Асса (фільм)
Асса | |
---|---|
рос. Асса | |
Жанр | драматичний фільм[1] і музичний фільм |
Режисер | Сергій Соловйов |
Сценарист | Сергій Лівнєв і Сергій Соловйов |
У головних ролях | Тетяна Друбіч, Станіслав Говорухін, Сергій Бугаєвd, Дмитро Шуміловd, Олександр Баширов, Анатолій Сливников, Ілля Іванов[d], Віктор Цой, Юрій Каспарян, Сергій Риженко, Тимур Новиков, Андрій Крісановd, Георгій Гур'янов, Кирило Козаковd, Олександр Домогаров, Дмитро Долинінd і Олександр Іншаков |
Оператор | Павло Лебешев |
Композитор | Борис Гребенщиков |
Кінокомпанія | Мосфільм |
Тривалість | 148 хв. |
Мова | російська |
Країна | СРСР |
Рік | 1987 |
IMDb | ID 0094683 |
Наступний | 2-Assa-2d |
Асса у Вікісховищі |
«АССА» (рос. «АССА») — російський радянський художній фільм режисера Сергія Соловйова, один із символів епохи Перебудови.[2][3] За задумом режисера голосом фільму стали деякі найбільш прогресивні музичні гурти того часу: «Акваріум», «Браво», «Кино». Зйомки фільму розпочалися у 1986 році. В листопаді 1987 року фільм вийшов в прокат.[4] 17 млн 800 тис. людей переглянуло «Ассу» за час прокату по країні.[2]
Фільм був прологом майбутньої трилогії («Чорна троянда — емблема печалі, червона троянда — емблема кохання», 1989; «Дім під зоряним небом», 1991;) і початком течії колажної естетики, соцарту і стьобу в радянському кіно.
Сюжет
Події фільму відбуваються взимку 1980 року у Ялті. Молода медсестра Аліка знайомиться зі своїм пацієнтом Андрієм Валентиновичем Кримовим - цеховиком, кримінальним авторитетом і великим фінансовим шахраєм. Очікуючи коханця в зимовій Ялті, вона на одну ніч знімає кімнату в будинку випадкового знайомого, молодого хлопця на прізвисько Бананан.
Поступово Аліка захоплюється Банананом і все менше часу проводить із Кримовим, чим викликає у того ревнощі і роздратування. Бананан працює нічним сторожем у театрі і співає зі своїми друзями в одному з міських ресторанів. Про себе він говорить: "Я живу в заповідному світі моїх снів". Одночасно в самому театрі проходять гастролі артистів-ліліпутів. Один з них, Альберт, є давнім другом і колишнім спільником Кримова.
В той самий час за самим Кримовим пильно стежать працівники спецслужб (міліції та КДБ). В Ялті Кримов планує викрасти скрипку Гварнері. Саму операцію він доручає Альберту в оплату старого боргу. Альберт що не бажає повертатися до криміналу, здійснює самогубство, стрибнувши з теплохода. Його дружина Зоя тяжко переживає смерть чоловіка. Після її від'їзду Аліка знаходить в їхній кімнаті пістолет.
Один зі спільників передає Кримову знімок Аліки й Бананана, зроблений у фотокабіні, що сильно розлючує його. Зпочатку Кримов намагається залякати Бананана, ледь не втопивши його під час далекого запливу у море, а після намагається підкупити його, підлаштувавши йому великий виграш на іподромі і пропонує йому на пару тижнів виїхати з Ялти, поки він з Алікою не поїде, але Бананан відмовляється і підписує собі смертний вирок. Підручні Кримова викрадають і вбивають його, а тіло викидають у море. Кримов вмовляє Аліку поїхати з ним, але, отримавши відмову, повідомляє про вбивство Бананана. Вражена Аліка у стані афекту стріляє в спину Кримову з пістолета і вбиває його.
В епілозі фільму Негр Вітя, друг Бананана, приводить в ресторанний гурт нового виконавця. Це Віктор Цой, який в фільмі грає самого себе. Не дочекавшись кінця нудного інструктажу директора ресторану про правила поведінки артиста естради, Цой виходить на сцену, і співає пісню "Хочу перемен!". Під час виконання кадри змінюються - перед Цоєм з'являється величезна аудиторія глядачів з вогниками в руках.
Паралельно у фільмі присутня ще одна сюжетна лінія, що переносить на екран епізоди книги що читає Кримов - "Грань віків" Натана Ейдельмана (про останні дні життя і вбивство Павла I 12 (24) березня 1801 року).
Примітки
- ↑ http://www.imdb.com/title/tt0094683/
- ↑ а б «Виктор Цой — жизнь как кино» Год выпуска: 2005 Жанр: документальный Режиссер: Ирина Ван, Сергей Холодный В ролях: Максим Полак, Виктор Цой, Александр Цой, Марьяна Цой, Марина Смирнова, Наталья Разлогова, Валентина Цой, Роберт Цой, Алексей Рыбин, Георгий Гурьянов.(рос.)
- ↑ Эндрю Соломон. The Irony Tower. Советские художники во времена гласности. М., Ad Marginem, 2013
- ↑ Літопис. 1987 рік www.yahha.com
Див. також
Це незавершена стаття про радянський фільм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |