Перейти до вмісту

Афроамериканці

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Афроамериканці
African Americans
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі афроамериканці: Вільям Дюбуа, Мартін Лютер Кінг, Барак Обама, Малколм Ікс, Роза Паркс, Сожурне Трус
Самоназваангл. African American Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа розселення
РегіонСША США: Південь США
Кількість42 020 743
Входить доамериканці США Редагувати інформацію у Вікіданих
Моваамериканська англійська і афроамериканська англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігіябаптизм, іслам сунітської течії
Прапор
CMNS: [[commons:Category:African Americans| Афроамериканці
African Americans
]] у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Афроамерика́нці (англ. African Americans) — етнічна група, що складається з американців, які мають часткове або повне походження від будь-якого первісного народу, що походить з Африки або Америки відповідно до расової класифікації OMB «чорні расові групи Африки». Афроамериканці становлять другу за чисельністю етнорасову групу в США після білих американців.[1] Термін «афроамериканець», як правило, означає нащадків індіанців або африканців, що потрапили в рабство в США.

Більшість афроамериканців є нащадками поневолених людей у межах сучасних Сполучених Штатів. Хоча деякі чорношкірі іммігранти або їхні діти також можуть ідентифікувати себе як афроамериканці, більшість іммігрантів у першому поколінні цього не роблять, надаючи перевагу ідентифікації з нацією свого походження. Більшість мають західноафриканське та прибережне центральноафриканське походження, з різною часткою західноєвропейських та індіанських предків.

Історія

[ред. | ред. код]

Історія афроамериканців розпочалася у XVI столітті, коли африканців із Західної Африки та прибережних районів Центральної Африки продавали європейським работоргівцям і перевозили через Атлантичний океан до Західної півкулі. Після прибуття до Америки їх продавали як рабів європейським колоністам і змушували працювати на плантаціях, особливо в південних колоніях. Частина з них здобула свободу через манумісію або втечу та заснувала незалежні громади до і під час Американської революції.

Після утворення Сполучених Штатів у 1783 році більшість чорношкірих залишалися в рабстві, особливо на американському Півдні. Лише під час і наприкінці Громадянської війни в США у 1865 році близько чотирьох мільйонів рабів були звільнені. У період Реконструкції вони отримали громадянство та право голосу; однак через поширення ідеології расової сегрегації та расизму їх швидко позбавили цих прав, розглядаючи як громадян другого сорту.

Ситуація почала змінюватися внаслідок участі афроамериканців у військових конфліктах США, масової міграції з Півдня, ліквідації юридичної расової сегрегації та діяльності руху за громадянські права. Попри це, соціально-економічна нерівність і расизм щодо афроамериканців залишаються актуальними проблемами у XXI столітті.

У XX та XXI століттях імміграція відіграє дедалі важливішу роль в афроамериканській спільноті. Станом на 2022 рік близько 10 % чорношкірих американців були іммігрантами, а приблизно 20 % — іммігрантами або дітьми іммігрантів.

У 2008 році Барак Обама став першим і поки що єдиним афроамериканцем, обраним президентом США. У 2020 році Камала Гарріс стала першою афроамериканкою на посаді віцепрезидента США.

Афроамериканська культура справила значний вплив на світову культуру, зробивши вагомий внесок у образотворче мистецтво, літературу, англійську мову, філософію, політику, кухню, спорт і музику. Внесок афроамериканців у популярну музику є настільки значним, що більшість американських музичних жанрів — зокрема джаз, госпел, блюз, рок-н-рол, фанк, диско, хіп-хоп, R&B, реп і соул — частково або повністю походять з афроамериканської спільноти.

Демографія

[ред. | ред. код]
Відсоток афроамериканців за штатами у США станом на 2010 рік:

За даними Бюро перепису населення, у США мешкає 38,9 мільйона афроамериканців, дані перепису населення 2010 року, що становить 12,9 % від всього населення. З-поміж афроамериканців мулатами є близько 17-18 %, самбо, мають домішок індіанської крові, близько 3-5 %, а також азійської та латиноамериканської крові — близько 1-2 %.

