Айлін Ернандес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:46, 13 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 13 лютого 2022, заснована на цій версії.
Айлін Ернандес
Народилася23 травня 1926(1926-05-23)[2][1]
Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[3]
Померла13 лютого 2017(2017-02-13)[1] (90 років)
Тастін, Орандж, Каліфорнія, США
·деменція
Країна США
Національністьафроамериканці[4][5][6]
Діяльністьактивістка, union organizer
Галузьпрофесійна спілка і права жінок
Alma materГовардський університет і Університет штату Каліфорнія в Лос-Анджелесіd
ЧленствоНаціональна асоціація сприяння прогресу кольорового населення і Black Women Organized for Political Actiond[7]

Айлін Кларк Ернандес (англ. Aileen Clarke Hernandez, 23 травня 1926 — 13 лютого 2017) — афроамериканська організаторка профспілок, борчиня за громадянські права і права жінок, у 1970—71 роках була президентом Національної організації жінок (NOW). Ернандес навчалася в Університеті Говарда, де її інтерес до громадянських права закріпився після інциденту, коли їй зауважили, що вона мусить викликати «чорне» таксі. Закінчивши університет з відзнакою, вона стала організаторо профспілки, а згодом допомогла заснувати NOW. Будучи другим президентом цієї організації, вона допомогла організувати Страйк жінок за рівноправність і давала свідчення перед підкомітетом конгресу щодо Поправки про рівні права, але покинула організацію через розчарування її расовою нерівністю. Ернандес продовжила свою діяльність, ставши співзасновницею кількох організацій, орієнтованих на афроамериканських жінок, а також викладала у ряді університетів Каліфорнії. 

Раннє життя та освіта

Айлін Бланш Кларк народилася 23 травня 1926 року в Брукліні, Нью-Йорк, у сім'ї ямайських іммігрантів Чарльза Генрі Кларка старшого та Етель Луїз Хол.[8][9] Будучи єдиною афроамериканською сім'єю у кварталі, вони зазнавали расової дискримінації з боку сусідів, що Айлін пізніше назве причиною, чому вона зацікавилася політичним активізмом.[10] Ернандес отримала освіту в середній школі Бей-Рідж[en] в Брукліні і пізніше отримала стипендію на навчання в університеті Говарда. Там вона отримала ступінь у галузі соціології та політичних наук з відзнакою magna cum laude і був відділу Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення● (NAACP) коледжу.

Її інтерес громадянський прав посилився випадком, що стався з нею у Вашингтоні, щойно вона зійшла з поїзда з Нью-Йорка, приїхавши на навчання в університеті. Коли вона запитала помічника станції, як дістатися до університету, їй сказали, що вона мусить взяти «чорне» таксі. Не знаючи про наявні соціальні традиції у місті, вона припустила, що мова йде про колір автомобіля. Однак, «справа була не в цьому», — зазначила вона пізніше в інтерв'ю з Makers. — «Якщо ви хотіли дістатися до університету Говарда [традиційно афроамериканського[en] університету], жоден білий таксист не взявся б вас везти».[11]

Закінчивши університет Говарда, Ернандес почала навчання в Нью-Йоркському університеті, але полишила його заради Каліфорнії, дізнавшись, що Міжнародна спілка швейників жіночого одягу[en] мала відкрите місце у їхньому трудовому коледжі, де навчали нових лідерів робітників.

Активізм

Активно задіяна як організатор у Спілці швейників, Ернандес згодом стала завідувачкою освіти і стосунків з громадськістю у регіоні Тихоокеанського узбережжя. У 1960 році вона відвідала шість країн Південної Америки під егідою американського Держдепартаменту, де виступала з лекціями про Сполучені Штати. Рік потому, Ернандес отримала ступінь магістра з урядування від Університету штату Каліфорнія в Лос-Анджелесі[en], незадовго до того, як вона офіційно залишила роботу в Спілці швейників і стала працювати у кампанії Алана Кренстона[en] за посаду фінансового керівника штату. Після його перемоги її призначено заступником начальника Каліфорнійського відділу з дотримання справедливого працевлаштування. В результаті її роботи на цій посаді, Ліндон Джонсон в 1964 році призначив її на посаду в новоствореній Комісії з рівних можливостей зайнятості[en], де вона була єдиною жінкою. Однак вона пішла з Комісії в 1966 році, всього через вісімнадцять місяців, будучи розчарованою недостатньою швидкістю комісії у вирішенні справ, пов'язаних з дискримінацією за статевою ознакою.

