Перейти до вмісту

Неоліт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неолі́т, новокам'яна доба (від грец. νέος — новий і λίθος — камінь) — період історії людства, який тривав від X до поч. III тис. до н. е.) та прийшов на зміну мезоліту, заключний період кам'яної доби. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнювальних форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискальна техніка розщеплення каміння, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Розвиток неоліту почався в регіоні «Родючого Півмісяця» — на Близькому Сході, в Малій Азії та в Загросі. До початку-середини VII тис. до н. е. неоліт проходить так звану докерамічну фазу розвитку. Окремі регіони земної кулі були втягнуті в процес неолітизації неодночасно. Так само й перехід до наступної епохи, енеоліту, для якого властива поява перших виробів із міді, відбувався в різних регіонах у різний час. Розвиток неоліту України охоплює проміжок із середини VI по V тис. до н. е.

Підстави до переходу в неоліт

[ред. | ред. код]

Перехід від полювання та збиральництва до відтворювального господарства отримав назву «неолітична революція». Хоча дати початку цих змін різнилися, залежно від регіону, у всіх випадках це сталося після закінчення зледеніння та усталення нових кліматичних зон не раніше 9700-9600 років до н. е.[1] Доти людям був властивий кочовий спосіб життя і міграції з регулярним поверненням до тих самих місць полювання і збиральництва. Зміна клімату зумовила нестачу харчів і пошуки нових джерел їжі, що вже не отримувалася з природи, а культивувалася самими людьми[2].

«Неолітична революція» не була повсюдною і раптовою. Хоча сільське господарство, одомашнення тварин, осілість і виробництво кераміки — головні риси неоліту, запроваджувалися в багатьох місцях, вони з'являлися не одночасно[3]. Сільськогосподарські громади виникли майже одночасно на території Месопотамії, Китаю, в Південно-Східній Азії, Африці, Месоамериці та Південній Америці, а мисливці та збирачі витіснялися[2]. Але частина спільнот залишалася кочовою чи продовжувала активно займатися полюванням і збиральництвом[3].

Осілий спосіб життя зробив можливою низку інновацій у організації суспільства й технологіях. Вирощування рослин у тих самих місцях роками підряд зробило можливою їхню селекцію. Спершу це були однорічні злакові рослини, потім багаторічні плодові. Тварини, на яких спершу полювали, були одомашнені. Для зберігання збіжжя та приготування їжі потрібні були посудини з нових матеріалів. Виникло плетіння та створення кераміки[2].

Землеробство і скотарство потребувало більшого розподілу праці, сильнішої спеціалізації, ніж полювання та збиральництво[4][5]. Осілість сприяла великим родинам[6].

Датування

[ред. | ред. код]
Археологічна періодизація
Голоцен   Латенська культура   Протоісторія
  Галльштаттська культура
Залізна доба
  Пізня  
  Середня
  Рання
Бронзова доба
    Енеоліт    
  Неоліт Доісторичні часи
Мезоліт,
Епіпалеоліт
Плейстоцен     Верхній  
    Середній
    Нижній
  Палеоліт
Кам'яна доба

Неоліт є частиною голоценової епохи, що охоплює післяльодовиковий час[7].

Термін «неоліт» або «новокам'яна доба» найчастіше пов'язують із початком ведення сільського господарства: рослинництва і скотарства. Оскільки сільське господарство розвивалося в різний час у різних регіонах світу, початок неоліту припав на різний час:[8]

  • на Близькому Сході — близько 9000 років до н. е.
  • у Південно-Східній Європі — близько 7000 років до н. е.
  • у Центральній Європі — близько 5500 років до н. е.
  • у Північній Європі — близько 4000 років до н. е.
  • у Східній Азії — 6000 років до н. е.

Аборигени деяких регіонів не розвивали землеробства і скотарства, або дані про це неповні. Тому трапляються твердження, що на півдні Африки неоліту не було[9]. Щодо сходу Африки вживається термін «пасторальний неоліт», який позначає скотарські суспільства, що існували в 5000 році до н. е. — 1200 році до н. е. та не практикували землеробства[10]

Риси неоліту

[ред. | ред. код]

