Геометрія Галуа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Площина Фано, Проективна площина над полем із двох елементів, один із найпростіших об'єктів геометрії Галуа.

Геометрія Галуа (названа іменем французького математика 19-го століття Евариста Галуа) — це розділ скінченної геометрії, що розглядає алгебричну та аналітичну геометрії над скінченними полями (або полями Галуа)[1]. У більш вузькому розумінні геометрію Галуа можна визначити як проективний простір над скінченним полем[2].

Вступ

Об'єктами вивчення слугують векторні простори, афінні та проективні простори над скінченними полями й різноманітні структури, що містяться в них. Зокрема, дуги[en], овали, гіперовали, унітали[en], блокувальні множини[en], овали й інші кінцеві аналоги структур, наявних у нескінченних геометріях.

Джордж Конуелл продемонстрував геометрію Галуа в 1910 році, коли описував рішення задачі Кіркмана про школярок як розбиття множини мимобіжних прямих в PG(3,2), тривимірної проективної геометрії над полем Галуа GF(2)[en][3]. Подібно до методів геометрії прямих у просторі над полем із характеристикою 0, Конуелл використовував плюккерові координати в PG(5,2) і ототожнив точки, що представляють прямі в PG(3,2) з точками, які лежать на квадриці Кляйна[en].

У 1955 Беньяміно Серж[en] описав овали для непарних q. Теорема Сержа[en] стверджує, що в геометрії Галуа непарного порядку (проективна площина, визначена над скінченним полем з непарною характеристикою) будь-який овал є конічним перетином. На Міжнародному конгресі математиків 1958 року Серж представив огляд наявних на той час результатів у геометрії Галуа[4].

Див. також

Примітки

  1. «Проективні простори над кінцевими полями, відомі також як геометрії Галуа, …», (Hirschfeld, Thas, 1992)
  2. Conwell, 1910, с. 60–76.
  3. Segre, 1958.

Література

Посилання