Енріко Анноні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:06, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Енріко Анноні
Енріко Анноні
Енріко Анноні
Особисті дані
Народження 1 липня 1966(1966-07-01)[1] (58 років) або 10 липня 1966(1966-07-10) (58 років)
  Джуссано, Провінція Монца і Бріанца, Ломбардія, Італія
Зріст 178 см
Вага 83 кг
Громадянство  Італія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
Італія «Сереньо»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1982–1983 Італія «Сереньо» 27 (0)
1983–1990 Італія «Комо» 97 (2)
1985–1987   Італія «Самбенедеттезе» 60 (4)
1990–1994 Італія «Торіно» 103 (2)
1994–1997 Італія «Рома» 59 (0)
1997–1999 Шотландія «Селтік» 37 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1987–1988 Італія Італія U-21 3 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2013 Італія «Падова» (помічник)
2015– Італія «Катанія» (помічник)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Енріко Анноні (італ. Enrico Annoni; нар. 10 липня 1966, Джуссано) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. З 2015 року входить до тренерського штабу клубу «Катанія».

Клубна кар'єра

Народився 10 липня 1966 року в місті Джуссано. Вихованець футбольної школи клубу «Сереньо»[2]. Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1982 року в основній команді того ж клубу, в якій провів один сезон, взявши участь у 27 матчах Міжрегіонального чемпіонату (нині — Серія D)[2].

1983 року Анноні перейшов у «Комо» з Серії Б, де не став основним гравцем і у сезоні 1983/84 зіграв лише дві гри у чемпіонаті, а команда вийшла до вищого дивізіону[2]. В наступному сезоні він так і не дебютував у Серії А і в результаті 1985 року він був відданий в оренду в «Самбенедеттезе», де зумів стати основним захисником і за два роки провів шістдесят ігор, забивши чотири голи у чемпіонаті. Повернувшись в «Комо», він став основним центральним захисником та дебютував у Серії А, зігравши 95 ігор за три сезони[3].

Анноні (праворуч) під час виступів за «Комо» в боротьбі з Мікаелем Лаудрупом. 1988 рік.

1990 року перейшов у «Торіно»[3], очолюване Емільяно Мондоніко. Відіграв за туринську команду наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Торіно», був основним гравцем захисту команди. За цей час виборов титул володаря Кубка Італії[4], ставав володарем Кубка Мітропи у 1991 році[5], а також фіналістом Кубка УЄФА 1992 року[6]. Тоді ж від туринських тифозі отримав прізвисько Тарзан за своє довге волосся[7][8].

Влітку 1994 року Анноні за 4,5 млрд лір[9] перейшов у «Рому»[10]. У перші два сезони був основним захисником клубу, але в третьому втратив місце в основі і в лютому 1997 року перейшов до шотландського «Селтіка»[11]. З цією командою здобув титул чемпіона Шотландії[12] та Кубок шотландської ліги[13], але в липні 1999 року він повернувся до Італії, щоб піклуватися про свого хворого батька[14].

На батьківщині Анноні не відмовився від ідеї повернення на футбольне поле і тренувався з молодіжною командою «Рома»[15], а також з основою нижчолігової «Равенни», втім більше на офіційному рівні за жоден клуб так і не зіграв.

Виступи за збірну

Протягом 1987—1988 років залучався до складу молодіжної збірної Італії і став у її складі чвертьфіналістом молодіжного чемпіонату Європи 1988 року. На молодіжному рівні зіграв у 3 офіційних матчах.

Кар'єра тренера

5 липня 2013 року увійшов до тренерського штабу «Падови» як помічник тренера Даріо Марколіна[16]. Але Енріко провів лише два місяці в цій ролі і вже 28 вересня він був звільнений від роботи разом з Марколіном[17].

3 січня 2015 року знову став помічником Марколіна, на цей раз у «Катанії»[18].

Титули і досягнення

«Торіно»: 1992–93
«Селтік»: 1997–98
«Селтік»: 1997–98
«Торіно»: 1991

Примітки

  1. FBref
  2. а б в ecco Annoni Tarzan. Archiviostorico.corriere.it. Процитовано 3 вересня 2013.
  3. а б Enrico Annoni - Carriera - stagioni, presenze, goal - TuttoCalciatori.Net - Schede calciatori con carriera, gol, della serie A, serie B, serie C, serie C1 e serie C2, lega pro, serie D. TuttoCalciatori.Net. 25 травня 2011. Процитовано 3 вересня 2013.
  4. Ultimo Trofeo. Digilander.libero.it. Процитовано 3 вересня 2013.
  5. Mitropa Cup 1991. Rsssf.com. 10 серпня 1999. Процитовано 3 вересня 2013.
  6. Enrico Annoni 1991/92. footballzz.co.uk. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 3 вересня 2013.
  7. I.T.R. IO TIFO ROMA, tutto il mondo ci deve guardare!! | ESCLUSIVA VPR Intervista ad Enrico Annoni "Tarzan". Iotiforoma.it. 12 березня 2011. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 3 вересня 2013.
  8. Che fine hanno fatto? Annoni, ora Tarzan corre in moto - Sport - Sky.it. Sport. 28 січня 2011. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 3 вересня 2013.
  9. Calciatori ‒ La raccolta completa Panini 1961—2012, Vol. 11 (1994—1995), Panini, 2012. p. 10
  10. Enrico Annoni 1994/95. footballzz.co.uk. Процитовано 3 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
  11. Annoni to sign today. The Mirror. 20 лютого 1997. Процитовано 3 вересня 2013.
  12. Enrico Annoni. The Terrace Scottish Football Podcast. Архів оригіналу за 4 September 2014. Процитовано 27 серпня 2014.
  13. Celtic cruise to cup final win. BBC Sport. 30 листопада 1997. Процитовано 27 серпня 2014.
  14. Football: Annoni free to leave Celtic. Daily Record. 4 липня 1999. Процитовано 3 вересня 2013.
  15. ANNONI Tarzan si è dato alle moto. Il Tempo. 04. Процитовано 17 aprile 2010. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=sì (довідка)
  16. Zoom sullo staff tecnico che lavorerà con Marcolin: Annoni, Petrelli e Scotti - Padova Sport. Padovasport.tv. Процитовано 3 вересня 2013.
  17. Comunicato ufficiale: sollevato dall'incarico Dario Marcolin, guida tecnica affidata a Bortolo Mutti. www.padovacalcio.it/. 28 вересня 2013. Архів оригіналу за 29 November 2014. Процитовано 28 червня 2014.
  18. Dario Marcolin alla guida del Catania, Maurizio Pellegrino torna a dirigere il Settore Giovanile (Italian) . Calcio Catania. 3 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015.

Посилання