Давидов Павло Іванович

Давидов Павло Іванович
Народився	1896 Гришине, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	27 липня 1941(1941-07-27) Розстрільний полігон «Комунарка» ·вогнепальна рана
Поховання	Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна	Російська імперія  Російська республіка  УНР  Українська Держава  Українська РСР  СРСР
Діяльність	залізничник, політик
Alma mater	Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна (1931)
Учасник	Громадянська війна в Росії
Посада	депутат Верховної Ради УРСР
Партія	КПРС

Павло́ Іва́нович Дави́дов (1896, Гришине, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія — 27 липня 1941(1941-07-27), Розстрільний полігон «Комунарка») — український державний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР першого скликання (1938–1941).

Біографія

Народився 1896(1896) року в родині залізничника на станції Гришине, тепер місто Покровськ, Покровський район, Донецька область, Україна. У чотирнадцятирічному віці закінчив залізничну школу, працював учнем слюсаря в депо станції Гришине на Донбасі.

У 1915 році закінчив Катеринославське залізничне технічне училище. З 1915 по 1916 рік працював на будівництві нової залізниці, а потім — у майстернях при залізничному училищі.

З 1916 по 1917 рік служив солдатом-артилеристом у російській армії.

З 1917 року працював помічником машиніста депо Гришине, брав активну участь у діях Червоної армії. У 1919 році, під час наступу російських білих військ Денікіна на Донбасі, вивозив військові ешелони Червоної армії і при прориві через міст біля станції Улянівки був контужений у голову. Після одужання повернувся працювати машиністом депо Гришине. У 1920–1922 роках брав активну участь у профспілковій роботі.

З 1922 року — студент робітничого факультету при межевому інституті імені Калініна в Москві, з 1924 року — студент Ленінградського політехнічного інституту. У 1931 році закінчив залізничне відділення Ленінградського політехнічного інституту, інженер-механік.

Член ВКП(б).

З 1931 по 1933 рік — інженер-теплотехнік на Октябрській залізниці, начальник паровозного депо станції Ленінград-пасажирська. У 1933—1935 роках — начальник паровозного депо станції Бологе; начальник паровозної служби Південно-Уральської залізниці. З серпня 1935 по 1936 рік — начальник паровозного відділення станції Златоуст на Уралі. У 1936—1937 роках — начальник Московського відділення тяги Калінінської залізниці. У 1937 році працював на Закавказькій залізниці.

З жовтня 1937 по травень 1938 року — начальник Сталінської залізниці у місті Дніпропетровську.

26 червня 1938 року обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання по Чубарівській виборчій окрузі № 222 Дніпропетровської області. Член Бюджетної комісії Верховної Ради УРСР.

У травні 1938 — вересні 1939 року — начальник Центрального управління паровозного господарства Наркомату шляхів сполучення СРСР, місто Москва.

Заарештований 25 вересня 1939 року, засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 5 липня 1941 року за обвинуваченням в часті в контрреволюційній організації і в терористичних намірах. Розстріляний 27 липня 1941 року, похований на розстрільному полігоні «Комунарка» в Московській області.

Реабілітований Воєнною колегією Верховного суду СРСР у лютому 1958 року за відсутністю складу злочину.

Джерела

• Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 42.
• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
• Давыдов Павел Иванович : расстрельные списки, Коммунарка // Жертвы политического террора в СССР. Международное общество «Мемориал». (рос.)
• Товариша П. І. Давидова зареєстровано кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР // Зоря : газета. — Дніпропетровськ, 1938. — № 123 (4769). — 1 червня. — С. 2.
• Вайс С. П. И. Давыдов // Днепровская правда : газета. — Днепропетровск, 1938. — № 121. — 6 июня. — С. 3. (рос.)