Рослинництво

[ред. | ред. код]
Неолітичний серп з кількома лезами

На Близькому Сході, в так званому Родючому Півмісяці, існували природні умови для розвитку землеробства. Крім сприятливого клімату, там були величезні зарості дикої пшениці та ячменю. У Південно-Східній Азії пшениця та ячмінь не росли, але було багато крупнозернистого рису, що й став основною харчовою культурою. В Месоамериці та Африці використовували місцеві однодольні рослини: сорго в Африці та кукурудзу в Месоамериці. У Південній Америці одомашнили картоплю, батат і маніоку, лободу та амарант. Бобові рослини одомашнювалися у всіх основних регіонах, де почалося землеробство. В Африці — вігна, в Китаї — соя, в Південній Америці — арахіс, на Близькому Сході — сочевиця та нут. Позаяк для вирощення достатньої кількості вродаю потрібно було багато води, люди винайшли зрошення. А оскільки культурні рослини виснажували ґрунти після багаторічного вирощування в тому самому місці, землероби неоліту запровадили сівозміну[2]. Практикувалося підсічно-вогневе землеробство, коли ліс спалювався, а попіл удобрював ґрунт, що сприяло великим врожаям[11]. Завдяки цьому утворювався надлишок їжі, який можна було зберігати[12].

Зерно слугувало сировиною для борошна і йшло на виробництво печеного тіста. З зерна також робили каші, які варили в горщиках[8].

Тваринництво

[ред. | ред. код]

Першими одомашненими тваринами були ті, на яких люди до того полювали заради м'яса: дикі свині, кози, вівці, буйволи. Овець, корів одомашнили ще між 12-8 тис. років до н. е. Водяний буйвіл натомість був головною худобою на територіях Китаю, Індії та Тибету[2]. Пізніше деякі одомашнені тварини стали також тягловою силою, з них також почали отримувати молоко — ще одне стабільне джерело їжі[3]. Останніми одомашнили волів, ослів і верблюдів — близько 4 тис. років до н. е. Ці тварини добре підходили для перевезення вантажів на великі відстані і їхнє одомашнення збіглося з появою великих торгових шляхів[13].

Знаряддя та матеріали

[ред. | ред. код]
Неолітичні леза кам'яних ножів

Ручна обробка каменю досягла вершини розвитку в неоліт. Набір кам'яних інструментів дуже широкий: скребки для вичинки шкур, ножі, наконечники стріл і списів, сокири, молотки, долота[14]. Використовувалися також знаряддя з кістки, рогів, зубів, дерева. Кам'яні знаряддя оснащувалися дерев'яними ручками. Деревна смола та тваринні сухожилля скріплювали частини приладдя. Саме так кріпилися наконечники стріл і списів до древка. Стріли оснащували оперенням для стабілізації в польоті[15]. Каменю надавали складної форми, навіть створювали рівномірні зазубрини на лезах[16]. Для обжинання злаків слугували серпи з кількома малими змінними кам'яними лезами, що кріпилися підряд на ручці[17]. Розтиралося на крупу й борошно зерно на кам'яних зернотерках[18]. Для неоліту характерні поліровані знаряддя з каменю, особливо сокири. Вони легше рубали дерево та простіше виймалися з нього. Полірування виконувалося іншим абразивним каменем[19].

Якісний камінь був предметом торгівлі[15]. Позаяк головним і найпоширенішим матеріалом для знарядь був кремінь, цей камінь видобували з покладів, переважно на схилах крейдяних пагорбів[20]. Крем'яні шахти могли досягати 13 м завглибшки, як у Норфолку в Англії[21].

Принципово новим підходом до використання матеріалів стало виготовлення кераміки з глини. Поряд із знаряддями з каменю, кістки, рогу, дерева люди навчилися ліпити з вологої глини, яка, тверднучи, утворювала посудини для зберігання харчів. Хоча найдавніша кераміка виникла за мезоліту, близько 18 тис. років до н. е., саме за неоліту відбулося її повсюдне поширення[3]. Іноді саме узвичаєння кераміки вказується головною технологічною ознакою неоліту. Виділяється також докерамічний і керамічний неоліт[22]. Рання кераміка ліпилася вручну, без гончарного круга, та обпалювалася на вогні. Часто посудини потім полірували каменем. Неолітичні горщики нерідко мають випукле дно — їх було зручно ставити на попіл вогнища чи заривати в землю для зберігання[15].

Рослини, що мали волокнисті стебла чи інші частини, йшли на виробництво тканин. В Африці та Південній Америці це була бавовна, на Близькому Сході — льон, у Китаї — коноплі[2].

