Малярство на склі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 08:58, 10 грудня 2021, створена Dmytro Tarnavsky (обговорення | внесок) (вікіфікація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Малярство на склі  — один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. У малярстві (малюванні) на склі відбилися естетичні смаки народу, розуміння явищ навколишнього світу[1].

Техніка виконання має дуже багато переваг, оскільки скільки шар фарби наноситься зі звороту, відповідно, все зображення міститься під захистом скла, воно блищить і захищене від зовнішніх пошкоджень[2]. Коли під скло підкласти позлітку, то додаткова фактура посилює блиск і мерехтіння поверхні. Очевидно техніка малярства на склі була і є доволі привабливою для народних майстрів.

Історія

Ця техніка сягає корінням часів Візантії та Риму і має давні традиції як у професійному, так і в народному мистецтві. Із активним поширенням листового скла іконописці почали застосовувати її для написання християнських образів.

У Центральній Європі розвиток живопису на склі припадає на 18 столітті. Техніка активно розвивалася у країнах, де здавна проживали українці, зокрема в Румунії, Словаччині, Польщі. У власне Україні живопис на склі найбільше поширився у Карпатах, на Покутті та Поділлі. У 19 столітті це мистецтво набуло значного поширення у Західній Україні і належало до пріоритетних видів живопису.

Тематика

В Україні малярство на склі мало два напрями: світське та релігійне.

Найпопулярнішими сюжетами для ікон були зображення святих Миколи, Юрія, Іллі, Петра і Павло, Богородиці, Параскеви П'ятниці, Варвари, Катерини та інших.

Художники

Серед українських художників у цій техніці працювали та працюють О. Кульчицька, Р. Петрук, О. Сорохтей, О. Шатківський, М. Сельківська.

Див. також

Джерела