Петриківський розпис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петриківський декоративний розпис
як феномен українського
орнаментального народного мистецтва
Petrykivka decorative painting
as a phenomenon of the Ukrainian
ornamental folk art *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Painting by Galyna Nazarenko.jpgКартина «Птахи щастя», Галина Назаренко, 2014 р.
51°10′44″ пн. ш. 1°49′35″ зх. д. / 51.17888889000000319° пн. ш. 1.82638889000° зх. д. / 51.17888889000000319; -1.82638889000
Країна Україна Україна
Тип Нематеріальна спадщина
Ідентифікатор 00893
Історія реєстрації
Зареєстровано: 2013 (37 сесія)

Commons-logo.svg Петриківський розпис у Вікісховищі

Петрикі́вський ро́зпис, або «петрикі́вка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.

Окремі речі з візерунками в стилі петриківського розпису збереглися ще з XVIII століття. Однак у сучасному розумінні цей напрям сформувався наприкінці ХІХ століття — на початку ХХ століття. Походження петриківського розпису пов'язують з козацтвом і заселенням Дніпропетровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII столітті та в першій половині ХІХ століття. Проте невідомо, де й коли са́ме розвинулися традиції, що лягли в основу цього напряму малярства.

Петриківський розпис — не лише народне мистецтво, що зберігає традиції оздоблення українського житла, але й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис[1][2].

У 2012 році Міністерство культури України визнало петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України.

5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО[3][4][5]. Це поки що єдина форма культурної спадщини України, що потрапила до цього списку.

Історія[ред.ред. код]

Петриківський розпис походить від селянського хатнього стінопису. Вкривати стіни розписом у різні періоди було притаманно для багатьох частин України, причому різні регіони мали свої особливості[6]. Зовнішні стіни хат було прийнято розмальовувати наново кожної весни або двічі нарік. Окрім стін, розписом вкривали побутові речі з дерева та інших матеріалів. Пізніше виникли так звані «мальовки», розписи на папері, які майстрині могли готувати заздалегідь і прикрашати таким чином внутрішні стіни хат, не відвідуючи їх.

Розпис на печі, село Аули, Дніпропетровщина, 1920-ті роки

Є також зразки наддніпрянських ікон з рослинним орнаментом, які датують кінцем XVIII століття і вважають прообразом сучасного петриківського розпису[7].

Найдавніші зареєстровані в Україні осередки настінних розписів з рослинним орнаментом, у другій половині XIX століття або на початку XX століття, знаходилися на Дніпропетровщині, Слобожанщині, Поділлі та Уманщині[8]. Імовірно розписи цих осередків мали спільне або принаймні пов'язане походження[8].

Мальовка «Павичі», Тетяна Пата, 1949 р.

Орнаментальні розписи на стінах і папері були характерні для багатьох селищ Дніпропетровщини, проте найбільшого поширення та розвитку вони набули у Петриківці, яка і стала основним осередком петриківського розпису[8].

Xатнє малювання у формі стінопису існувало в Петриківці принаймні від 1860-х років, а малювання на папері — від кінця ХІХ століття[9]. З часів Нової Січі до середини ХІХ століття ці землі активно заселялися в першу чергу вихідцями з Полтавщини та Слобожанщини. Імовірно, саме з цими переселенцями традиції розпису потрапили в сучасний осередок у Петриківці[9]. Не збереглося згадок про народне малювання на Полтавщині у ХІХ столітті, проте є відомості про стінописи Слобожанщини, наприклад, у 1860-х роках у Куп'янському повіті Харківської губернії[9]. Тому припускають, що традиції петриківського розпису походять саме зі Слобожанщини[9]. За іншою версією цей розпис походить з Поділля через Уманщину, проте там стінописи з рослинним орнаментом вперше зареєстрували суттєво пізніше[8].

Отже, невідомо, коли саме сформувалися традиції розпису та їхні особливості в різних регіонах. Немає детальних історичних згадок про петриківський розпис до початку ХХ століття, коли ним зацікавився етнограф Дмитро Яворницький з Катеринослава. За його дорученням молода художниця Євгенія Евенбах збирала та перемальовувала зразки народної творчості Катеринославщини у двох експедиціях 1911 і 1913 років, зокрема стінописи[6]. Ці знахідки лягли в основу виставки в Петербурзі 1913 року. Саме цей рік і вважають роком першої фіксації петриківського розпису[6].

Скринька з Фабрики петриківського розпису, Олександра Пікуш, бл. 1960 р.

