Гліб Святославич (князь тмутороканський)
| Гліб Святославич | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1060 — 1064 | ||
| Попередник: | Євстафій Мстиславич | |
| Наступник: | Ростислав Володимирович | |
| ||
| 1067 — 1069 | ||
| Попередник: | Ростислав Володимирович | |
| Наступник: | Роман Святославич | |
| ||
| 1069 — 1078 | ||
| Попередник: | Мстислав Ізяславич | |
| Наступник: | Вишеслав Володимирович | |
| Народження: | 1052 | |
| Смерть: | 30 травня 1078 | |
| Причина смерті: | загиблий у бою | |
| Поховання: | Чернігів | |
| Рід: | Рюриковичі | |
| Батько: | Святослав Ярославич | |
Гліб Святославич (1052 — 30.5.1078) — князь тмутороканський (1060-1064, 1067–1069), князь новгородський (1067, 1069–1078) Київської Руси. Старший син великого князя київського Святослава Ярославича.
Етапи князівства
Спочатку князь Святослав посадив старшого сина Гліба княжити у Муромі, а згодом, коли той набрався досвіду, віддав і найдальший руський престол — тмутороканський.
Перша спроба князювання у Тмуторокані (1060-64)
Після смерті князя Мстислава в 1036 році Тмутороканське князівство Київської Руси разом із завойованими землями відійшло до Ярослава Мудрого, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й «всією країною східної» своєму четвертому синові, князеві Святославу. Той у свою чергу, у 1060 р. передав тмутороканський престол у питоме князювання своєму синові Глібові.
У 1061 р., рятуючись від переслідування великого князя Київського Ізяслава Ярославовича, у Тмуторокань утік чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никон.
Князь Муромський та Новгородський (1064-67)
У 1064 р. двоюрідний брат Гліба Святославича, князь-ізгой Ростислав Володимирович, разом з воєводами Пореєм і Вишатою захоплює Тмутороканське князівство, виславши Гліба до батька в Чернігів.[1]
У Києвi не могли примиритися з тим, що один з iзгоїв силою оволодiв княжим престолом. Вже у 1065 р. Святослав Ярославич пішов з дружиною на Ростислава. Але той не став піднімати руку на дядька, і коли чернiгiвська рать прибула на Тамань, князь, не приймаючи бою, вiдступив у кубанськi степи. Втім після того, як полки Святослава покинули місто, молодий князь знову повернувся в Тмуторокань та зумів там закріпитися.[2]
Князь Тмутороканський (1067-69)
У 1067 р. князь Ростислав був отруєний візантійським намісником — котопаном з Корсуню, який підніс йому вино з отрутою.[3] Після цього з доручення жителів Тмуторокані чернець Никон, що брав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання. Виконавши це почесне завдання, він незабаром покинув місто, заради своєї історичної місії — створити літописний звід 1073 року, що послужив основою «Повісті временних літ».
При від'їзді Никон залишив на князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмуторокані монастир, створений за зразком Печерського. Можливо, цей монастир розташовувався у підніжжя гори Бориса й Гліба на Фанагорийському острові.[4][5][6]
Князь Новгородський (1070-78)
Втім не затримався у Тмуторокані і сам Гліб, очоливши у 1070 р. князівський престол у Новгороді, звідки князь зробив декілька вдалих походів проти чудських племін.
Християнська віра у 70-ті роки XI століття була була для містян Новгорода доволі чужою і незрозумілою. Куди більший авторитет мали більш природні для того часу ведичні волхви. Зокрема відомий епізод, коли Глебу Святославичу прийшлося втручатися в конфлікт новгородців із грецьким єпископом. Князь ледве врятував того, придушивши у 1071 р. заколот на чолі з волхвом-ведуном. Як згадує літописець, натовп буцімто прийняв сторону цього волхва і вже готовий був розтерзати церковника, який вийшов з хрестом того "викривати".
Тоді Гліб сміливо вийшов вперед, підняв сокиру і власноруч розрубав волхву голову, чим радикально вирішив ситуацію. Уражений цим натовп зрозумів, "на чиєму боці правда", і конфлікт потрохи затих.[7]
Втім у 1078 р. князь Гліб був все ж таки вигнаний новгородцями — можливо, за бажанням Ізяслава Ярославича, який на той час повернув собі владу в Києві. Гліб Святославич був вимушений втікати за Волок, де й був вбитий чуддю — племенем, з яким він ворогував.
Тмутороканський камінь
1068 року за наказом Гліба Святославича була виміряна відстань між Тмутороканью та Корчевом по льоду Керченської протоки. Свідоцтвом цьому є так званий Тмутороканський камінь, знайдений у 1792 році на території Таманської фортеці. Цей чудовий пам'ятник древньої палеографії й епіграфіки XI сторіччя Київської Руси зараз зберігається в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: «У літо 6576 (примітка — 1068 р.), індикта 6, Гліб князь мірил море по льоду от Тмуторокані до Корчева 10000 и 4000 сажень».[8]
У перекладі на сучасне літочислення 6576 р. означає грудень 1067-го — січень 1068 років. Камінь підтверджує, таким чином, свідчення руських літописів про існування Тмутороканського князівства Київської Руси й уточнює місцерозташування цієї землі. До знахідки каменю, дослідники розміщували це князівство у досить віддалених один від одного куточках Древньої Русі — від Литви до Криму.
Примітки
- ↑ Нестор, Летописец (5 вересня 2017). Повесть временных лет (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-02888-3.
- ↑ Олександр Головко. Що нам відомо про давньоруське Тмутараканське князівство?. "Крізь віки". с. 106.
- ↑ ПСРЛ . (Т .1. – Стб .166; Т .2. – Стб .155). Повне зібрання російських літописів.
- ↑ 03 лютого 1065 року. Помер РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ. today.org.ua (укр.). Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ ПВЛ. с. 111, 311.
- ↑ Татищев В.М. с. 83.
- ↑ Олексій Бичков (2005). "Київська Русь. Легенди і міфи" (рос.) . М.: Вид. Олімп: Аст: Астрель. с. 353—354.
- ↑ В.Білинський (89). «Москва ординська».