Релігія

[ред. | ред. код]
Об'єднана методистська церква Маунт-Зайон — найстаріша афроамериканська громада у Вашингтоні, округ Колумбія
Мечеть Малкольма Шабаза у Гарлемі, Нью-Йорк

Більшість афроамериканців є протестантами, багато з яких належать до історично чорних церков.[2] Термін Чорна церква означає церкви, які служать переважно афроамериканським громадам. Чорні громади були вперше створені звільненими рабами наприкінці XVII століття, а згодом, після скасування рабства, афроамериканцям дозволили формувати унікальну форму християнства, культурно зумовлену африканськими духовними традиціями.[3] Однією з таких ранніх християнських культурних традицій у Чорній церкві є служба Watchnight, також відома як Вечір Свободи, коли афроамериканські громади по всій країні збираються у новорічну ніч до ранку Нового року на згадку про ніч і рік свого звільнення, діляться свідченнями, приймають хрещення та беруть участь у хвалінні й поклонінні.[4]

Згідно з опитуванням 2007 року, понад половина афроамериканського населення належить до історично чорних церков.[5] Найбільшою протестантською конфесією серед афроамериканців є Баптисти,[6] які представлені переважно чотирма деномінаціями, найбільшими з яких є National Baptist Convention, USA та National Baptist Convention of America.[7] Другою за чисельністю групою є методисти,[8] найбільшими деномінаціями серед них є Африканська методистська єпископальна церква та Африканська методистська єпископальна церква Сіон.[7][9]

П'ятидесятники розподілені між кількома релігійними організаціями, з яких Церква Бога у Христі є найбільшою.[7] Близько 16% афроамериканських християн є членами білих протестантських конфесій,[8] які (зокрема Об'єднана церква Христа) зазвичай мають 2–3% афроамериканського членства.[10] Також існує значна кількість католиків, які становлять 5% афроамериканського населення.[5] Із загальної кількості Свідків Єгови 22% є темношкірими.[2]

Деякі афроамериканці сповідують Іслам. Історично від 15 до 30% поневолених африканців, привезених до Америки, були мусульманами, однак більшість із них була навернена до християнства в період американського рабства.[11] У XX столітті частина афроамериканців прийняла іслам, переважно під впливом чорних націоналістичних рухів, які проповідували ісламські практики; серед них Мавританський науковий храм Америки та найбільша організація — Нація Ісламу, заснована у 1930-х роках, яка до 1963 року залучила щонайменше 20 000 осіб.[12][13] Серед відомих членів були активіст Малкольм Ікс та боксер Мухаммед Алі.[14]

Мухаммед Алі прийняв іслам у 1964 році

Малкольм Ікс вважається першою особою, яка започаткувала рух афроамериканців до основного ісламу після виходу з Нації та здійснення хаджу до Мекки.[15] У 1975 році Варіт Дін Мухаммад, син Елайджі Мухаммада, очолив Націю після смерті батька та скерував більшість її членів до сунітського ісламу.[16]

Афроамериканські мусульмани становлять 20% загальної чисельності мусульман США,[17] більшість з яких є сунітами, частина ідентифікує себе з громадою W. Deen Mohammed.[18] Чисельність Нації Ісламу під керівництвом Луїса Фаррахана оцінюється у 20 000–50 000 осіб.[19]

Існує також невелика, але зростаюча група афроамериканських євреїв, яка становить менше 0,5% афроамериканців або близько 2% єврейського населення США. Більшість з них є Ашкеназі, тоді як менші групи ідентифікують себе як Сефарди, Мізрахі або інші.[20] Багато афроамериканських євреїв належать до напрямів реформістського, консервативного, реконструктивістського або ортодоксального юдаїзму, хоча більшість ідентифікує себе як «євреї без релігії».