У 1935 і 1936 роках відбулися виставки петриківських майстринь у Києві, Ленінграді та Москві, які значно сприяли популяризації «петриківки». Після цих виставок у 1936 році Тетяна Пата і Надія Білокінь перші з майстрів петриківського розпису здобули звання «майстра народної творчості»[6][10].

Протягом цих же 1935 і 1936 років в Петриківці було організовано спеціальну дворічну школу декоративного малювання, якою керував художник і мистецтвознавець Олександр Статива. Головним педагогом у цьому закладі стала Тетяна Пата, що навчила тут петриківському розпису ціле покоління майстрів, які згодом сформували його як сучасне мистецтво. Тетяну Пату часто вважають засновницею школи петриківського розпису, хоча сама вона у відповідь на таке зазначала, що продовжувала традиції, які перейшли до неї ще від бабусі.

Фарфорова ваза з петриківським розписом, друга половина ХХ ст., Київ, Марфа Тимченко

У 1947 році в Київ переїхало кілька петриківських майстринь, учениць Тетяни Пати: Марфа Тимченко, Віра Клименко-Жукова, Пелагея Глущенко, Віра та Галина Павленко. В наслідок цього було вперше налагоджено промислове використання петриківського розпису — на Київській сувенірній фабриці ім. Т.Г. Шевченка. Саме тут було вперше запроваджено підлаковий розпис на нетрадиційному чорному тлі, що згодом почало використовуватися також в Петриківці. В такій формі петриківський розпис набув найбільшого поширення у радянські часи. Ці ж майстрині згодом працювали на Київському експерементальному кераміко-художньому заводі, де петриківський розпис почав широко застосовуватися на фарфорі.

1958 року за ініціативою Федора Панка, учня Тетяни Пати, у Петриківці було створено фабрику петриківського розпису[11], що проіснувала до початку 2000-х років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей. Петриківські тарілки, скриньки, підноси, вази та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу. У 2006 році фабрику ліквідували через банкрутство, а 2011 року остаточно знищили: невідомі демонтували верстати та преси[12].

У 1950-1970-х роках вийшла ціла низка популярних альбомів з репродукціями петриківських розписів у видавництві «Мистецтво», укладачем яких була мистецтвознавець Наталія Глухенька. Це значно сприяло подальшій популяризації «петриківки», особливо зважаючи на великий наклад цих видань.

Панно «Білий Танок», Федір Панко, 1976 р.

У 1971 році в Петриківці Федір Панко заснував також «Експериментальний цех петриківського розпису» при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті Дніпропетровської організації Національної спілки художників України. 1998 року цей заклад став основою для створення Центру народного мистецтва «Петриківка», яким керує народний художник України Андрій Пікуш. У сучасних умовах колектив Центру вважають творчим ядром осередку петриківського розпису. Колектив об'єднує близько 40 провідних майстрів з Петриківки, серед них 25 членів Національної спілки художників України, 7 заслужених майстрів народної творчості України. У той же час не мало значних майстрів живе у Петриківці, не працюючи в цьому закладі, а багато інших художників з класичної петриківської школи живе та працює в різних містах України, розвиваючи «петриківку» там.

Логотип «Петриківка»

У 2012 році відкрито нову спеціальність фахівця з петриківського розпису у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі[13], де викладає петриківська майстриня Тетяна Гарькава, учениця Федора Панка.

2012 року Міністерство культури України визнало петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України.

Наприкінці січня 2013 року створили логотип «Петриківка». Його безкоштовно передали майстрам селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції[14].

5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Найвідоміші майстри[ред.ред. код]

Поштові марки на честь Тетяни Пати, 2000 р.

До початку XX століття історичних згадок про петриківський розпис немає, тому й невідомі імена майстринь, які володіли цим мистецтвом раніше. Значною мірою завдяки дослідженням етнографа Дмитра Яворницького стали широко відомі імена петриківських художниць першої половини XX століття — Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко та Параски Павленко, чиї творчі внески вважають одними з найбільш значущих для розвитку «петриківки» в цей період[10].

У середині XX століття серед найвизначніших майстрів у розвитку петриківського розпису були Федір Панко, Василь Соколенко, Марфа Тимченко, Ганна Самарська, Володимир Глущенко[10].

