Еліза Сідмор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:47, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Еліза Сідмор
Народилася14 жовтня 1856(1856-10-14)[1][2]
Клінтон, Айова, США
Померла3 листопада 1928(1928-11-03)[1][2] (72 роки)
Женева, Швейцарія[3]
Країна США
Діяльністьфотограф, географ, письменниця
Знання мованглійська
Роки активності1884[1] — 1922[1]
Нагороди
орден Вранішнього Сонця

Еліза Сідмор[4] (1856—1928)  — американська письменниця, фотографка і географка, яка стала першою жінкою-членом Національного географічного товариства.[5] Вона неодноразово подорожувала до Японії у період між 1885 і 1928.

Еліза Сідмор народилась 14 жовтня 1856 року в Клінтоні, Айова. Вона вчилася в коледжі Оберлін. Виховати інтерес до подорожей їй допоміг брат-дипломат Джордж Хоторн Сідмор, який служив на Далекому Сході з 1884 по 1922 рік. Еліза часто супроводжувала свого брата у робочих поїздках, а його дипломатичний статус надавав доступ у регіони, недоступні для звичайних туристів.

Після повернення до Вашингтону у 1885 році Еліза загорілася ідеєю посадки японських вишневих дерев у столиці. Але цей задум не знайшов широкого відгуку. Але перша книга про враження від Аляски, видана у 1885 р. принесла Елізі Скідмор успіх. Вона увійшла до складу Національного географічного товариства США в 1890 році, невдовзі після його заснування і стала постійним кореспондентом.

Результатом її подальших мандрівок на схід стала книга про Японію, опублікована у 1891 році. Її супроводжував короткий путівник, Із заходу на Далекий Схід (1892). Після подорожей на острів Ява вона написала книгу в Ява-Східний сад (1897), а після візитів до Китаю та Індії опублікувала кілька статей у журналі National Geographic Magazine  і дві книжки, Китай, довгоживуча Імперія (1900) та Зима в Індії (1903).

Перебування в Японії під час російсько-японської війни стало основою сюжету єдиної відомої художньої книги Скідмор — Гаазькі ордени (1907). У романі описано свідчення дружини російського в'язня, яка приєднується до чоловіка у в'язничній лікарні Мацуями.

Ідея Елізи Скідмор щодо посадки сакур почала приносити плоди, коли нею зацікавилась і підтримала перша леді Хелен Тафт. Завдяки їх зусиллям жителі Вашингтона по сьогоднішній день мають змогу насолоджуватись цвітінням цих дерев у парках, особливо під час національного фестивалю цвітіння сакур.

На підтримку природоохоронного руху у США Скідмор написала листа до редакції журналу Century у вересні 1893 р. під заголовком «Наші нові національні лісові резерви», в якому йшлося про значення збереження лісу як суспільного блага.

Еліза Скідмор померла в Женеві у 72 роки. Її могила знаходиться на іноземному цвинтарі у Йокогамі, Японія поруч із могилами матері та брата.

Примітки

  1. ↑ а б в г д RKDartists
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ http://voices.nationalgeographic.com/2013/04/09/the-society-and-washingtons-flowering-cherry-trees/
  4. ↑ Michael E. Ruane, "Cherry blossoms’ champion, Eliza Scidmore, led a life of adventure, " Washington Post, March 13, 2012.
  5. ↑ Mauzé, Marie; Harkin, Michael Eugene; Kan, Sergei (2004). Coming to Shore: Northwest Coast Ethnology, Traditions, and Visions. University of Nebraska Press. с. 206. ISBN 0-8032-3230-6. Процитовано 26 січня 2014.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліза_Сідмор&oldid=34631283