Червоний Маяк (Бериславський район)

селище Червоний Маяк
Країна	Україна
Область	Херсонська
Район	Бериславський район
Тер. громада	Новорайська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA65020190090069341
Основні дані
Засновано	1781
Площа	7,2381 км²
Населення	1883
Густота	260,2 осіб/км²;
Поштовий індекс	74370
Телефонний код	+380 5546
Географічні координати	46°56′49″ пн. ш. 33°36′3″ сх. д.
Висота над рівнем моря	52 м
Водойма	Каховське водосховище
Відстань
Найближча залізнична станція:
Селищна влада
Карта
Червоний Маяк
Червоний Маяк
Червоний Маяк у Вікісховищі

Червоний Маяк — селище в Україні, у Новорайській сільській громаді Бериславського району Херсонської області. Населення становить 1883 осіб.

Історія

Археологічні пам'ятки

Про давнє заселення території, де тепер розташовані села Червоний Маяк та сусіднє — Республіканець, свідчать виявлені тут неолітичний могильник, курганні поховання доби бронзи, а також два скіфо-сарматські городища й могильник.Зокрема відомий Запорозький городок — пізньоскіфське городище — місце, де розташовувалися козацькі форпости.

ІІ половина 18 століття

У 1781 році на місці сучасного Червоного Маяка, біля Пропасної балки, царський уряд виділив землю для заснування монастиря. Перші ченці створеної 1783 року Софронійової пустині жили в печерах, видовбаних у кручах (їх залишки збереглися до наших днів).

Через 20 років сюди з Смоленської губернії переведено Бізюків монастир, і відтоді він дістав офіційну назву — Григоріївський Бізюків чоловічий монастир. Серед народу поширилася назва — Пропасний монастир (за гідронімом).

Наприкінці XVIII ст. монастиреві належало 4854 десятини землі, в тому числі 2584 орної; під сіножатями було 786, лісом — 830 та непридатної — 622 десятини. Його багатства зростали, і в першій половині XIX ст. земельна площа становила вже 25 964 десятини — 1,5 відсотків всієї площі землекористування в Херсонському повіті. Крім зернового господарства, тут розвивалися садівництво, бджільництво і скотарство. Багаті рибальські угіддя монастир за великі гроші віддавав в оренду.

19 століття

Після реформи 1861 року Григоріє-Бізюків монастир залишався власником усіх своїх земельних угідь. На його величезних ланах висівалися озимі жито і пшениця, а також яра пшениця й овес; вирощувалися просо, льон і кукурудза; закладалися виноградні плантації. Врожаї зернових на монастирських землях значно перевищували середню врожайність на Херсонщині і становили залежно від погодних умов від 40 до 70 пудів з десятини. 1887 року в монастирському господарстві налічувалося 145 голів робочої худоби, 420 голів великої рогатої худоби, чимало овець і свиней.

Монастир був власником багатьох промислових підприємств: млинів, олійниць, виноробні, вапнярні, слюсарсько-ковальських, цегельно-черепичних і гончарних майстерень. Працювала електростанція, застосовувалася тогочасна техніка, в тому числі локомобіль. Підприємства були досить прибутковими. Чималі гроші давали млини та олійниці, куди з усіх навколишніх сіл привозили зерно і соняшникове насіння. Наживався монастир і на здачі землі в оренду. Орендарі брали великі ділянки в довгострокову оренду по 2,8—5 крб. за десятину, а безземельні селянські господарства орендували на рік невеликі клаптики, за які з них здирали по 10 крб. за десятину. З селян-бідняків, які не могли сплачувати гроші, монастир брав плату натурою: за орну землю — третину врожаю, за сіножаті — від трьох п'ятих до двох третин скошеного сіна.

Були й інші джерела надходження грошей: кілька разів на рік ченці й семінаристи йшли на села збирати пожертвування; багаті парафіяни часто відказували монастиреві великі капітали й землю, щоб «братія» замолювала їхні гріхи. Отже, Григоріє-Бізюків монастир, прибутки якого на початку XX ст. перевищували 500 тис. крб. на рік, був одним з найбагатших на півдні України. У ньому налічувалося 70 капітальних кам'яних споруд: собор, дві церкви, дзвіниця, братський корпус на три поверхи і 76 кімнат, будинок архімандрита на 43 кімнати, будинок намісника на 12 кімнат, дитячий притулок на 5 кімнат, дворянський і загальний готелі, заїжджі двори для простого люду та багато різних служб. У монастирі були фельдшерський пункт, духовна семінарія та церковнопарафіяльна школа. Поблизу обителі розміщувалися саманні хатини сімейних селян-бідняків, які працювали в монастирському господарстві.

На численних хуторах, розкиданих по степу, мешкали селяни, які обробляли монастирську землю, доглядали монастирських коней (хутір Кінський Завод), овець (хутір Кошара), вирощували льон (хутір Лляний). Жили вони в злиднях, працювали тяжко, під палючим сонцем, часто без води (хутір Безводний).

20 століття

Село постраждало від Голодомору, проведеного радянським урядом у 1932—1933 роках. Згідно з мартирологом Національної книги пам'яті України, складеного на основі свідчень очевидців (зокрема Ісаєнко М. М.) 2007 року, загинула 1 особа — Осипенко, який мав 18 років.

Пам'ятки

1781 р. засновано Григоріївський Бізюків чоловічий монастир. За радянських часів він припинив своє існування; зруйновано запорозьку церкву св. Григорія (1782 р), Вознесенський собор та дзвіницю (1894 р), розібрано частину огорожі.

Збереглися стіни з вежами (кін. XVIII — 1 чверть XIX ст.), Покровська церква, архієрейський будинок з церквою Трьох Святителів, Троїцька церква, Трапезна, корпус келій, готельний корпус, брама, фонтани (всі кін. XIX — поч. XX ст.), печерні келії (XVIII ст.). У 1991 року монастир відновлено.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Херсонська область)

Посилання

• Погода в селі Червоний Маяк

Джерела

• Сайт територіальної громади [Архівовано 4 січня 2022 у Wayback Machine.]