Білоруси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білоруси
біл. Беларусы
Izyaslav of Polotsk.jpg
Drazdovicz Usiaslau.jpg
Euphrosyne of Polatsk (icon).jpg
Skaryna 1517.jpg
Astafiej Vałovič. Астафей Валовіч.jpg
Lew Sapieha 11.PNG
Hipacy Pociej.png
JKChodkiewicz.JPG
Симеон Полоцкий 1818.jpg
Cyprian Żochowski.PNG
Michał Kleofas Ogiński.PNG
Schweikart Tadeusz Kościuszko.jpg
Кастусь Каліноўскі.jpg
Francisak Bahusevic.jpg
Ihnat Bujnicki.jpg
Партрэт В. К. Бялыніцкага-Бірулі.jpg
Edward Woynillowicz 1847-1928 - bf 1917 AD.jpg
Якуб Колас супрацоўнік Нашай нівы.jpg
Vitushka-Myhaylo.jpg
Сцяпан Некрашэвіч.jpg
Vasil Bykov (cropped).jpg
1995. Stamp of Belarus 0114.jpg
Andrei Gromyko at Conference on Security and Cooperation in Europe.jpg
Володимир Короткевич 1981.jpg
Stanislaw Szuszkiewicz 1.JPG
Ryhor Baradulin.jpg
Darja Domracheva.jpg
Світлана Алексієвич (Київ, 2016) 08 (cropped).JPG
Ляпис Трубецкой Чернигов 25.07.2014 05.jpg
Міхаіл Жызьнеўскі.jpg
Кількість 9-10 млн.
Ареал

Білорусь Білорусь:
   7 904 600
Росія Росія:
  521 443
Україна Україна:
   275 763
Казахстан Казахстан:
   182 600
Польща Польща:
   160 000
Латвія Латвія:
   68 174
Литва Литва:
   63 200
Естонія Естонія:
   28 000
Flag of the United States.svg США:
   20 000

Канада Канада:
   5 000
Близькі народи українці, поляки, росіяни, литовці
Мова Білоруська
Релігія Православ'я, Католицизм, Греко-католицтво

Білору́си (заст. білорусини, білорусці, біл. беларусы) — східнослов'янський народ, який переважно проживає на території сучасної Білорусі.

Етнонім[ред.ред. код]

Білоруська етнічна спільність складалася в XIV—XV століттях. Назва білоруси, білорусці сходить до топоніма Біла Русь, який в XIV—XVI століттях застосовувався щодо Вітебщини і північного сходу Могилівщини, а в XIX — на початку XX століття охоплював вже майже всю територію етнічних білорусів.

У XIV—XVI століттях західна частина майбутніх Мінської і Вітебської губерній, Гродненщина (виключаючи Берестейщину) називалася Чорною Руссю, а південна болотиста і лісиста рівнина — Поліссям. Форма сучасної назви — білоруси — виникла в XVII столітті. В цей же час з'явилася назва для білорусько-українського населення — поліщуки. Одночасно існували етноніми литвини, русини, руські. Як самоназва етнонім білоруси набув широкого поширення лише після утворення Білоруської РСР (1919).

В Україні відомі назви білорусів — литвини, хацюни, бульбаші.

Погоня — національний герб білорусів

Поширення і чисельність[ред.ред. код]

Карта розселення білорусів у Білорусі на 1903 р.
Етнічна територія білорусів
   Згідно з Ю. Карським (1903)
   Згідно з М. Довнар-Запольским (1919)
   Сучасні кордони Білорусі

Окрім Білорусі живуть також у Росії (північно-західна частина Брянщини, Смоленщина та південь Псковщини. Також відомі колонії білорусів у Сибіру), Віленський край у Литві, Латвії, Естонії, в Україні, в Казахстані, у Білостоцькому краї у Польщі, в США , Канаді, Аргентині, Австралії, Великій Британії, Франції та ін. Загальна чисельність близько 10 млн осіб.

Мова[ред.ред. код]

Білоруси розмовляють білоруською мовою слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Розрізняються південно-західний, північно-східний діалекти, так звані поліські говірки. Поширені також російська, польська, литовська, українська мови. Писемність на основі кирилиці.

Релігія[ред.ред. код]

Віруючі білоруси до вторгнення військ Російської імперії (часи Великого князівства Литовського) це переважно греко-католики, зараз — переважно православні, близько 15 % — католики.

Історія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-слов'янські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів і деревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовські племена: литва, пруси, ятвяги, жемайти, аукштайти.

