Гримальдійська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:50, 10 квітня 2019, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta14))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Територія князівства Монако у 1848—1849 рр.

Гримальдійська культура — археологічна культура пізнього палеоліту.

Отримала назву за місцем знахідки — «печерами Грімальді» (біля міста Мантон на Французькії Рив'єрі). Комплекс з дев'яти печер, у свою чергу, так було названо на честь князя Монако Альбера I, з династії Грімальді, який фінансував проведення в них розкопок[1][2].

Науково культура датується періодом близько 28 — 40 тис. років тому.

Найважливіші знахідки

Гримальдійські рештки. Музей антропології, Монако

Опис культури розпочався зі знахідки 1901 року, в одній з печер Грімальді, решток двох скелетів: жінки похилого віку та юнака близько 16-и років. Обидві особини були невисокого зросту (157 см і 159 см відповідно) та мали ознаки, як сучасної європеоїдної раси, властиві кроманьйонцям, які населяли територію тогочасної Європи, так і негроїдної: прогнатизм, широкий ніс, великі зуби, вузький таз[3].

Частина дослідників вважає, що така відмінність є свідченням того, що серед кроманьйонців виділялися окремі раси і гримальдійська була однією з них[4], інші — що відмінні риси з'явилися внаслідок ізольованого проживання[3]. Також існують гіпотези, що цей тип був певною спільною стадією розвитку, як для негрів, так і для європеоїдів[3]. І, нарешті, припускається, що окремі типи верхнього палеоліта, такі, зокрема, як гримальдійський, за краніологічними особливостями посідають місце не в межах сучасних антропологічних типів, а між ними[5].

Рештки ще однієї особини, 20-и річного чоловіка з морфологічними ознаками подібними гримальдійським, було виявлено в 1954 році на стоянці «Костенки 14» у Воронезькій області Росії, яка науково датується періодом близько 32 000 років тому[4][6].

Ознаки культури

Для культури характерне змішання оріньякських[6] і граветських форм[7] із тенденцією до вироблення власних форм мікролітичних знарядь. Поховання померлих здійснювали в землі[6] і під камінням — на зразок склепу.

Примітки

  1. C. W. Bishop, C. G. Abbot & A. Hrdlicka, 1934, с. 78
  2. Alison S. Brooks, John Van Couvering, Eric Delson, Ian Tattersall. Encyclopedia of Human Evolution and Prehistory. — Taylor & Francis, 2000. — Т. 1845 (Garland reference library of the humanities). — С. 616-617. — ISBN 0203009428.(англ.)
  3. а б в А. Л. Монгайт. Археология Западной Европы: Каменный век / Институт археологии (Академия наук СССР). — Наука, 1973. — С. 127.(рос.)
  4. а б Сергій Сегеда. У пошуках пращурів. Найдавніша людність України // Наука і суспільство. — 1992. — Вип. 8-9. — С. 9.
  5. В. В. Бунак, 1959, с. 167
  6. а б в Люди верхнего палеолита. kunstkamera.ru (рос) . Музей антропології і етнографії імені Петра Великого. Архів оригіналу за 17 лютого 2009. Процитовано 17 вересня 2013.
  7. Гордон Чайлд. Расцвет и падение древних цивилизаций. Далекое прошлое человечества. — Litres, 2013. — ISBN 5457186261.(рос.)

Посилання

Джерела та література