Підтверджені атеїсти становлять менше половини відсотка, що подібно до показників серед латиноамериканців.[21]

Політика

[ред. | ред. код]
Рік Кандидат,
який отримав
відносну більшість 		Політична
партія 		%
чорного
голосу 		Результат
1980 Джиммі Картер Демократична 83% Поразка
1984 Волтер Мондейл Демократична 91% Поразка
1988 Майкл Дукакіс Демократична 89% Поразка
1992 Білл Клінтон Демократична 83% Перемога
1996 Білл Клінтон Демократична 84% Перемога
2000 Альберт Гор Демократична 90% Поразка
2004 Джон Керрі Демократична 88% Поразка
2008 Барак Обама Демократична 95% Перемога
2012 Барак Обама Демократична 93% Перемога
2016 Гілларі Клінтон Демократична 88% Поразка
2020 Джо Байден Демократична 87% Перемога
2024 Камала Гарріс Демократична 85% Поразка

Починаючи з середини XX століття, переважна більшість афроамериканців підтримує Демократичну партію. На президентських виборах 2024 року 86% афроамериканських виборців підтримали демократку Камала Гарріс, тоді як 13% підтримали республіканця Donald Trump.[22] Хоча у сфері зовнішньої політики існує афроамериканське лобі, воно не мало такого впливу, як афроамериканські організації у внутрішній політиці.[23]

У десятиліття після завершення Реконструкції багато афроамериканців були виключені з електоральної політики. Ті, хто міг брати участь у виборах, до періоду Нового курсу переважно підтримували Республіканську партію, оскільки саме республіканський президент Авраам Лінкольн сприяв звільненню американських рабів; у той час республіканці та демократи представляли регіональні інтереси Півночі та Півдня відповідно, а не чіткі ідеологічні позиції, і як консерватизм, так і сучасний лібералізм були представлені в обох партіях.

Тенденцію голосування афроамериканців за демократів можна простежити з 1930-х років, у період Великої депресії, коли програма Нового курсу Франкліна Делано Рузвельта надала економічну допомогу афроамериканцям. Коаліція Нового курсу перетворила Демократичну партію на партію робітничого класу та його ліберальних союзників незалежно від регіону. Афроамериканський електорат став ще більш стабільно демократичним, коли демократичні президенти Джон Фіцджеральд Кеннеді та Ліндон Джонсон просували законодавство у сфері громадянських прав у 1960-х роках. У 1960 році майже третина афроамериканців проголосувала за республіканця Річард Ніксон.[24]

Консерватизм серед афроамериканців демонструє зростання, особливо після президентських виборів 2020 року. На виборах 2024 року Трамп отримав дещо більшу частку афроамериканського голосу порівняно з результатом 2020 року.[25][26][27]

Чорний національний гімн

[ред. | ред. код]
«Lift Every Voice and Sing» у виконанні родини Барака Обами, Смокі Робінсона та інших у Білому домі у 2014 році

«Lift Every Voice and Sing» часто називають чорним національним гімном у Сполучених Штатах.[28] У 1919 році Національна асоціація сприяння розвитку кольорового населення (NAACP) назвала її «негритянським національним гімном» за її здатність виражати заклик до визволення та утвердження афроамериканського народу.[29]

Імена

[ред. | ред. код]

На відміну від більшості європейських культур, у яких ім'я та прізвище репрезентують відповідно індивідуальну особу та її родову (сімейну) належність, у випадку афроамериканців історичне походження прізвищ має інший соціально-правовий і культурний генезис. У період трансатлантичної работоргівлі та інституційного рабства в Північній Америці поневолені африканці були насильно позбавлені власних іменних систем, які в африканських суспільствах часто включали родові, кланові, етнічні, релігійні або статусні маркери. Натомість їм надавалися європейські особові імена, а також прізвища рабовласників, що виконували не родову, а майново-ідентифікаційну функцію. Таким чином, прізвище в афроамериканському контексті історично не означало належність до власного роду, а слугувало позначенням юридичної власності, закріплюючи статус поневоленої особи як об'єкта володіння. Передача прізвища рабовласника рабам була формою символічного та правового контролю, що підкреслювала їх підпорядковане становище в расово-ієрархічній системі рабовласницького суспільства.

