Еквтиме Такаїшвілі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:36, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Еквтиме Такаїшвілі
груз. ექვთიმე სიმონის ძე თაყაიშვილი
Народився4 січня 1863(1863-01-04) або 1863[1]
Ліхауріd, Озургетський повітd, Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер21 лютого 1953(1953-02-21) або 1953[1]
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
ПохованняМтацмінда
Країна Російська імперія
 Закавказька Демократична Федеративна Республіка
 Грузинська Демократична Республіка
 СРСР
Діяльністьантрополог, археолог, історик, викладач університету
Alma materКутаїська класична гімназіяd
Санкт-Петербурзький державний університет
ЗакладQ12864966?
Товариство по розповсюдженню грамотності серед грузинd
Грузинське історико-етнографічне товариствоd
Тбіліський державний університет
Грузинська національна академія наук
Посададепутат Парламенту Грузії[d]
ПартіяНаціонально-демократична партія Грузії
Нагороди
орден Національного героя
Автограф
CMNS: Еквтиме Такаїшвілі у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Такаїшвілі.

Еквтиме Такаїшвілі (груз. ექვთიმე სიმონის ძე თაყაიშვილი; 3 січня 1863 року — 21 лютого 1953 року) — грузинський історик, археолог і громадський діяч, православний святий.

Життєпис

Еквтиме Такаїшвілі народився в селі Лиіауриі (груз. ლიხაური) в західній частині Гурії в родині дворянина Симона Такаиїшвілі. Закінчив кутаїську гімназію зі срібною медаллю в 1883 році. Директором гімназії на той час був український педагог та етнограф, член Старої громади, Олександр Стоянов, який в умовах тотальної русифікації субсидіював видання гімназійного журналу грузинською мовою («Доля»), де відбувся літературний дебют Такаїшвілі як історика[2]. У 1887 році закінчив Санкт-Петербурзький державний університет. В 1887—1917 роках читав лекції з історії Грузії в різних престижних школах Тбілісі, включаючи Тбіліську гімназію для дворянства. В ті роки брав активну участь у науковій та просвітницькій діяльності. Від 1907 до 1921 рокубув головою товариства історії та етнографії Грузії. Між 1907 і 1910 роками організував серію археологічних експедицій до історичної грузинської області Тао-Кларджети (нині частина Туреччини).

Після Лютневої революції 1917 року зайнявся політикою. Брав активну участь у створенні Національно-демократичної партії Грузії і був обраний на посаду заступника голови Установчих зборів Грузинської Демократичної Республіки, обіймаючи ту посаду від 1919 до 1921 року.

У 1918 році Еквтиме Такаїшвілі був одним із засновників і викладачів Тбіліського державного університету. Втратив свої пости і в Університеті, і в парламенті після введення частин Червоної армії на територію Грузії. Виїхав в еміграцію до Франції разом з урядом Ное Жорданія. З собою уряд Грузинської Демократичної Республіки забрав скарбницю і всі експонати грузинської матеріальної культури. Матеріальні цінності, що зберігалися в 39 величезних ящиках, були доставлені до Марселя і поміщені у сховищі банку. Надалі дорогоцінний вантаж був перевезений в один з банків Парижу. Незважаючи на те, що офіційно власником скарбниці уряд у вигнанні, фактично володів всім Еквтиме Такаїшвілі. На початку 1930-х років Такаїшвілі виграв позов, поданий княгинею Саломе Оболенською (1878—1961), дочкою останнього мегрельского можновладного князя Миколи Дадіані, яка також претендувала на частину казни, взяту з колишнього палацу Дадіані в Зугдіді.

Незважаючи на численні спроби різноманітних європейських музеїв придбати частини грузинських скарбів та великі економічні труднощі, Еквтиме ніколи не продавав нічого з експонатів своєї колекції. Еквтиме Такаїшвілі охороняв колекцію до 1933 року, коли Ліга Націй визнала Радянський Союз і посольство уряду Грузії в Парижі було ліквідовано і перетворено в «Грузинський офіс». Скарбниця перейшла у володіння французької держави. У 1935 році Такаїшвілі закликав французький уряд передати скарб Грузії. Але тільки до закінчення Другої світової війни, в листопаді 1944 року, він зміг привернути увагу посла СРСР у Парижі, Олександра Богомолова. Справі повернення колекції грузинських скарбів на батьківщину допомогли гарні відносини між Йосипом Сталіним і генералом Шарлем де Голлем. Сам Такаїшвілі, повернувшись до Грузії, закінчив свої дні під домашнім арештом в 1953 році.

Похований у пантеоні на Мтацмінда.

Був першим видавцем багатьох давньогрузинських творів. «Звернення Грузії» належить до їх числа.

Пам'ятник у Тбілісі
(парк Вірі)

Був автором численних наукових праць з історії та археології Грузії і Кавказу, які мають особливе значення і сьогодні.

Ушанування пам'яті

Вулиця в Тбілісі і друга тбіліська гімназія названі на його честь. Він був канонізований Грузинською православною церквою.

Могила Еквтиме Такаїшвілі і його дружини Ніни Полторацької на Мтацмінда

У 2013 році посмертно йому було присвоєно звання та орден Національного героя Грузії[3].

Монографія

  • Три исторические хроники; Тифлис 1890
  • Житие Картли. Тифлис 1906
  • Археологические экскурсии, розыскания и заметки, в. 1-5, Тифлис, 1905—1915;
  • Христианские памятники; Москва 1909 (МАК, т. 12)
  • Les antiquités géorgiennes. Société géorgienne d'histoire et d'ethnographie, Тифлис 1909
  • Album d'arquitecture géorgienne. Éd. de l'Univ. de Tiflis, Тифлис 1924
  • Описание рукописей Общества распространения грамотности среди грузинского населения, т. 1-2, кн. 1-8, Тифлис, 1904-12;
  • Государство иберов и государство картов, «Мнатоби», 1948, No 8 (на груз, яз.);
  • Хроника Сумбата Давидовича о Багратионах Тао-Кларджети, в сб.: Материалы по истории Грузии и Кавказа, в. 27, Тб., 1949 (на груз. яз.);
  • Археологическая экспедиция 1917 г. в Южные провинции Грузии, Тб., 1952.
  • Библ. трудов академика Е. С. Такайшвили, Тб., 1963.

Примітки

  1. ↑ а б Люди и судьбы. Биобиблиографический словарь востоковедов - жертв политического террора в советский период (1917-1991) — СПб: Петербургское Востоковедение, 2013. — 496 с. — (Социальная история отечественной науки о Востоке) — ISBN 978-5-85803-225-0
  2. ↑ Віра Білоус. Громадівець Олександр Стоянов і Грузія: подвижництво в царині народознавства, націєзбереження та економічного поступу (друга половина ХІХ ст.) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — Інститут історії України НАН України, 2012, випуск 21. — С. 69-88.
  3. ↑ Mikheil Saakashvili – Georgia will not kneel, or lick the conqueror’s boots. InterPressNews. 26 жовтня 2013. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 14 січня 2015.

Література

  • (рос.) A website dedicated to E. Takaishvili. Retrieved on 2008-07-06.
  • (рос.) Такаишвили, Эквтиме. Люди и судьбы. Биобиблиографический словарь востоковедов — жертв политического террора в советский период (1917—1991). Изд. подготовили Я. В. Васильков, М. Ю. Сорокина. СПб.: Петербургское Востоковедение, 2003. 496 с.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еквтиме_Такаїшвілі&oldid=34630142