Організація суспільства

[ред. | ред. код]
Діорама, що зображає неолітичне поселення на території Китаю

Проживання в постійних поселеннях принесло нові форми соціальної організації. Спільноти ставали більш чисельними та ієрархічними. Археологічні знахідки свідчать, що в епоху раннього неоліту будинки не мали індивідуальних сховищ припасів, а припаси були спільними для поселення. Прикладом слугує Джарф-ель-Ахмар на півночі Сирії. Ця споруда розташована в центрі серед домогосподарств[8].

Протягом періоду 9600-6900 років до н. е. на Близькому Сході деякі поселення, такі як Єрихон, були оточені масивною стіною та ровом. З цього можна судити про міжобщинні конфлікти. Оскільки інновації у виробництві кам'яних знарядь праці набули широкого поширення та були прийняті багатьма групами у віддалених місцях, це свідчить про існування мереж обміну та культурної взаємодії[8].

Культура

[ред. | ред. код]

Осілість життя зробила можливою зосередження благ і влади в окремих людей і зростання влади релігійних лідерів[23]. Шаманізм став перогативою окремої верстви суспільства, на відміну від палеоліту, де магія уявлялася доступною доволі широкому загалу[24]. Землеробство стало головним джерелом їжі, тому люди розробили землеробський календар і головну роль отримали божества, що впливають на врожай[25]. У деяких регіонах існують докази поклоніння сонцю та місяцю, як у Британії та Ірландії[26].

Позаяк в неоліт виникли постійні поселення і щільність населення зросла, люди частіше потерпали від епідемій. Зокрема, скотарство сприяло зараженню людей від тварин. Тому розвинулися практики симпатичної магії — коли вплив на предмет відбувається впливом на інший предмет, із ним пов'язаний[27]. Неолітична релігія включала практики змінених психічних станів, викликання галюцинацій вживанням спеціальних речовин. Мегалітична архітектура неоліту (як-от довгі коридори в курганах) відображає уявлення про невидимий потойбічний світ, відділений від видимого світу[28].

Більшість поховань проводилися в будинках або поблизу них. Могили за якийсь час після поховання часто знову відкривали, а кістки виймали для культової демонстрації чи повторного заховання в іншому місці. Поширеною рисою близькосхідного неоліту був «культ черепа» як свідчення віри в силу, що міститься в голові та лишається після смерті. Іноді з глини на черепі виліплювали обличчя в прижиттєвому вигляді[29]. Житла могли бути місцем релігійної діяльності так само, як святилища чи храми[30].

Окрім збереження старих форм релегійного мистецтва, як-от наскельний живопис, неоліт став часом виникнення мегалітичної архітектури[31]. Яскравим прикладом є кам'яні кола в Європі, складені з масивних цілих каменів[32].

На території України

[ред. | ред. код]
Розташування деяких культур у Європі в добу неоліту
Докладніше: Неоліт України

На українських землях неоліт розпочався у VI—V тис. до н. е. і поширювався з південного заходу. Землероби Подунав'я та Балкан упродовж 4-х хвиль заселення утворили гребениківську культуру, культуру Криш, культуру лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені-Трипільську культуру. Вони уплинули на появу наступних неолітичних культур: волинської, дніпро-донецької, культури ямково-гребінцевої кераміки, донецької. Потім, у V—IV тис. до н. е., у Надпорожжі та Надазов'ї розвивалася сурська культура, у горах Криму — таш-аїрська культура. Закінчення неоліту на території України припало на V тис. до н. е., на півдні та на IV—III тис. до н. е. на півночі[33].

Перехід до енеоліту

[ред. | ред. код]
Докладніше: Енеоліт

Енеоліт або мідна доба — це перехідний етап від розвиненого неоліту до бронзової доби. Характеризується освоєнням обробки металів, а саме мідь починає використовуватися у знаряддях праці та зброї[34]. Перехід від мідного віку до бронзового віку в Європі відбувся між кінцем V та кінцем III тисячоліття до н. е. На Стародавньому Близькому Сході мідний вік охоплював приблизно той самий період[35].