Формування[ред.ред. код]

Формування білоруської етнічної спільності відбувалося в умовах конфесійних суперечностей між православ'ям і католицтвом, полонізації в епоху Речі Посполитої і русифікації у складі Росії, до якої білоруські землі відійшли в результаті трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). До кінця 17 століття стародавньо-білоруська мова була витіснена з суспільного життя польською. Публікації літературною білоруською мовою, що створювалася на основі живої розмовної мови, з'явилися лише в 19 — початку 20 століття. Сам факт існування білорусів як самостійної етнічної спільності ставився під сумнів, білорусів намагалися представити частиною росіян або поляків. В результаті конфесійної роз'єднаності, політики церкви і держави самосвідомість білорусів часто підмінялася уявленням про конфесійну приналежність. Нерідко вони називали себе «католиками» або «православними», а часто «тутейшими», тобто місцевими. В кінці 19 століття посилюється процес формування національної самосвідомості білорусів.

При загальній однорідності білоруської культури сформувалися її регіональні відмінності. Виділяється шість історико-етнографічних районів:

  • Поозер'я (північ),
  • Подніпров'я (схід),
  • Центральна Білорусь,
  • Понємання (північний захід),
  • Східне Полісся,
  • Західне Полісся.

Після створення Білоруської РСР відбулися радикальні зміни у функціонуванні білоруської мови, виробленні літературних норм. Проте в післявоєнний період його функції різко скоротилися, більша частина білорусів перейшла на російську мову у всіх сферах суспільного життя. У 1988 в білоруських школах навчалося лише 14 % всіх школярів. Відбулися серйозні зміни не тільки в мовній поведінці, але і в менталітеті білорусів. Для деякої частини білорусів характерне байдуже ставлення до національної культури. У Республіці Білорусь (проголошена в 1991) вживається заходам для відродження білоруської мови і культури.

Заняття[ред.ред. код]

Картина Іллі Рєпіна — Білорус. 1892

Традиційні заняття білорусів — землеробство, тваринництво, а також бджільництво, збирання. Вирощували озиме жито, пшеницю, гречку, ячмінь, горох, льон, просо, коноплі, картоплю. На городах садили капусту, буряк, огірки, цибулю, часник, редьку, мак, моркву. У садах — яблуні, груші, вишні, сливи, ягідні чагарники (аґрус, смородину, ожину, малину і ін.). Пануючою системою землекористування на початку 20 століття було трипілля, у малоземельних — двопілля.

Основні орні знаряддя — соха (поліська, або литовська, вітебська). Використовували також рало, сошку. Для боронування застосовувалася плетена або в'язана борона і більш архаїчна борона-суковатка. З кінця 19 століття з'явилися залізні плуг і борона. Знаряддя збирання врожаю — серпи, коси, вила, граблі. Зерно сушили в зрубових приміщеннях — осетях або євнях. Для обмолоту використовували ціп, круглу колоду. Зерно зберігали в коморах і клітях, картопля — в льохах, склепах.

У тваринництві велику роль грало свинарство. Розводили також велику рогату худобу. На всій території Білорусі поширено вівчарство. Конярство найбільш розвинено на північному сході. Повсюдно збирали в лісі ягоди, гриби, заготовлювали кленовий і березовий соки. У річках і озерах ловили рибу.

Одержали розвиток промисли і ремесла — виготовлення рогож, землеробських знарядь, обробка шкір, овчини, хутра, виготовлення взуття, транспортних засобів, меблів, керамічного посуду, бочок і домашнього начиння з дерева. Особливе значення мало виготовлення декоративно-прикладних виробів з текстильної сировини і шкіри, виробів з народною вишивкою. Окремі види промислів і ремесел зберігалися, але багато зникло. Останніми роками почали відроджуватися плетіння з соломки, виготовлення поясів, вишивка одягу і ін.

Поселення та житло[ред.ред. код]

Основні типи поселень білорусів — вьоска (село), містечка, застінки (поселення на орендованій землі), виселки, хутори. Найбільшого поширення набули села. Історично розвинулося декілька форм планування поселень:

  • скупчена (безсистемна), була найпоширеніша на північному сході, особливо в шляхетских околицях.
  • лінійна (рядова). Лінійне планування (садиби розташовані уздовж вулиці з однієї неї сторони) на всій території Білорусі широкого поширення набула в 16-17 століттях. Число будинків в поселенні — від 10 до 100 (переважно в Поліссі).
  • вулична і ін. У сучасних селах переважає вуличне планування, будинки розташовуються уздовж доріг з обох боків, торцем до дороги.