Ернандес допомогла заснувати і була другим президентом  Національної організації жінок[en]] (NOW) з 1970 по 1971 рік, і в цей час організувала Страйк жінок за рівність[en]. Однією зі своїх цілей на цій посаді вона вбачала зміну обличчя організації, яке вона називала «непристойно елітарним і середнього класу», заявивши: «Мене набагато більше цікавлять проблеми звичайної жінки, ніж робітниці… Жінка з низьким доходом не побіжить приєднуватися до NOW, але вона підтримає нашу програму, бо давно знає про проблеми поєднання родини з роботою». Навесні 1970 року вона свідчила перед підкомітетом Конгресу щодо Поправки про рівні права[en]. Після відставки з позиції президента, вона стала співзасновницею Робочої групи щодо жінок меншин у NOW, але розчарувалася в тому, що бачила як небажання організації братися за расову нерівність, особливо в межах самої організації. Кінець кінцем вона покинула NOW у 1979 році після того, як на всі керівні позиції було обрано білошкірих других рік поспіль.

Серед інших досягнень Ернандес — співзаснування організацій Національна політична партія жінок[en], «Чорні жінки збурюють води», «Чорні жінки, організовані для політичних дій[en] і видавництва з дев'ятьма іншими афроамериканками. Вона виконувала обов'язки співголови Національної урбаністичної коаліції (англ. National Urban Coalition) і була в правлінні чи дорадчих органах Американської спілки захисту громадянських свобод (ACLU), NAACP та ряді інших організацій, а також викладала в підрозділах університету Каліфорнії й Університеті Сан-Франциско[en] і заснувала консалтингову фірму свого імені.

Смерть

Ернандес померла 13 лютого 2017 року, у віці 90 років, від ускладнень, пов'язаних з деменцією.[12] Заступниця директора Американської спілки захисту громадянських свобод Дороті Ерліх, яка знала Ернандес з 1970-х років, зазначила, що «Айлін Ернандес все життя уособлювала для жінок і людей різного кольору шкіри рух вперед, і її значну роль у цій історії ніколи не буде забуто». Президент NOW Террі О'Ніл[en] писала: «Прагнення NOW до перехресного фемінізму є прямою спадщиною непохитної віри Айлін Ернандес в різноманітність та расову справедливість».

Відзнаки

  • У 1989 році Північнокаліфорнійське відділення ACLU вручило Ернандес свою нагороду громадянських свобод за «десятиліття праці із забезпечення рівності і справедливості».[13]
  • У 2005 році Ернандес була номінована на Нобелівську премію миру разом з близько 1000 жінок зі 150 націй і народностей, таким чином була відзначена їхня праця задля соціальної справедливості і громадянських прав.[14]

Джерела

  1. ↑ а б в https://www.nytimes.com/2017/02/28/us/aileen-hernandez-dead-womens-rights-champion.html
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ Changemakers: African American Leaders in San Francisco Who Made a Difference — University of San Francisco, 2019.
  5. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
  6. ↑ BlackPast.org — 2004.
  7. ↑ https://www.bwopatileleads.org/about
  8. ↑ Langer, Emily (1 березня 2017). Aileen Hernandez, former NOW president who fought for women's and minority rights, dies at 90. The Washington Post. Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 1 березня 2017.
  9. ↑ Logan, Robert W. (2005). Aileen Clarke Hernandez. У Hine, Darlene Clark (ред.). Black Women in America. Т. 2. Oxford University Press. с. 46–47. ISBN 9780195223750.
  10. ↑ Sandomir, Richard (28 лютого 2017). Aileen Hernandez, 90, Ex-NOW President and Feminist Trailblazer Dies. The New York Times. Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 1 березня 2017.
  11. ↑ Aileen Hernandez. Makers. Архів оригіналу за 9 July 2017. Процитовано 23 січня 2018.
  12. ↑ Remembering Women's Rights Activist Aileen Hernandez. NPR. 5 березня 2017. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
  13. ↑ Ehrlich, Dorothy (28 лютого 2017). The ACLU Remembers Aileen Hernandez. American Civil Liberties Union. Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  14. ↑ O'Neill, Terry (27 лютого 2017). NOW Mourns the Loss of Aileen Hernandez. National Organization for Women. Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 1 березня 2017.

Посилання

Попередник:
Бетті Фрідан 		Президент Національної організації жінок
1970–1971 		Наступник:
Вільма Скотт Гейде


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айлін_Ернандес&oldid=34582200