Після скасування рабства (1865) більшість колишніх рабів зберегли ці прізвища, оскільки вони вже були закріплені в офіційних документах, а також через відсутність можливості або соціальних ресурсів для відновлення втрачених африканських родових імен. У результаті сучасні афроамериканські прізвища в переважній більшості відображають історію рабства, а не автентичну африканську генеалогію.

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Афроамериканці

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ African Americans | History, Facts, & Culture | Britannica. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2026. Процитовано 30 січня 2026.
  2. ↑ а б Релігійний ландшафт США [Архівовано 23 квітня 2015 у Wayback Machine.] Pew Forum on Religion and Public Life (лютий 2008). Отримано 20 липня 2009.
  3. ↑ Charyn D. Sutton, «Чорна церква» [Архівовано 10 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. Energize Inc. Отримано 18 листопада 2009.
  4. ↑ Історична спадщина ночі Watch Night. Національний музей афроамериканської історії та культури (англ.). Архів оригіналу за 9 грудня 2023. Процитовано 6 листопада 2023.
  5. ↑ а б Релігійний портрет афроамериканців. Pewforum.org. 30 січня 2009. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 20 квітня 2012.
  6. ↑ Bill_J._Leonard (2007), Баптисти в Америці, Columbia University Press, с. 34. ISBN 0-231-12703-0.
  7. ↑ а б в Щорічник церков NCC за 2008 рік повідомляє про широкий спектр медичних служінь [Архівовано 19 травня 2019 у Wayback Machine.] Національна рада церков США. 14 лютого 2008. Отримано 22 червня 2009.
  8. ↑ а б William Henry James, Stephen Lloyd Johnson (1997). Doin' drugs: patterns of African American addiction. University of Texas Press. с. 135. ISBN 0-292-74041-7.
  9. ↑ Roger Finke, Rodney Stark (2005). The Churching of America, 1776–2005: Winners and Losers in our Religious Economy. Rutgers University Press, с. 235.
  10. ↑ Alfred Abioseh Jarrett (2000). Вплив макросоціальних систем на етнічні меншини у США, Greenwood Publishing Group, с. 235. ISBN 0-275-93880-8.
  11. ↑ Samuel S. Hill, Charles H. Lippy, Charles Reagan Wilson. Енциклопедія релігії Півдня. Mercer University Press (2005), с. 394. ISBN 978-0-86554-758-2.
  12. ↑ Lomax (1979). When the Word Is Given. Bloomsbury Academic. с. 15—16. ISBN 978-0-313-21002-0.
  13. ↑ Clegg, Claude Andrew (1998). An Original Man: The Life and Times of Elijah Muhammad. Macmillan. с. 115. ISBN 978-0-312-18153-6.
  14. ↑ Jacob Neusner, Світові релігії в Америці: вступ, Westminster John Knox Press (2003), с. 180–181. ISBN 978-0-664-22475-2.
  15. ↑ William W. Sales (1994). Від громадянських прав до чорного визволення: Малкольм Ікс та Організація афроамериканської єдності. South End Press, с. 37. ISBN 978-0-89608-480-3.
  16. ↑ Uzra Zeya (1990–01) Іслам в Америці: зростаюча присутність американських новонавернених [Архівовано 24 липня 2008 у Wayback Machine.] Washington Report on Middle East Reports. Отримано 16 листопада 2009.
  17. ↑ Мусульмани Америки: середній клас і здебільшого мейнстрим (Технічний звіт). Pew Research Center. 22 травня 2007. Процитовано 27 листопада 2012.
  18. ↑ Sacirbey, Omar (11 вересня 2001). Коли єдність давно на часі. Beliefnet.com. Процитовано 20 квітня 2012.
  19. ↑ Фаррахан готується виголосити фінальну промову в місці народження Нації Ісламу. Fox News Channel. 6 грудня 2011.
  20. ↑ Євреї США у 2020 році: раса, етнічність і спадщина. Pew Research Center. 11 травня 2021.
  21. ↑ «Релігійний портрет афроамериканців» Pew Research 2009
  22. ↑ Election 2024: Exit polls. CNN. Процитовано 27 лютого 2025.
  23. ↑ Dickson, David A. (1996). American Society and the African American Foreign Policy Lobby: Constraints and Opportunities. Journal of Black Studies. 27 (2): 139—151. doi:10.1177/002193479602700201. S2CID 143314945.
  24. ↑ Green, John Clifford; Coffey, Daniel J. (2007). The State of the Parties: The Changing Role of Contemporary American Politics. Rowman & Littlefield. с. 29. ISBN 978-0-7425-5322-4. Архів оригіналу за 7 січня 2024. Процитовано 16 червня 2015.
  25. ↑ Suggs, Bria (14 серпня 2024). Young Black voters are becoming more conservative than their parents. Here's why. NPR. Процитовано 27 лютого 2025.
  26. ↑ Donald Trump's approval rating higher with Black people than white people. Newsweek. 24 січня 2025. Процитовано 3 березня 2025.
  27. ↑ Martin, Michel; Fadel, Leila (10 жовтня 2024). Polls suggest Republicans are making gains among Black voters — especially Black men. NPR. Процитовано 20 березня 2025.
  28. ↑ Jackson, Jabar; Martin, Jill (3 липня 2020). NFL plans to play Black national anthem before Week 1 games. CNN. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 4 липня 2020.
  29. ↑ Till Victory Is Won: The Staying Power Of 'Lift Every Voice And Sing'. NPR.org (англ.). Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 22 лютого 2022.