Селянський двір складався з хатини, комори (кліті), навісу для дрів (паветки), сараю для худоби (хляви), сараю для сіна (евня, осеть). Виділяється три основних типу планування садиб:

  • віночний — весь комплекс житлових і господарських споруд утворює квадрат або прямокутник, всі будови пов'язані один з одним;
  • погонний — житлові і господарські споруди утворюють ряд в декілька десятків метрів;
  • незв'язані будови (з'явився недавно, частіше зустрічається в Мінській, Брестській і Гродненській областях).

У післяреволюційний час відпала необхідність в деяких господарських спорудах, наприклад, приміщеннях для обмолоту зерна, утримання коней, волів і др.; ліквідація їх привела до трансформації традиційного планування в дворядну погонну, Г-подібну і з незв'язаними будовами.

Традиційне житло білорусів еволюціонувало від землянки до однокамерних, пізніше багатокамерних споруд. На початку 20 століття основними типами були 1-2-3-камерні зроблені з колод будови з двоскатним, рідше чотирьохскатним дахом, покритою соломою, дранкою, дошкою; переважаюче планування: хатина + сіни і хатина + сіни + камора (кліть). Поступово третя будова придбала житлову функцію: хатина + сіни + хатина; ускладнилося внутрішнє планування, виділилися окремі приміщення. Внутрішнє планування було стійке — піч розміщувалася в правому або лівому кутку від входу і гирлом повернена до довгої стіни з вікном. У протилежному кутку по діагоналі від печі знаходився червоний кут (кут, покуть), почесне місце в будинку. Там стояв стіл і знаходилася ікона. Уздовж стін розміщувалися лавки. Від печі уздовж глухої стіни були помости — нари. Пізніше з'явилися ліжка. Біля дверей стояли невеликі лавки (услони). На стіні на кухні — полиця для посуду. Інтер'єр оформлявся різними мереживами, домотканими скатертинами, ручниками і покривалами, килимами і ковдрами. Декоративно-архітектурні орнаменти прикрашали житло із зовнішньої сторони. Еволюція сучасного житла білорусів виразилася в зростанні будинків-пятистінок, появі цегляних, нерідко двоповерхових будинків, часто з водопроводом, газом.

Сім'я[ред.ред. код]

У 19 столітті багато селян жили великими сім'ями — батьківськими (включали батьків, неодружених дітей, одружених синів, невісток і внуків) і братськими (з братів і їх сімей). Процес розпаду великих сімей завершився в кінці 19 століття; стали переважати проста нуклеарна сім'я і складна, розширена, в яку окрім шлюбної пари з дітьми або без них входили ще і батьки подружжя. Було поширене примачество. У 19 і навіть на початку 20 століття в селі зберігалися елементи громадської організації — взаємодопомога односельців в роботі — талока, сябрини. Багато важливих справ розв'язувалися на сільському сході, в якому брали участь голови сімей (гаспадар). На сході вибирали старосту, призначали опікунів, обговорювали сімейні конфлікти і ін.

Обряди[ред.ред. код]

З сімейних обрядів найбарвистішим було весілля. Весільні обряди можна підрозділити на передвесільні (сватання, заручини); власне весілля (суборна субота, печення короваю, посад, зустріч дружин молодих, зведення молодих, ділення короваю). Найважливішими вважали посад нареченої і жениха, викуп коси, ділення короваю і ін. Багато традиційних обрядів, в скороченому вигляді або переосмислені, збереглися і в сучасному весіллі білорусів, багато хто відтворюється в ігровій формі. Головний момент пологових обрядів — розбивання горщика, пригощання бабиною кашею, катання бабці-повитухи на бороні, санях, конях. Похоронний обряд включав ряд архаїчних елементів — поминальна трапеза з обов'язковою кутею, запалювання свічок і ін.

Великою різноманітністю відрізняється календарний обрядовий цикл. Напередодні Різдва влаштовували вечерю (пісну), обов'язкова страва — ячмінна каша. Дівчата ворожили про свою долю. Співали калядки і щедровки. У другий день Різдва група молоді, вбравшись Козою, Ведмедем, Конем і ін., обходила будинки сусідів і виконувала величальні пісні (калядки). На масляницю пекли млинці, каталися на конях, проте масляничні обряди білорусів були менш розвинені, чим у росіян або українців. Зустріч весни наголошувалася співом веснянок. Зі східнослов'янських народів обрядовий характер зустрічі весни найдовше зберігався у білорусів.

