Алекси Казберук

Алекси Казберук
Aleksy Kazberuk
Ім'я при народженні	Аляксей Казберук
Народився	29 липня 1936(1936-07-29) село Юшкови Ґруд (Juszkowy Gród, Юшкавы Гарод), нині Білостоцький повіт, Підляське воєводство
Помер	6 липня 2012(2012-07-06) (75 років) село Лупки, Піський повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство
Поховання	Білосток
Громадянство	Польща
Національність	білорус
Діяльність	поет
Alma mater	Faculty of Law and Administration, University of Warsawd
Знання мов	польська
Роки активності	1964—1991
Напрямок	сюрреалізм
Жанр	вірш, поема
Magnum opus	«Дальтонія», «Харакірія»

Але́кси (Олексі́й) Казбе́рук (пол. Aleksy Kazberuk, біл. Аляксей Казберук; * 29 липня 1936(19360729), село Юшкови Ґруд (пол. Juszkowy Gród, біл. Юшкавы Гарод), Білостоцький повіт, Підляське воєводство — † 6 липня 2012, село Лупки, Піський повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство) — польський поет білоруського походження.

Юшковий Город, рідне село Алекси Казберука.

Біографічні дані

Алекси Казберук народився в селянській родині, в підляському селі, більшість якого становлять православні білоруси. У 1955 році закінчив загальноосвітній ліцей у ґміні Міхалово. 1964 року закінчив юридичний факультет Варшавського університету. З 1955 по 1985 рік працював в органах Цивільної міліції (пол. Milicja Obywatelska) у Білостоку, Щитні й Варшаві. Вийшовши на пенсію, оселився в Лупках (ґміна Піш), де жив до самої смерті у 2012 році. Похований на міському цвинтарі в Білостоку.

Творчість

У травні 1964 року Казберук дебютував у двотижневику «Камена» віршем «Повернення» (Powroty). Того ж року здобув третю премію на всепольському конкурсі поезії, який оголосили молодіжні організації і Польське радіо з нагоди двадцятиліття ПНР. За голосуванням радіослухачів, яким завершилося це змагання, Казберук посів перше місце.

З 1964 по 1976 рік поет опублікував у «Камені» 23 вірші. Друкувався також, зокрема, у виданні «Ґазета бялостоцка» (Gazeta Białostocka). З 1969 року був членом Спілки польських літераторів. У 60-х роках Казберук брав активну участь у діяльності Білостоцького літературного клубу, згодом був пов'язаний із ольштинським і варшавським літературним середовищем. Належав до членів Літературного клубу при Торунському воєводському управлінні Союзу соціалістичної молоді.

1965 року він випустив у Народній видавничій спілці й у Люблінському видавництві дві збірки віршів — відповідно, «Дятли» та «Вогні на снігу». 1968 р. те ж таки видавництво надрукувало ще одну збірку поезій — «Безлюдний ковчег». Четверта з ліку й чи не найвагоміша книжка — це «Дальтонія» (1973), його перша й, безперечно, дуже вдала спроба в царині поетичної прози. У фантасмагоричній, подекуди майже ґротескній формі автор відобразив суперечливе єство людини, яка з епохи «гасових ламп і священних дерев'яних ложок» потрапила в часи «клоунів і жаб'ячих окулярів». Ліричний герой спершу звертається до читача: Ти ще можеш повернутись і позбутися бажання проклясти мій час. Та якщо вже вирішив іти далі, то забудь не тільки придорожні святки, забудь також потонулі в пустельних пісках піраміди, що зважують тягар сонячного проміння та легкість тіні. Якщо проберешся крізь хаос каменюччя й заледенілого снігу, якщо перечвалаєш втрачені поля й луки, де догорілий торф бубнявіє іржавою водою… Не питайся тоді присмерку, чия це зірка гасне, не глузуй з покаліченої пісні. Вона ж бо може виявитись оповіддю про таку велику поразку, що й музики не треба…

Далі йдуть діалоги-монологи з втраченою коханою дівчиною, із самим собою в о́бразі: то замкненого в країні Дальтонії Ал Егора; то одного з багатьох своїх «я», заблукалого в часі, «коли шляхи були довші, дерева вищі, а річки глибші й ширші»; то другого «я» — зрілішого, що, маючи міську квартиру в районі новобудов, на світанку відкидає перо, «наче шприц із фенолом»; то третього — абстрактного голого синтезу-мучителя, що воскрешає давно відмерлі подоби героя. І наймудрішого, що насамкінець доходить висновку про головну причину цих безумних розщеплень. Бо тоді як

чоловіки, жінки та їхні діти — зодягнені на один копил — взялися, пройнявшись гарячковою нестямою:
— шпарко розпалювати печі в домі, пригніченому під холодними склепіннями руїн;
— дбайливо підіймати колоски, втоптані в болото підошвами танків;
— обережно викладати з кісток полеглих дороговкази і заборонні знаки — «не туди дорога»…

ліричний герой — зрадник полотняних сорочок, разових буханців, мовлених на вітер слів… цілував руки розмаїтим жерцям, виставляв напоказ кожному з них свою вішальницьку шию і під'юджував кров щораз частішими дозами алкоголю.

