Бокаріус Микола Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:54, 7 листопада 2021, створена Yuriykolesn (обговорення | внесок) (Помилки)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бокаріус Микола Сергійович
Бокаріус М.С. (1905 рік)
Бокаріус М.С. (1905 рік)
Бокаріус М.С. (1905 рік)
Народився 1869(1869)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 23 грудня 1931(1931-12-23)
Поховання Міське кладовище № 2
Діяльність лікар
Alma mater Імператорський Харківський університет
Заклад Імператорський Харківський університет
Харківський НДІ судових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса
Діти Бокаріус Микола Миколайович

Мико́ла Сергі́йович Бока́ріус (* 6 березня 1869, Одеса — † 23 грудня 1931[1], Харків) — український вчений, один із засновників радянської судової медицини і криміналістики. Автор низки монографій і підручників з судової медицини. Батько Миколи Миколайовича Бокаріуса[2]. Заслужений професор УРСР (1925)[3].

Біографія

Народився в родині викладача та виховательки гімназії.

1890 р. закінчив гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету[4], який закінчив з відзнакою у 1895 р.[3] та став позаштатним орди­натором хірургічної клініки, якою керував професор В. Ф. Грубе. Займався патологоанатомічними і пато-гістологічними дослідженнями.

У 1897 р. став помічником прозектора кафедри судової медицини, у 1901 р. — прозектором, у 1903 р. — приват-доцентом.

У 1902 р. захистив докторську дисертацію «Кристаллы Флоранса, их химическая приро­да и судебно-медицинское значение», у 1910 р. отримав звання професора.

З 1910 р. працював завідувачем кафедри судової медицини Харківського університету, читав курси пластичної анатомії в художній школі, шкільної гігієни для вчителів, завідував кафедрою в Жіночому медичному інституті, викладав судову медицину на юридичному факультеті, а в роки Першої світової війни організував і проводив курси з підготовки сестер милосердя і санітарів.[5]

Провів до 5000 досліджень речових доказів та понад 3000 розтинів трупів[6].

У 1920 р. став керівником судово-медичного відділу, створеного у складі Народного комісаріату охорони здоров'я УРСР. У 1923 р. створив Головну судово-медичну інспектуру при організаційному відділі Народного комісаріату охорони здоров'я. З 1923 - головний державний судово-медичний експерт УРСР.[7]

У 1913 організував у Харківському університеті Інститут судової медицини, у 1923 — кабінет наукової судової експертизи. В 1925 р. з організацією на його базі Харківського інституту судової експертизи Бокаріус став його директором. Нині Харківський НДІ судових експертиз носить ім'я Миколи Сергійовича Бокаріуса.[1]

З 1925 р. - одночасно завідував науково-технічним відділом Харківського карного розшуку, виконував обов'язки Головного консультанта міліції і розшуку Наркомату внутрішніх справ УРСР. З 1928 р. Бокаріус — головний державний судово-медичний експерт УРСР[7].

Наукова праця

У 1904 р. запропонував методику визнання прижиттєвості странгуляційної борозни, що стала класичною. У 1911 р. першим у Російській Імперії провів дактилоскопічну експертизу. Став засновником криміналістичного напрямку в судовій медицині. Запропонував низку реакцій, що використовуються під час судово-медичноого дослідження речових доказів[3].

Брав участь у створенні державних законодавчих актів з питань експертизи, у підготовці карного й карно-процесуального кодексів УРСР[3].

Написав близько 130 наукових праць, в тому числі ряд монографій та підручників. Деякі з них (наприклад, посібник з судової медицини для юристів «Первинний зовнішній огляд трупа при міліцейському і розшуковому дізнанні») досі не втратили своєї наукової цінності. Бокаріус виховав ціле покоління судовомедичних експертів і криміналістів.

Обрані праці

  • Кристаллы Florence'a, их химическая природа и судебно-медицинское значение. Х., 1902;
  • К вопросу о кристаллах гемоглобина с судебно-медицинской точки зрения // Рус. мед. вест. 1902;
  • Об открытом овальном отверстии в перегородке между предсердиями у взрослых // Рус. мед. вест. 1903;
  • Краткий курс судебной медицины: в конспектном изложении. Х., 1911;
  • Судебная медицина в изложении для юристов. Х., 1915;
  • Судебная медицина для медиков и юристов. Х., 1930.

Громадська діяльність

Був організатором і редактором журналів «Архів кримінології та судової медицини» та «Питання криміналістики та науково-судової експертизи» (українською мовою).

У 1925 р. був організатором проведення 1-го Українського з'їзду судових медиків.[7]

Вшанування пам'яті

  • На його честь названий Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України.[8]
  • У 2003 році провулок у Харкові отримав його ім'я.[9]
  • 19 грудня 2016 р. на будинку по вулиці Чернишевській, 46 в Харкові, де він проживав з 1898 по 1919 рік, відкрита меморіальна дошка.[10]
  • 19 квітня 2019 р. Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, було відкрито пам'ятник вченому[11]

Примітки

  1. а б http://www.pseudology.org/people/Bokarius.htm
  2. Бокаріус Микола Миколайович Персональний сайт Славіка Бігуна
  3. а б в г Скарбниця харківської медицини. Постаті : біогр. довід. / За заг. ред. В. М. Лісового. Харків: ХНМУ. 2015. с. 19.
  4. Библиография Николая Сергеевича Бокариуса
  5. [1]Вечірній Харків
  6. Бокаріус Микола Сергійович (1869-1932). Національний фармацевтичний університет (НФаУ) (укр.). 30 березня 2015. Процитовано 18 квітня 2020.
  7. а б в Бокаріус Микола Сергійович. www.ukrainepravo.com. Процитовано 18 квітня 2020.
  8. Про інститут
  9. Рішення про впорядкування найменувань
  10. В Харькове открыли мемориальную доску знаменитому судмедэксперту (фото)(рос.)
  11. У Харкові відкрили пам'ятник судовому експерту. Харків Тimes (укр.). 19 квітня 2019. Процитовано 18 квітня 2020.

Джерела