Староста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бориспільський староста (ліворуч) вислуховує прохачів, 1870-ті рр. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жана Жака Елізе Реклю, 1880

Ста́роста — адміністративна посада. Історично вживалось щодо представників нижчої адміністрації, місцевого самоврядування. Пізніше старостою називають виборну або призначену особу для ведення справ якого-небудь громадського колективу, товариства і т. ін. (наприклад, староста класу, староста університетської групи)[1]. Виборна громадська організація в навчальних закладах, що складається із старост груп, називається староста́том, так також зовуть приміщення, призначене для перебування старости[2].

Україна-Русь[ред. | ред. код]

У Київській Русі — представник нижчої адміністрації (звич. доглядав за певними ділянками в господарстві князя).

У гетьманській державі (Українська Держава, 1918) Павла Скоропадського діяли губерніальні і повітові старости.

Україна початку 21 ст.[ред. | ред. код]

В Україні з 2015 року староста є посадовою особою місцевого самоврядування у селі або селищі, які разом з іншими населеними пунктами добровільно об'єднуються у одну територіальну громаду. Староста обирається мешканцями села або селища на строк повноважень місцевої ради об'єднаної територіальної громади. Староста за посадою входить до складу виконавчого комітету об'єднаної територіальної громади. За законом він має наступні повноваження:

  1. представляти інтереси жителів села, селища у виконавчих органах місцевої ради об'єднаної територіальної громади;
  2. сприяти жителям села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування;
  3. брати участь у підготовці проекту бюджету територіальної громади в частині фінансування програм, що реалізуються на території відповідного села, селища;
  4. вносити пропозиції до виконавчого комітету місцевої ради з питань діяльності на території відповідного села, селища виконавчих органів місцевої ради, підприємств, установ, організацій комунальної форми власності та їх посадових осіб.

Староста також може здійснювати інші обов'язки, визначені Положенням про старосту, яке затверджується місцевою радою об'єднаної територіальної громади.

ВКЛ і Річ Посполита[ред. | ред. код]

У Великому князівстві Литовському (ВКЛ), Королівстві Польському, Короні і Речі Посполитій — державна посада і довічне звання, що надавалося королями магнатам і шляхті за заслуги. Існували такі старости:

  • генеральний староста — голова провінції
  • городовий староста — голова повіту;
  • негородовий староста — державець коронних маєтностей, що їх король надавав маґнатам і шляхті за заслуги перед державою;

У ранньосередньовічній Польщі старостою називали королівського намісника, пізніш — управителя королівщини — маєтків, що належали королю.

За твердженням М. Грушевського, старости Королівства Польського, зацікавлені в отриманні прибутків, маючи конкурентні стосунки з міськими громадами, сприяли масовому розселенню євреїв, з яких брали спеціальні податки, у Короні, в тому числі й Українських містах та містечках.[3]

Австрійська імперія, Австро-Угорщина[ред. | ред. код]

У Галичині й на Буковині за австрійської влади — начальник повіту, якого призначав цісар.

Польська республіка[ред. | ред. код]

У Польщі 19191939 — начальник державної адміністрації і представник держави у повіті;

Чехословацька республіка[ред. | ред. код]

На Закарпатті 1919—1939 — голова сільської громади або посадник . Старостами називалися також виборні або призначені особи для ведення справ будь-якої громади (наприклад, церковний староста), артілі чи іншого громадського колективу.

Російська імперія[ред. | ред. код]

Староста сільський — у Російській імперії голова найнижчої адміністративної одиниці — сільської громади, обираний на 3 роки сільським сходом.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Староство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця
  • Війт

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Староста // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Старостат // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Грушевський М. Жиди // Історія України-Руси. — Т. V. — С. 257.