Жерці ж, бездарні дириґенти руху, скерували потік людей на прибережні скелі. Ті негайно відповіли голосом людської крови.

Але все одно люди з кривими біографіями й зашкарублими долонями … боролися за свої лиця, за згублені прізвища й за щирі погляди на міру розлогих днів. Наперекір нестійким вітрам вийшов із підземелля дім, і з навколішок уставали осмілілі колоски,.. … Поверталась епоха титанів, розпочиналася революція … плинув полотняний піт струмками, річками… І росло море, його немає ні на одній карті.

Та нарешті знаходиться спосіб поєднати в одне ціле скалічілі «я» — втопити в диму свою безмежну омелу. Її галузки — це ошукані літа…

Твір відзначається яскравістю й свіжістю образів, незвичайним багатством польської мови і просто-таки математичною точністю добору лексики.

П'ята з ліку книжка — «Харакірія» (1977) стала останньою в житті. У травні 1985 року на Третьому всепольському форумі Спілки польських літераторів «Здобуті Землі в літературі» відбулася зустріч Казберука з читачами. 1991 року в «Камені» надруковано «Погляд» — останній його вірш, поміщений у цьому часописі. Автор, який подавав великі надії, перестав брати участь у літературному процесі.

Літературний критик Юзеф Яцек Роєк підкреслив, що Алекси Казберук — це поет за покликанням. Поетичну творчість автора критик Тадеуш Клак охарактеризував такими словами:

Казберук звертається до природи й пробує наново означати одвічні теми (…). Проникливе спостереження обертається точною метафорою, завдяки якій весь образ наповнюється не тільки дослівним значенням, але й багатим підтекстом (…). Майже кожний вірш Казберука — це свідчення про роздуми над світом, спробою описати й виразити цей світ. У поезії Алекси Казберука завжди є краєвиди Підляшшя. Особливим прикладом може слугувати том поетичної прози «Харакірія», в якому є біографічні мотиви й відображення пейзажу дитячих років у Юшковому Городі.

Оригінальний текст (пол.)

Kazberuk zwraca się ku naturze i próbuje definiować na nowo odwieczne tematy (…). Wnikliwa obserwacja przekształca się w precyzyjną metaforę, dzięki której cały obraz gra nie tylko dosłownym znaczeniem, ale i bogatym podtekstem (…). Niemal każdy wiersz Kazberuka jest świadectwem rozmyślania nad światem, próbą jego opisywania i wyrażania (…)." W poezji Aleksego Kazberuka stale obecny jest krajobraz Podlasia. Szczególnym przykładem może być tom prozy poetyckiej Harakiria zawierający wątki biograficzne, przywołujący pejzaż lat dziecinnych z Juszkowego Grodu.

Твори

Збірки

• «Dzięcioły» (LSW, Warszawa 1965) — «Дятли»
• «Ognie na śniegu» (Wydawnictwo Lubelskie, Lublin 1965) — «Вогні на снігу»
• «Arka bezludna» (Wydawnictwo Lubelskie, Lublin 1968) — «Безлюдний ковчег»
• «Daltonia» (Iskry, Warszawa 1973) — «Дальтонія»
• «Harakiria» (Iskry, Warszawa 1977) — «Харакірія»

Вірші, надруковані в «Камені»

• Powroty — «Повернення»
• Tworzenie — «Творіння»
• ulica — «вулиця»
• ognie na śniegu — «вогні на снігу»
• autoportret — «автопортрет»
• słońce nad Podlasiem — «сонце над Підляшшям»
• wizja — «видіння»
• ulica — «вулиця»
• Budzenie Syzyfa — «Пробудження Сізіфа»
• wychodzenie z konieczności — «вихід із потреби»
• Podlaskie ścieżki — «Підляські стежки»
• Przystań którą zniszczę odchodząc… — «Пристань, яку я знищу, перш ніж

відійти»

• Kwiaty dla Gross Rosen — «Квіти для Ґрос-Розена»
• Metafizyczna wspinaczka — «Метафізичне сходження вгору»
• Poemat o szczęściu — «Поема про щастя»
• Nietypowe krajobrazy — «Нетипові краєвиди»
• Dialog na temat przegranej — «Діалог на тему програшу»
• Był taki czas… — «Був такий час…»
• Podzwonne dla Arkadii — «Подзвін по Аркадії»
• Spowiedź autobiograficzna — «Автобіографічна сповідь»
• Gdybym miał Ciebie — «Якби Ти в мене була»
• Kiedy płakały groby… — «Коли плакали могили…»
• Spojrzenie — «Погляд»

Українські переклади

• Алекси Казберук. «Дальтонія» — не опубліковано, в електронному форматі. Переклав Олег Король

Джерела

• Стаття в польській вікі про Алекси Казберука
• Sokrat Janowicz. Pisarz białoruski w powojennej Polsce (dylematy twórczości)
• Józef Jacek Rojek. Literaci & literatura Warmii i Mazur, Olsztyn 2008
• Olsztyńskie biografie literackie 1945—1988 [pod red. Jana Chłosty], Olsztyn 1991
• Список публікацій у журналі «Камена» у 1945—1993 роках. Склали: Grzegorz Debkiewicz, Agnieszka Wilk
• Дані про книжку «Harakiria».