Рекомендована література

[ред. | ред. код]
  • Altman, Susan (2000). The Encyclopedia of African-American Heritage. Facts on File. ISBN 978-0-8160-4125-1.
  • Finkelman, Paul, ed. Encyclopedia of African American History, 1619–1895: From the Colonial Period to the Age of Frederick Douglass (3 vol Oxford University Press, 2006).
    • Finkelman, Paul, ed. Encyclopedia of African American History, 1896 to the Present: From the Age of Segregation to the Twenty-first Century (5 vol. Oxford University Press, US, 2009).
  • John Hope Franklin, Alfred Moss, From Slavery to Freedom. A History of African Americans, McGraw-Hill Education 2001, standard work, first edition in 1947.
  • Gates, Henry L. and Evelyn Brooks Higginbotham (eds), African American Lives, Oxford University Press, 2004 – more than 600 biographies.
  • Hine, Darlene Clark, Rosalyn Terborg-Penn, Elsa Barkley Brown (eds), Black Women in America: An Historical Encyclopedia, (Indiana University Press 2005).
  • Ortiz, Paul (2018). An African American and Latinx History of the United States. Beacon Press. ISBN 978-0807005934.
  • Horton, James Oliver, and Lois E. Horton. Hard Road to Freedom: The Story of African America, African Roots Through the Civil War. Vol. 1 (Rutgers University Press, 2002); Hard Road to Freedom: The Story of African America: Volume 2: From the Civil War to the Millennium (2002). online
  • Kranz, Rachel. African-American Business Leaders and Entrepreneurs (Infobase Publishing, 2004).
  • Salzman, Jack, ed. Encyclopedia of Afro-American culture and history, New York City: Macmillan Library Reference US, 1996.
  • Stewart, Earl L. (1998). African American Music: An Introduction. ISBN 978-0-02-860294-3.
  • Southern, Eileen (1997). The Music of Black Americans: A History (вид. 3rd). W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-97141-5.

Посилання

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]



Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Афроамериканці&oldid=47773657