Працювали або продовжують працювати у Петриківці та в інших місцях України такі значні майстри, як Андрій Пікуш, Марія Пікуш, Олександра Пікуш, Ганна Ісаєва, Явдоха Клюпа, Зоя і Тамара Кудіш, Марія Шишацька, Надія і Ніна Шулик, Іван Завгородній, Віра Клименко-Жукова, Пелагея Глущенко, Віра Павленко, Галина Павленко-Черниченко, Тетяна Гарькава, Ніна Турчин, Віра Тезик, Олена та Валерій Зінчуки, Валентина Панко, Уляна та Ліана Скляр, Тетяна Пата (Скляр), Валентина Дека (Статива), Микола Дека, Лідія Булавін (Статива), Марія Яненко (Статива), Наталія Статива-Жарко, Тамара Вакуленко (Самарська), Олександр Вакуленко, Валентина Хоменко, Наталія Калюга, Валентина Міленко, Наталія Рибак, Валентина Карпець-Єрмолаєва, Ярина Назаренко, Ніна Бородіна, Катерина Тимошенко, Тамара Тесленко, Володимир Падун, Олена Васильєва та інші.

Серед найбільш активних сучасних майстрів петриківського розпису, що продуктивно розвивають і популяризують «петриківку» та проводять численні виставки в різних містах, можна назвати Галину Назаренко[15][16][1], Вікторію Тимошенко[17][18][19], Олену Ярмолюк, Наталію Малярчук[20].

Техніка виконання і особливості розпису[ред.ред. код]

Таріль з петриківським розписом «Серпень», Наталія Статива-Жарко

Характерною особливістю петриківського розпису є переважання рослинних візерунків (здебільшого квіткових) і створення передовсім фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори, наприклад, «цибульки» або «кучерявки». Широке застосування в розписі мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів і ягід калини, полуниці та винограду. Характерним для візерунків є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя.

Таріль з петриківським розписом, Вікторія Тимошенко, 2014 р.

Нерідко квіти та ягоди поєднано з птахами, іноді використовують зображення тварин і людей, які традиційно мають дещо фантастичний вигляд. Часто в «петриківці» використовуєть образ жар-птиці — міфічної істоти, що приносить щастя, з фантастичними візерунками по всьому тулубі[21].

Петриківський розпис традиційно виконували на білому тлі (побілені стіни та білий папір), проте сучасні майстри роблять розписи на фоні різноманітних кольорів, зокрема чорного, синього, зеленого, червоного.

Характерним для петриківського розпису є те, що весь малюнок ніби розгорнутий по площині, має поверхневий вигляд. Орнамент вибудовується навколо одного або кількох стебел, до яких приєднані всі елементи основної частини орнаменту. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листки, ягоди тощо) мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — анфас.

Професійні майстри «петриківки» здебільшого малюють без попередньо накресленого контуру і не користуються вимірювальними інструментами. Майбутній витвір заздалегідь виношують в уяві і виконують лише після того, як композиція повністю продумана[22].

Особливістю розпису є також те, що елементи малюнку (пелюстки, стебла, ягоди тощо) виводять одним мазком.

Для зображення ягід та деяких інших елементів майстри часто користуються власним пальцем (хоча ця техніка може бути виконана також соскою або піпеткою). Вмочивши палець у фарбу, торкаються ним до паперу й лишають кругленьку плямочку, трохи світлішу й випуклу в центрі та неначе обведену темнішим контуром довкола[22].

Типи мазків[ред.ред. код]

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно званих «гребінець», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок».

«Гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля, та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Покладені разом декілька таких мазків схожі на гребінець.

«Зернятко» — мазок, який наносять, почавши з легкого дотику, до сильного натиску пензлем. Коли мазки «зернятко» покладені з обох боків стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос. Звідси й назва. Для елементів, пов'язаних з виконанням «зернятка», «кривенького зернятка», тоненьких гілочок, годиться звичайний акварельний пензель з тоненьким гострим кінчиком (коли він зволожений). Але за традицією для виконання цих мазків використовують саморобний пензлик із шерсті кота.

«Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один проти одного. Заповнивши вільне місце мазком «зернятко», отримують форму, схожу на лісовий горіх.

«Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну (наприклад, зелену), а потім в іншу (наприклад, жовту) фарбу. На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений[23].

Знаряддя праці[ред.ред. код]

Свої фарби петриківці традиційно добували із трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим способом. Червоний колір одержували з вишневого соку, зелений — із пирію та листя пасльону, синій — з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняшника, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з'явились фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель.

Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо оситнягу й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра — ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків[22].