Після енеоліту кам'яні знаряддя праці повністю були витіснені металевими[36]. У деяких регіонах, таких як Африка на південь від Сахари, кам'яна доба безпосередньо змінилася залізною добою, без мідної та бронзової[37].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Тарілка
    Тарілка
  • Артефакти Трипільської культури, знайдені на території Молдови. Доба Неоліту
    Артефакти Трипільської культури, знайдені на території Молдови. Доба Неоліту
  • Артефакт доби Неоліту
    Артефакт доби Неоліту
  • Сокири доби Неоліту
    Сокири доби Неоліту
  • Артефакт знайдений на території Румунії. Бл. 5500 р. до н. е.
    Артефакт знайдений на території Румунії. Бл. 5500 р. до н. е.
  • Глечики
    Глечики

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Corrick, Ellen C.; Drysdale, Russell N.; Hellstrom, John C.; Capron, Emilie; Rasmussen, Sune Olander; Zhang, Xu; Fleitmann, Dominik; Couchoud, Isabelle; Wolff, Eric (21 серпня 2020). Synchronous timing of abrupt climate changes during the last glacial period. Science (англ.). 369 (6506): 963—969. doi:10.1126/science.aay5538. ISSN 0036-8075.
  2. ↑ а б в г д е Hancock, James (7 лютого 2022). Dynamics of the Neolithic Revolution. World History Encyclopedia (англ.).
  3. ↑ а б в г Uzelac, Mirjana (19 лютого 2024). Was the Neolithic Revolution Really a Revolution?. TheCollector (англ.). Процитовано 27 серпня 2025.
  4. ↑ Neolithic. Archaeology News Online Magazine (амер.). Процитовано 27 серпня 2025.
  5. ↑ Martin-Merino, Mario (2021). The Neolithic Revolution: agriculture, sedentary lifestyle and its consequences (PDF).
  6. ↑ EBSCO - Research Databases, EBooks, Discovery Service. www.ebsco.com. Процитовано 27 серпня 2025.
  7. ↑ McNiven, Ian J.; David, Bruno (5 грудня 2023). The Oxford Handbook of the Archaeology of Indigenous Australia and New Guinea (англ.). Oxford University Press. с. 649. ISBN 978-0-19-009564-2.
  8. ↑ а б в г Violatti, Cristian (2 квітня 2018). Neolithic Period. World History Encyclopedia (англ.).
  9. ↑ Sadr, Karim (2003–07). THE NEOLITHIC OF SOUTHERN AFRICA. The Journal of African History (англ.). 44 (2): 195—209. doi:10.1017/S0021853702008393. ISSN 0021-8537.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  10. ↑ Grillo, Katherine M.; Prendergast, Mary E.; Contreras, Daniel A.; Fitton, Tom; Gidna, Agness O.; Goldstein, Steven T.; Knisley, Matthew C.; Langley, Michelle C.; Mabulla, Audax Z. P. (17 лютого 2018). Pastoral Neolithic Settlement at Luxmanda, Tanzania. Journal of Field Archaeology (англ.). 43 (2): 102—120. doi:10.1080/00934690.2018.1431476. ISSN 0093-4690.
  11. ↑ McNiven, Ian J.; David, Bruno (5 грудня 2023). The Oxford Handbook of the Archaeology of Indigenous Australia and New Guinea (англ.). Oxford University Press. с. 383. ISBN 978-0-19-009564-2.
  12. ↑ Kipfer, Barbara Ann (30 квітня 2000). Encyclopedic Dictionary of Archaeology (англ.). Springer Science & Business Media. с. 386. ISBN 978-0-306-46158-3.
  13. ↑ Editors, HISTORY com (12 січня 2018). Neolithic Revolution. HISTORY (англ.). Процитовано 27 серпня 2025.
  14. ↑ Waugh, Rick (23 квітня 2018). List Of Neolithic Stone Tools. Sciencing (амер.). Процитовано 11 травня 2026.
  15. ↑ а б в What were the main technologies used during the Neolithic? (PDF). National museums NI.
  16. ↑ Bifacial Sickle Insert. The Metropolitan Museum of Art.
  17. ↑ Baysal, Adnan (31 березня 2022). Lithic Studies: Anatolia and Beyond (англ.). Archaeopress Publishing Ltd. с. 107. ISBN 978-1-78969-927-2.
  18. ↑ Dig Deeper: How Are Stone Tools Made?. SAN DIEGO ARCHAEOLOGICAL CENTER (амер.). Процитовано 11 травня 2026.
  19. ↑ Kipfer, Barbara Ann (30 квітня 2000). Encyclopedic Dictionary of Archaeology (англ.). Springer Science & Business Media. с. 447. ISBN 978-0-306-46158-3.
  20. ↑ Kolesnik, Aleksandr (7 квітня 2020). Добыча и обработка кремня в Донбассе в неолитическую эпоху. Eminak (1(29)): 211—224. doi:10.33782/eminak2020.1(29).388. ISSN 2708-0226.