Національну специфіку складали волочебні пісні, які у білорусів були поширенішими, ніж у росіян і українців. Вони виконувалися на Паску під час обходу дворів волочебниками (дорослі чоловіки), що бажали господарям урожаю, багатства в будинку. На другий день Великодня водили хороводи. Особливий пласт народної поетичної творчості представляє купальска поезія. Це свято зберегло найбільш архаїчні риси. У ніч на Івана Купалу палили багаття, хлопці і дівчата стрибали через них, шукали чудодійну квітку папороті, купалися, ворожили, пускали вінки водою і ін. Збереглося багато купальских пісень. Широко поширені дожинки. Плели дожинковий вінок, прикрашали останній сніп, влаштовували святкову трапезу. Дожинки супроводжувалися особливими піснями.

Національний одяг[ред.ред. код]

Національний одяг білорусів на поштовій марці СРСР 1961 р.

Традиційний комплекс чоловічого одягу складався з сорочки, наговиць (поясний одяг), безрукавки (камізельки). Сорочку носили навипуск, підперізувалися кольоровим поясом. Взуття — личаки, шкіряні постолы, боти, взимку валянки. Головні убори — солом'яний капелюх (бриль), валяна шапка (магерка), взимку хутряна шапка (аблавуха). Через плече носили шкіряну сумку. У чоловічому костюмі переважав білий колір, а вишивки, прикраси були на комірі, внизу сорочки; пояс був різноколірним.

Жіночий костюм різноманітніший, з вираженою національною специфікою. Виділяються чотири комплекси: із спідницею і фартухом; із спідницею, фартухом і гарсетом; із спідницею, до якої пришитий лиф-гарсет; з паневой, фартухом, гарсетом. Два перших відомі на всій території Білорусі, два останніх в східних і північно-східних районах. Є три типу сорочок: з прямими плечовими вставками, туникоподібна, з кокеткою; велика увага приділялася вишивкам на рукавах. Поясний одяг — різноманітного фасону спідниці (андарак, саян, палатняник, літник), а також паневи, фартухи. Спідниці — червоні, синьо-зелені, в сіро-білу клітку, з подовжніми і поперечними смугами. Фартухи прикрашалися мереживами, складками; безрукавки (гарсет) — вишивкою, мереживами.

Головний убір дівчат — вузенькі стрічки (скидочка, шлячок), вінки. Заміжні жінки прибирали волосся під чіпець, надягали рушниковий головний убір (намітка), хустку; існувала безліч способів їх зав'язувати. Щоденне жіноче взуття — личаки, святкова — постоли і хромові боти. Верхній чоловічий і жіночий одяг майже не відрізнявся. Її шили з валеного нефарбованого сукна (свита, сярмяга, бурка, латушка) і дубленої (казачина) і недубленой (кожух) овчини. Носили також каптан, кабат. У сучасному костюмі використовуються традиції національної вишивки, крою, колірної гамми.

Кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Білоруська кухня

Традиційна кухня білорусів включає різноманітні страви з борошна, круп, овочів, картоплі, м'яса і молока. Способи збереження продуктів — сушка, квашення, соління. У харчуванні велику роль грали дикорослі рослини — щавель, цибуля лугова, польовий часник, кропива і ін. Найбільш стародавній вид рослинної їжі — каші з ячмінних зерен, проса, вівса, ячної і гречаної круп. Каші з ячмінних зерен (кутя, гущавина) зберігаються і зараз як обрядові на родини, поминання. З борошна (переважно житнього) готували рідкі і напіврідкі страви: квашені — солодуха, кваша, кулага і неквашені — калатуша, затерла, галушки, макарони, куліш, маламаха. З вівсяного борошна — киселі, жур, толокно.

Основу повсякденного харчування складав хліб (житній, рідше пшеничний). Його пекли переважно з кислого тіста з різними добавками — картоплею, буряком, з жолудями, половою і ін. залежно від достатку в сім'ї. З хлібного тіста пекли різні коржики — скавародники, праснаки, коржі; у свята — пироги. Традиційна їжа білорусів — млинці з житнього, пшеничного, гречаного борошна. Один з основних продуктів харчування білорусів — овочі. Горох і боби тушили; капусту, буряк, брукву, огірки солили; ріпу, моркву — парили і пекли. З овочів варили рідкі страви — ботвінья, холодник, борщ. З другої половини 19 століття міцні позиції в харчуванні зайняла картопля. Відомо більше 200 страв із застосуванням картоплі — печений, відварний, смажений, тушкований, пюре, коми, бабка або дранка, галушки, чаклуни, млинці, гульбишники, суп, запіканки, пиріжки і т. д. Молоко частіше уживається в кислому вигляді; сир і особливо вершкове масло, сметана — в обмеженій кількості. М'ясо і м'ясні продукти використовувалися переважно у складі страв, частіше вживали свинину, баранину, м'ясо свійської птиці, рідше яловичину. З напоїв відомі березовий сік, медовий, хлібний, буряковий кваси.

