Stephanocleonus
| Stephanocleonus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Stephanocleonus tetragrammus (Pallas, 1781)
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Stephanocleónus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae). У вивченні цього роду неабияку роль відіграла М. Є. Тер-Мінасян.
Зовнішній вигляд
Жуки цього роду мають середні або досить великі розмір: 9.5-14.2 мм у довжину. Основні ознаки[1]:
- головотрубка звичайно вигнута донизу і паралельнобічна, посередині зверху з поздовжніми 1-3 кілями або опуклостями;
- 1-й членик джгутика вусиків довший за 2-й;
- ширина передньоспинки більша, ніж її довжина, біля переднього краю з перетяжкою по боках, за якою основа її опукла з боків; є лопаті за очима;
- задньогруди між передніми та заднімитазиками коротші за діаметр середніх тазиків;
- надкрила за серединою розширені й опуклі, від основи до вершини — з поздовжними крапковими борозенками, проміжки між якими трохи опуклі; крил немає;
- 1-й та 2-й членики задніх лапок звичайно видовжені, 2-й довший за 3-й, а 3-й має хоча б рудиментарну губчасту підошву; лапки знизу вкриті товстими шипами.
Фотографії видів цього роду дивись на[2].
Спосіб життя
Не вивчений, ймовірно він подібний до способу життя інших Cleonini. Мешканці рівнинних та гірських степів, на висоті до 4000 м. Личинки Stephanocleonus fossulatus розвиваються у корінні полину. Кормові рослини личинок решти видів невідомі, але дорослі жуки живилися на реомюрії (родина Тамариксові), цибулях (Лілійні), полину й брахантемумі (Айстрові), злаках (Тонконогові), імаго знаходили також на віниччі сланкому (родина Капустяні)[1].
Географічне поширення
Ареал роду лежить в основному у межіх Східної Палеарктики — в Середній Азії, Казахстані, Сибіру, Туві, Монголії [3].
В фауні України зареєстровані два види цього роду[4]. На захід вони поширюються лише до межі колишніх степів (Молдова, Угорщина).
Класифікація
За кількістю видів рід Stephanocleonus набагато більший, ніж решта родів Cleonini, а у підродині Lixinae він за цим показником поступається лише роду Lixus. Найвагоміший внесок у таксономію роду внесла М. Є. Тер-Минасян, яка розділила рід на підроди та описала 37 видів як нових для науки (три — у співавторстві). Загалом у роді Stephanocleonus]] описано понад 120 видів, два з яких мають по два підвиди[5]. Всі види розподілені на п'ять підродів. Перелік їх наведено нижче, види української фауни виділено кольором:
Практичне значення
Вид Stephanocleonus tetragrammus занесений до Червоної книги Російської Федерації[6] і, відповідно, до низки регіональних Червоних книг Росії (див., наприклад,[7][8]). До Червоної книги Ростовської області, крім цього виду, внесений також Stephanocleonus microgrammus[9].
Примітки
- ↑ а б Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 99-164
- ↑ http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/cleonini.htm
- ↑ Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 449–450. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
- ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- ↑ Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 451–442. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
- ↑ http://www.sevin.ru/redbook/index_an.html
- ↑ Красная книга Саратовской области. Грибы. Лишайники. Растения. Животные. 2006. — 528 с.
- ↑ http://herba.msu.ru/shipunov/school/books/kr_kn_resp_kalmykija_1_zhivotnye_2013.pdf
- ↑ Красная книга Ростовской области. http://минприродыро.рф/upload/iblock/758/Volume1.pdf [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]