Цікаве[ред.ред. код]

Поштові марки України з петриківським розписом

2010 р.
2013 р.
Садиба-музей Василя Соколенка

Василь Соколенко — найстаріший з нині живих майстрів петриківського розпису. Він створив у селищі Петриківка унікальний музей у власній садибі, де були представлені твори цього декоративного розпису[24][25]. Нині більшість експонатів його колекції зберігають у селищному музеї петриківського розпису.

Найдовший у світі розпис паркану

У вересні 2012 року представники Національного реєстру рекордів і Книги рекордів України зафіксували нове досягнення. У центрі селища Петриківка на Дніпропетровщині створили найдовший у світі орнаментальний розпис на бетонному паркані ручної роботи — довжиною 120 метрів та завширшки 80 сантиметрів[26].

Роботу виконали 30 професійних майстрів та 127 вихованців Петриківського будинку дитячої творчості, учнів Петриківської художньої школи та студентів спеціалізованого ПТУ № 79. Щоб розмалювати 120-метровий паркан, їм знадобилося три дні й тридцять кілограмів емалевої фарби десяти кольорів. А закінчували квітковий фриз представники двадцяти дипломатичних місій, акредитованих в Україні[27].

Православний храм із петриківським розписом

У Києві є церква, оздоблена петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні та світі, розписаний петриківським розписом. Він розташований на Михайлівській площі за готелем «Інтерконтиненталь».[28]

Розпис у храмі відповідає православним християнським звичаям, кожна квітка і колір мають своє символічне значення. Оскільки храм присвячено святому великомученику Юрію (Георгію) Переможцю, а колір мучеників — червоний, то в оздобленні багато червоних «юріївських» хрестів.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Галина Назаренко: «Петриківка – це український дух, яскравість та щирість». Архів оригіналу за 17 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  2. Валентина Панко: «Петриківка — мистецтво сучасне, це однозначно». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  3. Eleven new inscriptions on the Representative List of the Intangible Heritage of Humanity (англ.). UNESCOPRESS. 5 грудня 2013. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 6 грудня 2013. 
  4. Петриківський розпис потрапив до списку ЮНЕСКО. BBC Україна. 5 грудня 2013. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 6 грудня 2013. 
  5. Петриковская роспись стала культурным наследием человечества (рос.). Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  6. а б в г Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. Київ: Либідь, 2005. 280 с.
  7. Зразки петриківського розпису на сайті ЮНЕСКО. ЮНЕСКО. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  8. а б в г Найден, О.С. (1989). Орнамент українського народного розпису. с. 1–136. 
  9. а б в г Смолій, Ю.О. (2011). Хатнє малювання Петриківки другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття (витоки, еволюція, художні особливості). : Автореферат дис... канд. наук. с. 1–20. 
  10. а б в Петриківка: Альбом репродукцій. Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001 (2004). 216 с.
  11. Валентина Панко: «Петриківкою» все більше цікавляться у містах. «Рукотвори». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  12. Знищення фабрики Петриківського розпису // YouTube
  13. У Дніпропетровському театрально-художньому коледжі відкрито нову спеціальність фахівця з петриківського розпису, на якій навчається вже 15 студентів. Сайт Дніпропетровської обласної держадміністрації. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  14. Петриківський розпис тепер має офіційний логотип. «Рідна країна». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  15. Рукотвори  — Галина Назаренко. «Рукотвори». Архів оригіналу за 19 червня 2015. 
  16. Майстриню з Петриківки прийняли до французької асоціації художників. «Рукотвори». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  17. Жінка-Українка - Тимошенко Вікторія. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  18. Музей Гетьманства - Родинна виставка Валентини Хоменко і Вікторії Тимошенко "Бережи, Боже, Україну!". Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  19. На День Києва майстрині ставитимуть рекорд в історії петриківського розпису. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  20. Проект "Петриківка - душа України" після Грузії завітав до Чернігова. Укрінформ. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  21. Справжню петриківку відрізнити дуже легко. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  22. а б в Основи петриківського розпису (навчання). «Про Україну». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  23. Віртуальний посібник з петриківського розпису
  24. Василь Соколенко створив унікальний музей-садибу петриківського розпису. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  25. Найстарший майстер «петриківки» відзначає 90-річчя. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  26. У селищі Петриківка на Дніпропетровщині створено найбільший у світі 120-метровий Петриківський орнаментальний розпис ручної роботи. Сайт Дніпропетровської обласної ради. Архів оригіналу за 19 червня 2015. 
  27. Якщо сьогодні не вжити заходів, то Україна скоро може втратити ринок сувенірної продукції. «Урядовий кур'єр». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  28. Перший храм, оздоблений петриківським розписом (ФОТО). «Рукотвори». Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]