Координати: 49°22′1″ пн. ш. 28°6′13″ сх. д. / 49.36694° пн. ш. 28.10361° сх. д. / 49.36694; 28.10361

Городище (Вінницький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:05, 8 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 8 грудня 2021, заснована на цій версії.
село Городище
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Літинський район
Рада Соснівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA05020130140056620
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 690
Колишня назва Вонячин
Населення 1273
Площа 0,286 км²
Густота населення 4451,05 осіб/км²
Поштовий індекс 22347
Телефонний код +380 4347
Географічні дані
Географічні координати 49°22′1″ пн. ш. 28°6′13″ сх. д. / 49.36694° пн. ш. 28.10361° сх. д. / 49.36694; 28.10361
Середня висота
над рівнем моря 		256 м
Водойми р. Згар
Найближча залізнична станція Уладівка
Місцева влада
Адреса ради 22344, Вінницька обл., Літинський р-н, с. Сосни, вул. Центральна, 8
Карта
Городище. Карта розташування: Україна
Городище
Городище
Городище. Карта розташування: Вінницька область
Городище
Городище
Мапа
Мапа

CMNS: Городище у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Городище.

Городи́ще — село в Україні, у Літинському районі Вінницької області. Населення становить 1273 осіб. Колишня назва — Вонячин.[1][2]

Назва

Свою теперішню назву поселення дістало в 1946 році, від назви давньої кріпості "городище", залишки якої знаходяться на південно - західній околиці села. Побудовано воно десь у 1600 р.,з метою захисту від турецьких поневолювачів .До 1949 року село мало назву Вонячин.В памяті місцевих старожилів збереглася цікава версія походження цієї назви .За переказами село виникло на горбі під лісом ще десь в 13 ст.,і звалося Курені.Один із посеоенців села на прізвище Войнач переселився зі своєю сім'єю ближче до річки в долину, а потім інші жителі покинули Курені, перебравшись ближче до Войнача.Згодом нове поселення стало називатися Вонячин.[3]

7 червня 1946 року село Вонячин отримало назву «Городище» і Вонячинську сільську Раду названо Городищенською.[4]

Інфраструктура

Знак на виїзді з села

У селі розташовано:

  • 4 магазини та кіоск
  • школа та дитячий садок
  • 2 дитячі майданчики та стадіон
  • дитячий оздоровчий табір «Казкова долина»
  • бібліотека
  • ФАП
  • 2 церкви
  • 3 автобусні зупинки
  • сільський клуб
  • фермерське господарство

Колись у селі функціонували ГЕС, столярний цех, кафе.

Також не розпочав свою роботу санаторій.

Історія

Давня назва – Вонячин. Так село названо, наприклад, на польській військовій карті 1924 – 1939 рр. На карті 1984 р. – уже Городище.[3]

Це поселення вперше згадано у грамоті князя Федора Коріатовича для Гринька, виданій 20 червня 1391 р.[5]

Село відоме з 1566 р. За переказом, раніше знаходилось в іншому місці, де ур.Церковний Хутір. Там була і церква.[6]

1538 року Барський староста Бернард Претвич отримав Вонячин коло Вінниці від королеви Бони Сфорци. Б. Претвич як іноземець повернув його назад через протести литовських бояр.[7]

Семен Кмітич — у 1527-1541 роках королівський дворянин, у 1539 році отримав чорнобильський замок (згадується 12 жовтня 1539 року і мав його протягом чотирьох років) у відшкодування збитків, завданих йому татарами. Так само тримав Вонячин, який у 1547 році після нього отримав Вишневецький[8].

Старшина Української галицької армії Павло Лах, ад'ютант отамана Якова Шепеля описує с. Вонячин як «невелике, але не дуже приступне село серед горбів, порослих лісом», мешканці якого «відзначаються національною свідомістю, ненавистю до всего, що нагадувало б червоних комісарів. Девять місяців село це в злуці з двома иншими, Івчем і Соснами, сміло ставило чоло набігам червоних банд з Винниці і Хмільника»[9].

У 1757 р. в Вонячині була збудована дерев'яна церква, яку зруйнували в 1933 р. В 1999 р. розпочалося будівництво нової церкви на тому ж самому місці.

В 1950 р. у селі було побудовано приміщення де розмістився промисловий та продуктовий магазин. Нині тут залишився продуктовий магазин, а в 1999 році відкрилось сільське кафе.

У 1969 році під керівництвом П. І. Хавлюка у селі було знайдено слов'янське городище Х-ХІ ст. н. е.[джерело?]

У 1969 році встановлено пам'ятник 133 воїнам — односельчанам, загиблим під час Другої світової війни.

В 1993-94 рр. в Городищі був збудований молитовний будинок баптистів.

В Городищі на сьогоднішній день діє загальноосвітня школа 1-3 ступенів, збудована у 1972 році. Перша ж церковно - приходська школа відкрилась у селі в 1876 році.

Із культурно - освітніх закладів в селі є клуб, який побудований в 1960 році. В 70 р. при будинку культури діяв драматичний гурток, який славився постановками, цікавими драмами, п'єсами. В селі є дві бібліотеки: шкільна та сільська бібліотека.

Після революції в Городищі було побудовано медпункт на дві кімнати. У 1987 р. ФАП перейшов у нове приміщення. Зараз тут працюють фельдшер, акушерка та санітарка.

У 1983 році на кладовищі встановлено могилу воїна — афганця Панасюка П. І.[джерело?]

Пам'ятки історії

На північ від села Городище, в урочищі Поляна — трипільське поселення.

На південний схід від села Городище — трипільське поселення.

На південь від села Городище, в урочищі Рибгосп — трипільське поселення.

На східній околиці села городище на площі 10 гектарів на високій (до чотирьох метрів) першій надзаплавній терасі лівого берега річки Згар, при впадінні струмка — трипільське поселення площею шість гектарів.

На південно-західній околиці села — черняхівське поселення.

Вороново городище давньоруського часу за 600 метрів на південний захід від села (колишнє село Вонячин біля лісу).[10]

Відомі люди

Примітки

  1. ↑ Свободівці вшанували славетного повстанського отамана Поділля Якова Шепеля. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 24 листопада 2013.
  2. ↑ В. Косаківський. «ПИСАНКИ ПОДІЛЛЯ»
  3. ↑ а б Unknown (середа, 23 березня 2016 р.). Городищенська читалка: Історія села Городище. Городищенська читалка. Процитовано 7 квітня 2021.
  4. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Вінницької області»
  5. ↑ [Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г. – Беларускі гістарычны агляд, 2001 г., т. 8, сш. 1/2, с. 123 – 135].
  6. ↑ [Приходы и церкви Подольской епархии. – Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, 1901 г., т. 9].
  7. ↑ Andrzej Tomczak. Pretwicz (Pretfic) Bernard herbu Wczele (ok. 1500-ok. 1563) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985.- Tom XXVIII/3. — Zeszyt 117. — S. 433. (пол.)
  8. ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XVI i XVI wieku. W. 1883. str. 132(пол.)
  9. ↑ Українська галицька армія. Збірка спогадів. — Львів, 2002. — С.38-39.
  10. ↑ Археологія та стародавня історія Літинського району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині. www.zamky.com.ua (укр.). Процитовано 9 червня 2018.
  11. ↑ The Brankovici (англ.)

Література

  • Сосни́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.410

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Городище_(Вінницький_район)&oldid=33998730