Обрядова їжа: коровай на весіллі; фарбовані яйця, булки, паска, ковбаси на Пасху; кутя, млинці, киселі на поминаннях; бабина каша на родини; налисники на масницю; кулага на Івана Купала і ін.

Традиції харчування значною мірою зберігаються і зараз. У раціоні переважають страви з картоплі, млинці, каші, молочні страви. Збільшилося споживання м'ясних продуктів, соняшникової олії. З'явилися страви, запозичені у інших народів, — шашлик, біфстроганов, плов, гуляш, пельмені і ін. Зросла роль привезених напоїв — чаю, какао, кави. Зникли з вживання коноплі, лляне насіння, деякі страви з борошна — солодуха, кулага, толокно, борошняні киселі.

Фольклор[ред.ред. код]

У фольклорі білорусів представлений широкий спектр жанрів — казки, легенди, перекази, прислів'я, приказки, загадки, заговори, календарна і сімейна обрядова поезія, народний театр і ін.

У легендах, переказах, биличках знайшли віддзеркалення дохристиянські уявлення білорусів про походження світу. Багата пісенна творчість білорусів. З музичних інструментів популярні були батлейка, басетля, жалійка, ліра, бубон та ін.

Білоруська діаспора[ред.ред. код]

Білоруси в Україні[ред.ред. код]

Бьом Єлизавета Меркуріївна. «Народи Росії. Біларуси»

Загальна численність білорусів в Україні за даними перепису 2001 року становила 275 763 чоловік (439 900 у 1989 році).

Найдавніші поселення знаходяться у смузі україно-білоруської етнічної території (Рокитнівський районРівненська область). Значна кількість білорусів переселилась із Білорусі у східні райони Українського Полісся і на Слобожанщину після першого поділу Польщі. В кінці XVIII — на початку XIX ст у Північному Причорномор'ї виникає ряд військових поселень з білорусів у зв'язку з необхідністю захищати південні землі від турецько-татарських нападів (села Бармашове, Явкіне, Малеєвка та ін.). Ці села були засновані вихідцями з Бобилецького повіту Могильовської губернії, звідки вони були переселені під час Вітчизняної війни 1812 року у зв'язку зі створенням на місцях їх мешкання військових поселень Єлецького мушкетерського полку.

Ряд білоруських селян, як і бобилецьких, було переселено примусово, однак в числі небагатьох переселенців вони одержали права іноземних колоністів. Підставою тому було намагання царського уряду розвантажити перенаселені північні губернії. Під приводом, що:

« наши колонисты полезнее ещё могут быть, нежели иностранные  »

З Смоленської губернії у 1807—1812 роках було переселено 3002 чоловіки до Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Переселенці отримували кошти на переїзд «до перших жнив» і повне облаштування на новому місці, по 15 десятин землі на кожну особу чоловічої статі і звільнялися від сплати податків на новому місці протягом 5 років. Вони заснували чотири села — Бельманка, Гайчул, Темрюк і Гусарське. Поступово цих «колоністів» обмежили в правах, оскільки вільних земель залишалося все менше.

Виникнення інших білоруських поселень півдня пов'язане з розвитком капіталістичних стосунків, відносним аграрним перенаселенням у білоруських губерніях (так виникло село Сурсько-Литовське у Дніпропетровській області) і з міграцією білоруського населення у промислові центри в радянський час.

Сьогодні більшість населених пунктів, в яких живуть білоруси, відрізняються етнічно мішаним складом.

Біографи українських письменників Лесі Українки та Михайла Стельмаха вказують на їх білоруські родинні корені (у Л. Українки — батько, у Стельмаха — мати).

Відомі білоруси[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Білорусини
  2. Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т.2: Аршыца — Беларусцы / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: изд. «БелЭн», 1996 г. — Т.2. — 480 с. — 10 000 экз. — ISBN 985-11-0061-7 (т.2). (біл.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білоруси


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.