  21. ↑ NEOLITHIC FLINT MINES (PDF). INTRODUCTION TO PREHISTORY. Prehistoric Society. 09.2019.
  22. ↑ Манько, В. О. (2010). Проблеми вивчення неоліту в Україні. Кам'яна доба України. Шлях (13): 229—253.
  23. ↑ Sterelny, Kim (2 липня 2020). Religion: costs, signals, and the Neolithic transition. Religion, Brain & Behavior (англ.). 10 (3): 303—320. doi:10.1080/2153599X.2019.1678513. ISSN 2153-599X.
  24. ↑ Insoll, Timothy, ред. (2020). The Oxford handbook of the archaeology of ritual and religion. Oxford handbooks. New York, NY: Oxford University Press. с. 374—376. ISBN 978-0-19-885805-8.
  25. ↑ Scott, James C. (2017). Against the grain: a deep history of the earliest states. Yale agrarian studies. New Haven: Yale University Press. с. 86—87. ISBN 978-0-300-18291-0.
  26. ↑ Hayden, Brian (2003). Shamans, sorcerers, and saints: a prehistory of religion. Washington, D.C: Smithsonian Books. с. 241—247. ISBN 978-1-58834-168-6.
  27. ↑ Scott, James C. (2017). Against the grain: a deep history of the earliest states. Yale agrarian studies. New Haven: Yale University Press. с. 91. ISBN 978-0-300-18291-0.
  28. ↑ Insoll, Timothy (28 жовтня 2011). The Oxford Handbook of the Archaeology of Ritual and Religion (англ.). Oxford University Press. с. 375—376. ISBN 978-0-19-161738-6.
  29. ↑ Laneri, Nicola; Steadman, Sharon R. (29 червня 2023). The Bloomsbury Handbook of Material Religion in the Ancient Near East and Egypt (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 291. ISBN 978-1-350-28082-3.
  30. ↑ Hofmann, Daniela; Smyth, Jessica (2012). Tracking the neolithic house in Europe: sedentism, architecture and practice. One world archaeology. New York [etc.]: Springer. с. 78. ISBN 978-1-4614-5289-8.
  31. ↑ Hofmann, Daniela; Smyth, Jessica (2012). Tracking the neolithic house in Europe: sedentism, architecture and practice. One world archaeology. New York [etc.]: Springer. с. 9. ISBN 978-1-4614-5289-8.
  32. ↑ Hayden, Brian (2003). Shamans, sorcerers, and saints: a prehistory of religion. Washington: Smithsonian Books. с. 230—233. ISBN 978-1-58834-168-6.
  33. ↑ Л. Л. Залізняк. Неоліт. Енциклопедія Сучасної України (2021). Процитовано 27.08.2025.
  34. ↑ Pearce, Mark (2019–09). The ‘Copper Age’—A History of the Concept. Journal of World Prehistory (англ.). 32 (3): 229—250. doi:10.1007/s10963-019-09134-z. ISSN 0892-7537.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  35. ↑ Radivojević, Miljana; Rehren, Thilo; Kuzmanović-Cvetković, Julka; Jovanović, Marija; Northover, J. Peter (1 грудня 2013). Tainted ores and the rise of tin bronzes in Eurasia, c . 6500 years ago. Antiquity (англ.). 87 (338): 1030—1045. doi:10.1017/S0003598X0004984X. ISSN 0003-598X.
  36. ↑ The evolution of Neolithic and Chalcolithic woodworking tools and the intensification of human production:: axes, adzes and chisels from the Southern Levant. www.semanticscholar.org. Процитовано 11 травня 2026.
  37. ↑ Swartz, B. K.; Dumett, Raymond E., ред. (1980). West African culture dynamics: archaeological and historical perspectives. World anthropology. The Hague ; New York: Mouton. с. 329. ISBN 978-90-279-7920-9.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Неоліт
  • Даниленко В. Н. Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы. — К.: Наукова думка, 1969. — 259 с.
  • Залізняк Л. Л. Передісторія України. X—V тис. до н. е.- Київ: Бібліотека українця, 1998. — 306 с.
  • Котова Н. С. Неолитизация Украины. — Луганск: Шлях, 2002. — 268 с.
  • Манько В. О. Неоліт Південно-Східної України. — Київ: Шлях, 2006. — 280 с.
  • Телегін Д. Я. Дніпро-донецька культура: До історії населення епохи неоліту — раннього металу півдня Східної Європи. — К.: Наукова думка, 1968. — 258 с.
  • Товкайло М. Т. Неоліт Степового Побужжя. — Київ: Шлях, 2004. — 160 с.
  • Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Неоліт&oldid=48030386