерела

  • Нарис історіï Василіянського Чину святого Йосафата. — Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1992.
  • Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVII—XX ст. Топографічно-статистична розвідка. — Рим, 1979. — 217 с.
  • Валентина Лось, Наталія Сінкевич. Catalogus patrumet fratrum defunctorum Чину Святого Василія Великого у фондах Інституту рукописів НБУВ (середина XVIII — початок XIX століття) // Генеалогічні записки. — Львів 2014. — Вип. 12 (нової серії 6). — С. 77—101.
  • Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.)
  • Stanisław Herbst. Karpiński Hilarion // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław-Warszawa-Kraków, 1966—1967. — T.12. — S. 110. (пол.)
  • Zofia Pałubska. Karpiński Hilarion OSBM // Encyklopedia Katolicka. — T.8, Lublin 2000. — S. 892. (пол.)
  • M. M. Wojnar OSBM. Basilian scholars and publishing houses (XVII—XVIII) // Analecta OSBM, Sectio II. — Vol. IX. — Romae 1974. — P. 64—94. (англ.)
  • Wanda Decyk-Zięba. Lexykon geograficzny bazyliana Hilariona Karpińskiego. Studium historycznojęzykowe. — Warszawa 2009. — 326 s.