Координати: 53°21′1.000051159077e-07″ пн. ш. 83°46′58.800000100005″ сх. д. / 53.350000000028° пн. ш. 83.78300° сх. д. / 53.350000000028; 83.78300

Алтайський державний університет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алтайський державний університет

АлтГУ
53°21′1.000051159077e-07″ пн. ш. 83°46′58.800000100005″ сх. д. / 53.350000000028° пн. ш. 83.78300° сх. д. / 53.350000000028; 83.78300
Типкласичний
Країна Росія
Засновано1973
ПрезидентКирюшин Юрій Федорович
РекторЗемлюк Сергій Валентинович
ПриналежністьМіністерство науки та вищої освіти РФd[1]
ВипускникиКатегорія:Випускники Алтайського державного університету
Штаб-квартираБарнаул
Адреса656049, Російська Федерація, Алтайський край, Барнаул, пр-т Леніна, 61
Сайтasu.ru
Мапа
CMNS: Altai State University у Вікісховищі

Алтайський державний університет (рос. Алтайский государственный университет) — класичний заклад вищої освіти в російському місті Барнаул, заснований у 1973 році.

Член Асоціації класичних університетів Росії.

Історія

У 1972 році крайком і крайвиконком КПРС звернулися до Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва з листом про відкриття в Алтайському краї університету. 27 грудня 1972 року секретаріат ЦК КПРС розглянув звернення і 31 грудня 1972 року бюро крайкому і крайвиконком прийняли постанову «Про організацію Алтайського державного університету», в якому визначили практичні заходи по створенню закладу.

27 березня 1973 року Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову № 179 про відкриття університету в Барнаулі. 25 травня 1973 року відповідну Постанову № 279 прийняла Рада міністрів РРФСР. На виконання прийнятих рішень міністри вищої і середньої спеціальної освіти СРСР і РРФСР видали накази № 274 і 229 про організацію Алтайського державного університету. У вересні 1973 року в новоствореному закладі розпочався навчальний процес[2].

Наказом Міністерства вищої освіти РРФСР № 253 від 29 травня 1973 було визначено первісну структуру університету., згідно якої університет мав п'ять факультетів: історико-філологічний, юридичний, економічний, хіміко-біологічний, фізико-математичний. Підготовка здійснювалася за 9 спеціальностями: історії, філології, юриспруденції, економіки праці, планування і організації промислового виробництва, хімії, біології, фізики, математики, економічної кібернетики. Відкриття спеціальностей здійснювалося поетапно. У 1973 році почалася підготовка істориків, філологів, юристів, економістів. У наступному році — хіміків, біологів, математиків, фізиків. Надалі структура університету зазнала певних змін.

У 1973 році почали функціонувати юридичний та історико-філологічний факультети, ще не затверджені Мінвузом РРФСР (наказ про їх організації видано 2 січня 1974 року). 29 травня за рекомендацією крайового комітету КПРС міністр вищої і середньої спеціальної освіти РРФСР призначив ректором Алтайського державного університету кандидата історичних наук доцента Василя Неверова.

У 1986 році Алтайський держуніверситет очолив Валерій Миронов. У 1993 році в університеті працювало 10 факультетів і відділень, в складі яких 54 кафедри, які готували за 19 спеціальностями 6 000 студентів. Серед професорсько-викладацького складу 2 члени-кореспонденти РАН, 39 докторів наук та професорів, 238 кандидатів наук. У 1991 році відкрито першу спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій зі соціології.

У 1997 році ректором Алтайського держуніверситету став Юрій Кирюшин. У 2003 році в університеті працювало 15 факультетів і 1 відділення, 81 кафедра, підготовка здійснювалася за 56 спеціальностями і напрямками. Університету підпорядкувувалося 6 філій на території Алтайського краю. Відкрито факультети: соціології (1990 р.), політичних наук (1990 р.), мистецтв (1993 р.), педагогічної освіти (2001 р.), відкритої освіти (2003 р.), психології та філософії (2004). В універстеті розпочали роботу:

У березні 2016 ректором переобрано Сергія Землюка, який займав посаду з 2011 року[3][4].

У квітні 2017 року університет отримав статус опорного[5][6][7].

Структура

  • Інститут історії та міжнародних відносин
  • Міжнародний інститут економіки, менеджменту та інформаційних систем
  • Юридичний інститут
  • Інститут математики та інформаційних технологій
  • Інститут цифрових технологій, електроніки та фізики
  • Інститут хімії та хіміко-фармацевтичних технологій
  • Інститут біології та біотехнології
  • Інститут географії
  • Інститут соціальних наук
  • Інститут психології
  • Інститут мистецтв і дизайну
  • Інститут масових комунікацій, філології та політології (створений в результаті злиття факультетів журналістики, політичних наук, філологічного та зв'язків з громадськістю).

Наукові та науково-освітні підрозділи

  • НДІ екологічного моніторингу
  • НДІ гуманітарних досліджень
  • НДІ деревних термопластиків
  • Алтайська школа політичних досліджень
  • Центр колективного споживання «Біотехнологія»
  • Ботанічний сад
  • Гербарій ALTB[8]
  • Центр колективного споживання «Нано-Біо-Інжиніринг»
  • Центр політичного аналізу і технологій
  • Психологічний центр «PSY-контакт»
  • Музей археології та етнографії Алтаю
  • Барнаульський міський центр нових інформаційних технологій
  • Центр оцінювання якості освіти
  • НДЛ обробки зображень з космосу
  • Науково-освітній центр комплексних досліджень проблем молоді
  • Видавництво.

Філії

Відомі випускники

Примітки

  1. История Алтайского государственного университета. Алтайский государственный университет. Процитовано 7 квітня 2018.
  2. Сергей Землюков переизбрался ректором АлтГУ. Барнаул.фм. 26 березня 2016. Процитовано 26 березня 2016.
  3. Общественность в интернете бурно спорит о новом здании АлтГУ на площади Сахарова. altapress.ru. 8 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.
  4. Список опорных вузов в России пополнили 22 региональных университета. // Интерфакс. 18 квітня 2017. Процитовано 7 квітня 2018.
  5. Анна Макеева. Вызов для вузов // Коммерсантъ. — 2017. — 17 квітня. — ISSN 1563-6380.
  6. По итогам второго конкурсного отбора программы создания опорных университетов 22 вуза станут опорными. // Министерство образования и науки Российской Федерации. 18 квітня 2017. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 7 квітня 2018.
  7. Куприянов А. Н. Арабески ботаники. Кн. 2: Томские корни. — Кемерово: Вертоград. — 2008. — С. 128. — ISBN 5-91526-003-9

Посилання

  • Офіційний сайт (рос.)