Державець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Держа́вець або державця — феодал у Литовському великому князівстві, шляхетській Польщі у XVXVIII ст., що довічно або протягом певного часу користувався державними земельними маєтностями. Державцем міг бути магнат, шляхтич або представник козацької старшинської верхівки, якого литовський великокнязівський або польсько-королівський уряди нагороджували за службу маєтностями. За правним статусом маєтності державця були близькими до рангових маєтностей на Лівобережній Україні. Користуючись прибутками з маєтності, державець не мав права маєтність продавати, дарувати, заповідати, закладати за борги. На Лівобережній Україні державці були позбавлені маєтностей після вигнання польсько-королівських загарбників на початку визвольної війни Українського народу 16481659 рр.; на Правобережній Україні — після її приєднання до Російської держави у кінці XVIII ст.

Державець був тимчасовим власником та керівником державних маєтків у Великому князівстві Литовському, яких до XVIII ст. називали намісниками та тіунами. Такий уряд, «державство» часто давалося як «юрґельт» (пенсія)[1][2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Акты издаваемые Виленскою Археографическою Комиссиею для разбора Древних Актов. — Вильна, 1899. — Т. 26. — С. 566. (рос.)
  2. Галубовіч В. Матэрыялы па гісторыі скарбу ВКЛ у кнігах запісаў за перыяд праўлення Уладзіслава IV Вазы // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — Białystok, 2002. — № 17. — S. 73—87. (біл.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
  • Гуржій О. І. Державець // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 348. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Київ, 1969. — т. 1.